Дія актів тлумачення норм права в часі

Abstract

Стаття присвячена дослідженню дії актів тлумачення норм права в часі. Розглядаються часові межі дії, що характеризуються моментом набрання чинності актом і моментом втрати ним юридичної сили. Акти тлумачення приймаються після вступу нового нормативного акта в силу тобто набрання «актом чинності». Проте між набранням чинності нормативного акта, який підлягає тлумаченню і самого акта тлумачення існує певний часовий проміжок. Щоб вирішити питання дії актів тлумачення норм права в часі, потрібно чітко сформулювати правила дії нормативних правових актів, зокрема в часі (адже чинність нормативно-правових актів – це їх фактичний вплив на суспільні відносини у правових межах. Так, питання про дію правової норми в часі має велике практичне значення. Від його правильного вирішення досить часто залежить, який закон застосовуватимуть до конкретних відносин, як будуть здійснюватися його приписи, які обов’язки і права матимуть сторони у правовідносинах, які терміни їхнього здійснення тощо. Відомо, що часові межі дії характеризуються моментом набуття чинності актом і моментом втрати ним юридичної сили. Акти тлумачення приймаються після вступу нового нормативного акта в силу, тобто після набуття «актом чинності». Однак між набуттям чинності нормативного акта, який підлягає тлумаченню, і самого акта тлумачення існує певний часовий проміжок. Перш ніж розпочати розгляд дії актів тлумачення в часі, потрібно визначити відповідне поняття. На перший погляд, дію нормативного правового акта в часі можна визначити як регулювання ним відповідних суспільних відносин у певний проміжок часу. Однак акт тлумачення норми права (нормативно-правового акта) (або інтерпретаційний акт, як його ще називають) сам собою не може регулювати правовідносини. На підставі такого акта не можуть виникнути суб’єктивні права, юридичні обов’язки і відповідальність. Навіть ті вчені, які визнають такі акти джерелами права, вказують, що «судова правотворчість не має самостійного значення... носить вторинний, допоміжний характер, який полягає у внесенні у нормативну систему так званих вторинних нововведень». The article is devoted to the study of the validity of acts of interpretation of law in time. The time limits of action, characterized by the moment of entry into force of the act and the moment of its expiry, are considered. Acts of interpretation are adopted after the entry into force of a new regulatory act, that is, the entry into force of an “act of enactment”. However, there is a period of time between the entry into force of the normative act to be interpreted and the act of interpretation itself. In order to resolve the issue of the acts of interpretation of the rules of law in time, it is necessary to clearly formulate the rules of action of normative legal acts, in particular in time (because the validity of normative legal acts is their actual impact on social relations within the legal framework. time is of great practical importance, and it often depends on its correct decision which law will be applied to specific relations, how its prescriptions will be carried out, what duties and rights the parties will have in the legal relationship, what terms they have. th exercise more. It is known that time limits of action are characterized by the moment of entry into force of the act and the moment of its loss of force [165, p. 106]. Acts of interpretation are adopted after the entry into force of a new regulatory act, that is, after the entry into force of an “act of enactment”. However, there is a period of time between the entry into force of the normative act to be interpreted and the act of interpretation itself. Before considering the validity of acts of interpretation in time, it is necessary to define the corresponding concept. At first glance, the validity of a normative legal act in time can be defined as the regulation of relevant social relations in a certain period of time. However, the act of interpreting a rule of law (a normative legal act) (or an interpretative act, as it is called) cannot itself regulate a legal relationship. Such an act cannot give rise to subjective rights, legal obligations and liability. Even those scholars who recognize such acts as sources of law indicate that "judicial lawmaking has no independent meaning ... it is of secondary, ancillary character, which is to introduce into the regulatory system the so-called secondary innovations."