Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт: синергетичний підхід

Abstract

У статті обґрунтовано актуальність і доцільність пошуку оптимальних шляхів опікунсько-виховної діяльності на основі ретельного визначення методологічних орієнтирів та наукового забезпечення реформаційних процесів у вихованні дітей-сиріт, доведено необхідність розроблення нової загальнонаукової парадигми і вибудовування інноваційного синергетичного погляду на проблеми виховання. Метою публікації є осмислення філософсько-освітньої методології особистісної парадигми виховання дітей-сиріт на основі синергетичного підходу. Зазначено, що проблемність упровадження ідей синергетики в освіту детерміновано: низкою виявлених протиріч в освітній практиці між необхідністю реалізації синергетичного підходу у професійній діяльності педагога й недостатньою розробленістю в педагогіці вихідних концептуальних основ педагогічної синергетики; декларацією особистісно-орієнтованої парадигми виховання й відсутністю ефективних технологій її реалізації; невідповідністю форм і методів організації опікунсько-виховного процесу й потреб вихованців. З позицій синергетичного підходу вихованця розглядають як суб’єкта самовиховання та об’єкта впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Зазначено, що застосування синергетики як методологічної основи виховання має вагому цінність у розробці теоретико-методологічних орієнтирів опікунсько-виховної діяльності та потребує поглибленого аналізу. Особистісна парадигма виховання дітейсиріт характеризується гуманістичним контекстом, який передбачає, по-перше, гуманний орієнтир у ставленні до дитинисироти і, по-друге, гуманну позицію самого педагога у виховному процесі. Це зумовлює суб’єкт-суб’єктну взаємодію виховних стосунків. Виховний процес у такому разі розглядається як поліхронічна цілісність, система виховних відносин, персоналізована єдність двох взаємозалежних виховних впливів: «вихователь – вихованець», «вихованець – вихователь», коеволюційна діяльність. У цьому разі статус вихователя і вихованця в контексті виховної взаємодії підвищується до рівня партнерства, що виявляється у співробітництві та співтворчості. Особистісна парадигма виховання дітейсиріт визначає гуманістичне навантаження технологічних засобів її реалізації, характерними ознаками яких є педагогічна допомога й підтримка, соціальний захист; діалогічність, творчо-пошуковий характер, поєднання традиційності та інноваційності, гнучкий контроль і самоконтроль. Вибудовуючи власну опікунсько-виховну діяльність згідно особистісної парадигми, вихователь посідає позицію наставника, друга і помічника вихованця. Саме така позиція в ідеалі повинна стати синергетичною аксіомою опікунсько-виховної діяльності сучасного педагога, що стає можливим за умови сходження від мети й завдань нової педагогічної парадигми – через її сутність і функції – безпосередньо до стратегії й технології педагогічної підтримки, допомоги й захисту дитини-сироти, актуалізації її особистісних ресурсів. The article substantiates the urgency and expediency of fnding the optimal ways of tutelageeducational activity on the basis of a careful defnition of methodological guidelines and scientifc support for reform processes in the education of orphans, the need to develop a new general scientifc paradigm and build an innovative synergistic view of the problems of upbringing. The purpose of the publication is to comprehend the philosophical and educational methodology of the personal paradigm of parenting on the basis of synergistic approach. It is noted that the problem of implementation of synergetic ideas in education is determined by a number of identifed contradictions in educational practice between: the need to implement synergistic approach in the professional activity of the teacher and insuffcient elaboration in pedagogy of the initial conceptual foundations of pedagogical synergetic; the declaration of a personalityoriented upbringing paradigm and the lack of effective technologies for its implementation; mismatch of forms and methods of organization of guardianship process and needs of pupils. The personal paradigm of raising orphans is characterized by a humanistic context, which implies, frstly, a humane reference to the orphan and, secondly, the humane position of the educator himself in the educational process. This causes the subject-subject interaction of educational relationships. The educational process in this case is considered as polychronic integrity, the system of educational relations, the personalized unity of two interdependent educational influences: «educator – educator», «educator – educator», co-evolutionary activity. In this case, the status of caregiver and caregiver in the context of educational interaction is raised to the level of partnership, which is manifested in cooperation and co-creation. The personal paradigm of raising orphans defnes the humanistic load of technological means of its implementation, characteristic features of which are pedagogical assistance and support; the social protection; dialogue, creativity and search, a combination of tradition and innovation, flexible control and self-control. By building his or her own guardianship activity according to the personal paradigm, the tutor takes the position of mentor, friend and assistant of the pupil. Such a position should ideally become a synergistic axiom of the tutealage-educational activities of the modern educator, which is made possible by the departure from the goals and objectives of the new pedagogical paradigm - because of its essence and functions - directly to the strategy and technology of the pedagogical support, updating her personal resources.