«Living book» as psychological and pedagogical technology of orphans upbringing

Abstract

Висвітлено проблему виховання дітей-сиріт. Представлено короткий аналіз історичних аспектів виникнення явища сирітства й опіку над ними наприкінці ХІХ ст., за радянських часів, і на сучасному етапі. Мета – звернути увагу наукового товариства на проблему сирітства й висвітлити один із ефективних методів роботи із дітьми-сиротами у психолого-педагогічній діяльності психологів, педагогів, вихователів. Проведено короткий дефінітивний аналіз ключових слів дослідження: біологічні діти-сироти, соціальні діти-сироти, євро-сироти, сирітська молодь, психолого-педагогічна технологія, метод «живої книги, «Жива книга». Зазначено, що на формування молодої особистості сироти чинять вплив соціальні чинники, це однолітки, референтні групи, вагомі авторитетні особи, соціум, соціальні мережі та ін. Однак, якщо у дітей котрі живуть у сім’ї, вона є першоджерелом у розвитку й формуванні цінностей дитини, адаптації й соціалізації її до життя у суспільстві, то у дітей-сиріт сім’ї немає. Вплив означених інституцій на формування, становлення й соціалізацію дитини-сироти набуває вагомого рівня, проте, не завжди позитивного характеру й молодіжна самосвідомість і стиль життя у сирітської молоді потребує корекції. Розкрито метод «живої книги» – який є третім рівнем психолого-педагогічної технології з інноваційним підходом. Метод передбачає використання нововведення для розв’язання психологопедагогічних задач – локально, передусім, цільову аудиторію (сирітську молодь), а також спікера (щасливого дорослого) – дитину-сироту в минулому, котра досягла певного успіху в житті та може розповісти з власного досвіду свою історію становлення, успішних досягнень тощо. «Жива книга» – це людина котра відкрито говорить про свій статус не соромлячись і не приховуючи його. Обговорює спірні питання, сприяє дискусії, уміє розкрити потаємні сторінки свого життя пов’язаного із насиллям, приниженням, стигматизацією тощо і ділиться життєвим досвідом виходу із таких ситуацій. Така особистість має бути відкритою у спілкуванні, позитивно-емоційною й націленою на оптимістичний напрям ведення бесіди. Наголошується, якщо розповідь про негативні історії у житті «живої книги» (бо, як правило, такі мають місце), варто завжди зазначати позитивний результат вирішення таких життєвих випробувань, що мотивуватиме аудиторію сирітської молоді до кінцевого підсумку: щоб не сталося у житті, завжди є вихід, і знайдуться люди, котрі допоможуть. Констатовано, що метод «живої книги» є надзвичайно дієвим, так як сирітська молодь людину, котра виступає у якості «живої книги» апріорі сприймають як свою і можуть відкрито задавати запитання, комунікувати, довірити їй найпотаємніші сторінки свого життя й попросити допомоги тощо. «Живу книгу» можна запрошувати як на групові, так і індивідуальні «читання», це залежить від мети, яку ставлять собі організатори (педагоги, психологи, вихователі), котрі працюють із сирітською молоддю. The problem of upbringing orphans is highlighted. A brief analysis of the historical aspects of the emergence of the phenomenon of orphanhood and care for them in the late nineteenth century, during the Soviet era, and at the present stage is presented. The aim of the article is to draw attention of the scientific community to the problem of orphanhood and to highlight one of the effective methods of working with orphans in the psychological and pedagogical activities of psychologists, teachers and educators.