Погроза за кримінальним правом України: дисертація

Abstract

Дисертація є першим дослідженням в українській кримінально-правовій доктрині, у якому погроза розглядається як наскрізне кримінально-правове поняття. Як результат - обґрунтована доцільність впровадження у кримінальне законодавство України концепції визнання погрози заподіяти суспільно небезпечну шкоду однією із форм готування до злочину. Реалізація такої ідеї убезпечить урівноважену схоронність правовідносин не лише від реальної шкоди, але й від небезпеки її заподіяння. Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати спрямовані на те, щоб слугувати як кримінально-правовій науці, так і законотворчій та правозастосовній діяльності. У розділі 1 з’ясовано стан дослідження погрози у кримінально-правовій доктрині. Аналіз показав, що це питання не зазнавало нестачі уваги з боку дослідників, проте наявні напрацювання показують численні дискусійні позиції щодо: співвідношення понять погроза та загроза, виявлення наміру вчинити злочин, готування до злочину та замаху на злочин, примусу, насильства, шантажу; об’єкта, потерпілого від погрози; змісту погрози; кримінально-правових наслідків; можливого часу реалізації погрози; залякування, реальності, дійсності як ознак погрози тощо. Окрім цього, чимало недостатньо досліджених питань, як от: кримінально-правове значення законодавчих конструкцій в частині вказівки на суб’єкта, якому адресується погроза (адресата), та суб’єкта, якого стосується зміст погрози (потерпілий від погрози); кримінально-правової оцінки випадків, коли віддалена (похідна) мета погрози є суспільно прийнятна чи навіть суспільно корисна; система норм про погрозу тощо. Здійснено історичний екскурс в частині кримінально-правового регулювання погрози, за результатами якого виокремлено такі висновки:3 1) В усіх проаналізованих пам’ятках права, починаючи з часів Київської Русі, погроза визнавалася суспільно небезпечною поведінкою, яка передбачала покарання. 2) Погроза заподіяти шкоду визнавалася стадією вчинення злочину, реалізації умислу (Литовські статути 1529, 1566, 1588 років, “Правах, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., “Уложенні про покарання кримінальні і виправні” 1845 р.). 3) В “Уложенні про покарання кримінальні і виправні” 1845 р. вперше нормативно визначено так звану реальність підстав побоюватися реалізації погрози як істотну ознаку погрози. 4) Історично простежується неоднаковий підхід в частині відповідальності за погрозу: від формулювання окремих казуальних норм чи загальних (Руська Правда; Литовські статути; Права, за якими судиться малоросійський народ; КК УРСР 1927 р.) до широкої диференціації відповідальності (Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р.; Кримінальне Уложення 1903 р.; КК УРСР 1960 р.). Проведено аналіз погрози у кримінальному законодавстві окремих зарубіжних держав (членів колишнього СРСР та членів ЄС). Встановлено, що законодавчі підходи у кримінальному законодавстві держав-членів колишнього СРСР щодо регулювання погрози в більшості є подібними до законодавчого підходу у КК України. Кримінально-правовий же досвід держав-членів ЄС демонструє кардинально інші підходи: наявність загальної норм про погрозу заподіяння будь-якої кримінально-караної реальної шкоди (ФРН; Франція; Швеція; Польщі; Данія); погрози можуть відноситись до будь-якої особи, а не лише потерпілого чи його близьких осіб (Франція, Швеція, Польща); наявність спеціальних норм про погрози, які за змістом відносяться не до конкретної особи, а невизначеного кола осіб (ФРН та Швеція); наявність загальної норми про примус, вчинений, зокрема, шляхом погрози до певного діяння. У розділ 2 проаналізовано зміст та обсяг поняття погрози у кримінальному праві України. Запропоновано поняття погрози у кримінальному праві як суспільно небезпечної дії, яка полягає у передачі від одного суб’єкта до іншого (необов’язково4 кінцевого потерпілого) вербальним чи невербальним способом інформації з обіцянкою (дійсною або удаваною) заподіяти у майбутньому конкретну визначену кримінальним законом шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам з метою залякування, якщо були достатні підстави допускати можливість реалізації такої обіцянки. З такої дефініції погрози окреслено окремі ознаки, які потребують уваги у зв’язку з неоднаковим їх розумінням: - Потерпілими від погрози можуть бути як фізичні (незалежно від здатності сприймати погрозу), так і юридичні особи, на права яких спрямована погроза. - Погроза полягає у передачі інформації від одного суб’єкта до іншого - необов’язково кінцевого потерпілого. Визначальним є те, що є достатні підстави допускати можливість її реалізації. - Реальність характеризує обстановку вчинення злочину, а саме наявність достатніх підстав допускати можливість реалізації погрози, а не реальність намірів винного її реалізувати. - Суспільно небезпечним наслідком є потенційна загроза безпеці суспільних відносин, яка може бути дійсною (якщо винний мав намір реалізувати погрозу) або удаваною (якщо винний не мав наміру реалізовувати погрозу). Слідом, закінченим склад погрози є з моменту доведення змісту погрози до адресата (необов’язково кінцевого потерпілого) та наявність при цьому достатніх підстав побоюватися реалізації такої погрози. - Суб’єктом погрози виступає адресант погрози, тобто той, хто є стороною комунікації, бажає передати адресату зміст погрози з метою залякування. Запропоновано правила кримінально-правової оцінки передачі погрози з використанням інших осіб залежно від виконуваної ними ролі та змісту суб’єктивної сторони; - Залякування виступає метою погрози. А тому погроза щодо осіб, безпека прав яких “байдужа” для адресата погрози, на що помилково розраховував винний, не впливає на кваліфікацію посягання як закінченого. Оскільки залякування – мета, а не суспільно небезпечний наслідок погрози.5 - Якщо віддалена (похідна) мета погрози є суспільно прийнятна чи навіть суспільно корисна – то така погроза повинна оцінюватися з урахуванням умов правомірності заподіяння шкоди при наявності обставин, що виключають злочинність діяння. Щодо обсягу поняття погрози - то визначено такі співвідношення: є непорівнюваними поняттями, однак у науці робляться алогічні спроби їх розмежування (погроза та загроза, замах на вчинення злочин); співвідносяться як рід та вид відповідно (готування до злочину та погроза; погроза та примус шляхом погрози; погроза та шантаж); є взаємовиключними поняттями (погроза та виявлення наміру вчинити злочин - їх розмежувальною ознакою є мета, а саме залякування адресата, яка обов’язкова для погрози та виключається для виявлення наміру вчинити злочин); співвідносяться як частина та ціле (погроза та психічне насильство). У розділі 3 норми КК України про склади злочинів, ознакою яких є погроза, систематизовано на: норми про погрози як самостійні склади злочинів, тобто такі, в яких погроза виступає як суспільно небезпечне діяння серед ознак складу певного злочину (загальні та спеціальні норми); норми, в яких погроза виступає способом вчинення злочину, способом примусу (спеціальні норми); норми, в яких погроза є кваліфікуючою ознакою складу злочину, який утворений власне шляхом додавання такої ознаки до простого складу злочину (норми про частину і ціле). Визначено типові законодавчі помилки, які руйнують систему норм про склади злочинів, ознакою яких є відповідні погрози: нерівність охорони загальних та спеціальних потерпілих; неуніфіковані термінологічні вказівки на зміст способу заподіяння шкоди власності при погрозах, а також на погрозу розголошення відомостей; неоднакові мовні формулювання складів злочинів про погрози тощо. Виокремлено типові помилки встановлення меж караності суспільно небезпечних діянь, ознакою яких є погроза: санкції окремих спеціальних норм про погрозу передбачають як більш суворі, так і менш суворі альтернативні покарання; безпека відповідних благ, заподіянням шкоди яким погрожують, щодо спеціальних потерпілих охороняється не співмірно; вплив погрози як кваліфікуючої ознаки на покарання визначається довільно тощо.6 Як результат - визначено шляхи удосконалення КК України. Окрім доцільності законодавчого визнання погрози вчинення злочину однією із форм готування до злочину, пропонується декриміналізувати різного роду погрози як самостійні склади злочинів. This thesis is the first research in the Ukrainian criminal doctrine that considers a threat as a comprehensive criminal concept. This research proves the sound feasibility of introducing the concept of recognizing a threat to inflict socially dangerous harm as one of the forms of preparation for crime to the criminal legislation of Ukraine. The realization of this idea will provide balanced safety of legal relations not only from real harm but also from the danger of its infliction. The most essential theoretical and practical results can be used both in criminal science and legislative and law-enforcement activity. In Chapter 1 the research state of a threat in criminal doctrine is determined. The analysis showed that this issue is quite popular among researchers but given studies show numerous debatable attitudes toward: correlation of the concepts threat and menace, identification of the intention to commit a crime, preparation for crime and criminal attempt, compulsion, violence, blackmailing; threat victim; threat content; criminal consequences; possible time of threat realization; intimidation and reality as signs of a threat, etc. Besides, there are a lot of issues that lack study, for instance: the criminal meaning of legislative constructions in the part of defining the subject who is accused of threat (addressee) and the subject who the content of this threat refers to (threat victim); criminal assessment of cases when a far-off (derived) goal of threat is socially acceptable or even socially beneficial; the system of regulations on a threat, etc.7 The historical journey is taken in the part of criminal regulation of a threat that resulted in the making of the following conclusions: 1) All analyzed law texts that go back to Kyivan Rus’ consider threat as socially dangerous behavior subjected to punishment. 2) The threat to cause harm was considered the stage of crime commission and intent realization (Lithuanian Statutes of 1529, 1566, and 1588, “The Laws Under Which People of Little Russia are Judged” of 1743, and “Regulations on Criminal and Corrective Punishment” of 1845). 3) "Regulations on Criminal and Corrective Punishment" of 1845 was the first document to define the so-called reality of the grounds to fear the realization of a threat as a substantial sign of a threat. 4) There were different attitudes toward the liability for a threat over history: from producing casual or general norms (Russkaya Pravda; Lithuanian Statutes; The Laws Under Which People of Little Russia are Judged; and CC of USSR of 1927) to the wide differentiation of liability (Regulations on Criminal and Corrective Punishment of 1845; Criminal Regulations of 1903; and CC of USSR of 1960). The analysis of a threat in the criminal legislation of some foreign countries (members of former USSR and EU members) was conducted. It was established that the majority of legislative ways of a threat regulation in the criminal legislation of the former USSR members are similar to those stipulated in CC of Ukraine. At the same time, the criminal experience of EU countries shows opposite ways: general rules on the threat of causing any criminally liable real harm (FRG; France; Sweden; Poland, and Denmark); threats may refer to any person and not only to a victim or his/her relatives (France, Sweden, and Poland); special rules on the threats the content of which refers not to a particular person but the general public (FRG and Sweden); general rules on compulsion, particularly through a threat of some action. In Chapter 2 the scope of the threat concept in the criminal law of Ukraine was analyzed. The concept of a threat as socially dangerous action that involves the transfer from one subject to another (not necessarily final victim) verbally or non-verbally of information with a promise (real or fake) to cause in the future particular defined by the criminal law8 harm to protected by law public relations in order to intimidate, in case there are substantial grounds of the possibility of such promise realization, was offered in criminal law According to such definition as a threat, the following signs were pointed out that require attention due to their different understanding: - Victims of a threat can be both private (regardless of the ability to take threat) and legal entities whose rights a threat is aimed at. - Threat means the transfer of information from one subject to another, not necessarily the final victim. The key factor is the presence of substantial grounds to presume the possibility of its realization. - The reality characterizes crime situation, that is the presence of substantial grounds to presume the possibility of threat realization and not the reality of the intentions of a guilty person to realize it. - The potential threat of public relations security that can be actual (if a guilty person had the intention to realize a threat) or fake (if a guilty person did not have the intention to realize a threat) is a socially dangerous result. Threat content is considered completed from the moment of its transfer to the addressee (not necessarily final victim) and in case of the presence of substantial grounds to fear the realization of such threat. - The subject of a threat is a threat sender that is a communication party wishing to transfer the content of a threat to the addressee in order to intimidate. The rules of criminal assessment of a threat transfer with the help of other persons depending on their role and content of a subjective party were offered. - Intimidation is a threat goal. Thus, a threat toward persons whose rights safety is “indifferent” for a threat addressee does not affect the qualification of offence as complete which a guilty person could count on by mistake. Since intimidation is a goal and not a socially dangerous result of a threat. - If a far-off (derived) goal of a threat is socially acceptable or even socially beneficial then such threat must be assessed taking into account the legitimacy of harm infliction in the presence of circumstances that exclude the criminal nature of the action. As for the scope of the threat concept, the following correlations were defined: the concepts are incomparable but scientists make alike attempts of their differentiation9 (threat and menace, attempted crime); they correlate as type and variety respectively (preparation for a crime and threat; threat and compulsion through threat; threat and blackmailing); they are mutually exclusive concepts (threat and identification of the intention to commit a crime – their differentiating sign is a goal, that is intimidation of an addressee which is obligatory for a threat and is excluded for the identification of the intention to commit a crime); they correlate as a part and a whole (threat and psychic violence). In Chapter 3 the norms of CC of Ukraine on the body of a crime the sign of which is a threat are classified into: norms on the threats as an independent body of a crime, that is ones where a threat is considered as socially dangerous action among the signs of the body of a particular crime (general and special norms); norms where a threat is considered an instrument of a crime commission, or instrument of compulsion (special norms); norms where a threat is a qualifying sign of the body of a crime formed through the addition of such sign to the simple body of a crime (norms on a part and a whole). Typical legislative mistakes that ruin the system of norms on the body of a crime the sign of which are the following threats: different protection of general and special victims; nonunified definition of the content of the way of causing damage to property by threats, as well as the threat to disclose information; different linguistic formulations of the body of a crime regarding threats, etc. were defined. The following typical mistakes of setting the punishment limits of socially dangerous actions the sign of which is a threat were defined: sanctions of particular special norms on a threat allow both more and less strict alternative punishment; the security of benefits under a threat regarding special victims is protected out of proportion; effect of a threat as a qualifying sign for punishment is defined arbitrarily, etc. As a result, the ways of CC of Ukraine improvement were defined. In addition to the feasibility of legislative recognition of a threat to commit a crime one of the forms of preparation for a crime, it is also offered to decriminalize different types of threats as independent bodies of crimes.