Ірраціональність як напрям посткласичної філософії права: дисертація

Abstract

Робота присвячена філософсько-правовому осмисленню ірраціональності як напряму посткласичної філософії права. Викладаються історичні передумови виникнення ірраціоналізму у праві. Встановлено, що раціональні та ірраціональні елементи завжди існували в різні епохи, однак у різних пропорціях. Так чи інакше вони завжди мали вплив на право. Проаналізувавши генезу виникнення ірраціоналістичних ідей у праві, запропоновано історичні періоди: Перший період – Античність. Незважаючи на домінування логосу в добу Античності, ірраціоналістичні ідеї є основою античного світогляду та філософсько-правового осмислення права, оскільки вся антична спадщина – це міфотворчість, яка наскрізь насичена ірраціоналістичним світорозумінням. Уже тоді не заперечувалася роль ірраціонального пізнання як здатності освоєння світу загалом та права зокрема. Такі мислителі, як: Платон, Плотін, Ксенофан, Парменід, Зенон – розуміли, що розум не може претендувати на істинне знання, адже існує сфера несвідомого. Ірраціональність у ті часи розумілася як джерело вічного руху та оновлення світу. Другий період – середньовічний ірраціоналізм («Вірю, щоб розуміти»). Середньовічна доба характеризується двома видами пізнання Бога: через розум і через віру. Однак цей період історії наскрізь пронизаний християнськими ідеями, які за своєю суттю є ідеями ірраціоналістичними. Це пояснюється тим, що християнсько-релігійна епоха, як і Антична, перенасичена міфотворчістю в релігійних текстах, а отже, – й ірраціоналістичним світобаченням. Згідно з такими ідеями розум є недосконалим, як і сама людина, а тому не може претендувати на всеосяжність, абсолютну істину та пізнати всю велич Бога. Пізнання Бога можливе лише завдяки самопізнанню, яке пронизано ірраціонально-вольовим елементами. Головний ірраціональний компонент згідно з християнською догматикою є віра, на яку повинен опиратись розум. Отже, дана доба характеризується ірраціонально-інтуїтивним сприйняттям права. Третій період – доба Відродження. Епоха Відродження, з одного боку, все ще є продовженням Середньовічної традиції, де вважається, що розум не може претендувати на володіння достовірною істиною про речі, однак, з іншого – все більше починають переважати раціонально-гуманістичні ідеї, де висувається на перший план людина та її раціоналістичні можливості у праві. Четвертий період – Новий час. В епоху Нового часу окремі дослідники, попри культ розуму, звертають увагу на його обмеженість та навіть згубність у разі його абсолютизації. Опоненти до раціоналізму стверджують, що розум є невсевладний, оскільки він не готовий сприймати поняття нескінченно великого і нескінченно малого. Розум як верховний арбітр є небезпечним, оскільки призводить до егоїстичних інстинктів. Зокрема Б. Паскаль основою пізнання вважає серце людини, яке є відображенням внутрішньоірраціонального в людині. Серце – це глибинна і первинна підстава внутрішнього світу пізнання, корінь діяльнісних здібностей. П’ятий період – Просвітництво. Епоха Просвітництва продовжує традицію Нового часу в домінуванні розуму, який трактується як вища інстанція у праві. Попри це і в дану епоху можна знайти критичне переосмислення раціоналізму, яке зводилося до думки, що розум є джерелом егоїстичних інстинктів; веде до аморальності. Такі опозиційні думки зводилися до того, що розум не може служити мотивом вольового акту. Філософи, які відстоювали таке бачення вважали, що воління совісті повинні направляти вчинки людей, а джерелом пізнання права є внутрішнє сприймання, чуття, що наповнені духом. Шостий етап – ХІХ ст. Цей період умовно можна назвати «бунт проти розуму» (переосмислення раціоналістичної концепції права). Отже, ХІХ століття завдяки таким філософам, як Ф.-Г. Якобі, А. Шопенгауер, С. К’єркегор, Ф. Ніцше стало новим поштовхом до розвитку ірраціоналістичних ідей у праві. Ці мислителі доводять, що розум не може проникнути у сутність глибинних явищ за допомогою логіки, він безсилий подолати неможливе та не здатний дати істинне знання про право. Отож відбувся перегляд основних цінностей європейської культури та критичне переосмислення німецької класики. Головне кредо цих філософів – життя не зрозуміти розумом, його можна лише пережити. Саме тому все більше здійснюється акцент на дослідження емоційно-чуттєвих станів людини, віри та волі. Вважається, що світ, людина та її вчинки – все прояв ірраціонального. Тільки пізнання людиною самої себе дарує їй можливість осягнення нескінченності та вічності буття. Сьомий період – ХХ століття і сьогодення (ірраціоналізм проявляє себе в таких течіях, як: волюнтаризм, інтуїтивізм, феноменологія, екзистенціалізм, воля до життя тощо). ХХ століття – це своєрідний підсумок усіх критичних зауважень раціоналізму, а саме: надмірна об’єктивність права; байдужість до людських прав та надання переваги обов’язкам; логоцентричність права тощо. Раціоналізація права й науки призвела до суспільних криз, протистояння народів, створення тоталітарних режимів. Тому ХХ століття – це ще й зміна вектора в сторону ірраціональних ідей, які бачать у людині таку індивідуальність, яка здатна не лише логічно думати, але й переживати, набувати досвід, приймати нестандартні рішення тощо. Дослідження ґрунтується на власній методології, котра складається з дихотомії «класика–посткласика», що дозволила виділити особливості як класичної, так і посткласичної парадигм у праві. На підставі цього зроблено висновок про раціоналізацію та об’єктивацію методології класики й суб’єктивацію та антропологізацію посткласичної методології. Методологія класики, в основі якої лежить логічність, відстоює позицію про універсальність наукового методу пізнання та права як незмінного набору істин, використовуючи метод індивідуалізму. Натомість, методологія посткласичної парадигми характеризується інтерсуб’єктивним типом правопізнання, в основу якого закладені ідеї ірраціоналізму. Найбільш застосовуваним методом у посткласичній парадигмі є метод діалектичного матеріалізму, який став підґрунтям методологічного аналізу ірраціоналізму у праві. Встановлено, що посткласична філософія права представлена законом взаємного переходу кількісних змін у якісні, єдністю і боротьбою протилежностей, законом заперечення заперечення, які втілюються через проблему раціоналізм-ірраціоналізм. Проаналізовано основні проблеми в галузі філософського осмислення раціоналізму та ірраціоналізму, що склалися нині в літературі, а також їх співвідношення. Так, виявлено, що раціоналізм у праві ігнорує особливості людини, її почуття та душевні переживання. Через раціональність ми собі уявляємо людину виключно як істоту, яка в прийнятті своїх рішень опирається на розум. Однак людина частіше опирається на емоції, совість, віру тощо, ніж на голос розуму, особливо коли мова йде про прийняття швидких рішень. Людина наділена двома категоріями пізнавального процесу: раціональним та ірраціональним, тому протиставлення раціонального та ірраціонального не дає людині можливості отримати вичерпність правової інформації та знань. Ірраціональність притаманна самому життю, буттю, без ірраціональних можливостей процес пізнання неможливий. У ХХІ столітті почалось усвідомлення та розуміння того, що процес пізнання і діяльності здійснюється не абстрактним пізнавальним суб’єктом, а звичайною людиною, якій притаманні такі прояви людської активності як: емоції, віра, почуття, афекти, пристрасті, воля, інтуїція тощо. На відміну від раціоналізму, ірраціоналізм більше звертає увагу не на пізнання об’єктивного світу, а на внутрішній світ суб’єкта пізнання. Філософія права, з точки зору ірраціональності, бачить своє завдання не у теоретичному пізнанні, що виражене через логіко-понятійний апарат, а в розкритті моральних та духовних якостей особистості та висунення на перший план суб’єктнооб’єктних відносин, де людина виступає як суб’єкт пізнання права. Запропоновано розглядати ірраціоналізм у двох аспектах: у широкому – як філософсько-правовий напрям, що вказує на обмеженість раціонального пізнання (розумному спогляданню світу ірраціоналізм протиставляє чуттєве споглядання, інтуїцію, інстинкт, віру та інші пізнавальні здібності, що дають змогу отримати знання, недоступне розуму); у вузькому – під ірраціоналізмом слід розуміти філософсько-правові концепції, школи, що виникли у результаті розвитку посткласики і були реакцією на раціоналістичну віру в безмежні можливості людського розуму, характеризувалися прагненням або спростувати раціоналізм взагалі, або обмежити його надмірні сподівання на істину. Розглянуто такі ірраціональні філософсько-правові концепції, школи, які виникли в результаті розвитку посткласики у праві: – волюнтаризм – це філософсько-правовий напрям, в якому воля визнається першоосновою правового буття, пізнання та є вирішальною у саморегуляції людиною своєї поведінки та діяльності; – «філософія життя» – це сукупність філософсько-правових поглядів на предмет дослідження – життя, яке, відповідно до позиції більшості представників цієї концепції, розуміється як особлива цінність, ірраціональний спосіб правового буття, який не може бути цілковито осягнутий через раціональні способи правопізнання; – інтуїтивізм – це ірраціональний філософсько-правовий напрям, який за предмет своєї філософії обрав інтуїцію як моментальний спосіб правопізнання істини та альтернативний спосіб здобуття людиною інформації про правову дійсність; – феноменологія права – це вид ірраціоналістичного напряму у філософії права, що розглядає правові явища як феномени – правові істини, пов’язані зі соціальним досвідом, закріплені у правових нормах і цінностях та утворені правосвідомістю через метод феноменологічної редукції («переживання» права); – екзистенціалізм – це ірраціональна філософсько-правова течія, яка обрала за предмет свого дослідження антропологічно-онтологічні засади, що полягають у розгляді людського буття та людини як суб’єкта, який повністю бере на себе відповідальність за свій життєвий вибір. The work is devoted to philosophical and legal comprehension of irrationality as a branch of post-classical philosophy of law. The historical preconditions of the emergence of irrationalism in law are outlined. It is established that rational and irrational elements have always been present at different times, but in different proportions. They always had an impact on law anyway. After having analyzed the genesis of the emergence of irrational ideas in law, such historical periods are proposed: The first period is Antiquity. Despite the domination of the logos in the era of Antiquity, irrational ideas are the basis of the ancient worldview and philosophical and legal understanding of law, since the entire ancient heritage is myth-making, which is all saturated with irrational worldview. At that time there was no denial of the role of irrational cognition as the ability of comprehension of the world and law in particular. Such thinkers as: Plato, Plotinus, Xenophanes, Parmenides, Zeno understood that the mind cannot claim true knowledge, because there is a sphere of the unconscious. Irrationality in those days was treated as a source of eternal movement and renewal of the world. The second period is Medieval irrationalism («I believe to understand»). The medieval age is characterized by two forms of knowledge of God: through reason and through faith. However, this period of history is thoroughly permeated with Christian ideas, which in their essence are irrational ones. This is explained by the fact that the Christian-religious epoch, similar to Antiquity, is oversaturated by myth-making in religious texts, and hence by the irrational worldview. According to such ideas, the mind is imperfect, as a man himself, and therefore he cannot claim to universality, absolute truth and cognition of the greatness of God. Cognition of God is possible only through self-knowledge, which is pierced with irrational-volitional elements. The main irrational component, according to Christian dogma, is the belief the mind must rely on. Consequently, this era is characterized by irrational and intuitive perception of law. The third period is the Renaissance. The Renaissance, on the one hand, is still a continuation of the Medieval tradition, where it is believed that the mind cannot claim to absolute truth possession, but, on the other hand, rational and humanistic ideas are beginning to predominate, with the emphasis on a man and his rationalistic opportunities in law. The fourth period is the New Age era, when individual researchers, despite the cult of reason, pay attention to its limitations and even disfigurement in the event of its absolutization. Opponents to rationalism argue that the mind is not omnipotent, because it is not ready to accept the concept of infinitely large and infinitely small. The mind as a supreme arbiter is dangerous because it leads to selfish instincts. In particular B. Pascal sees the human heart as the basis of cognition, which is a reflection of the intra-irrational in man. The heart is a profound and primary basis of the inner world of knowledge, is the root of activity abilities. The fifth period is Enlightenment which continues the tradition of the New Age in domination of the mind, which is understood as the highest instance in law. Nevertheless, in this era, one can find a critical rethinking of rationalism, which was reduced to the idea that reason is the source of selfish instincts; leads to immorality. These opposition opinions were reduced to the fact that the mind cannot serve as a motive for a volitional act. The philosophers who defended such a vision believed that the conscience should guide the actions of people, and the source of knowledge of law is an inner perception, a feeling full of spirit. The sixth stage covers the nineteenth century. This period can be conventionally called «rebellion against reason» (rethinking the rationalist concept of law). Consequently, in the nineteenth century, thanks to such philosophers as F.-G. Jacobi, A. Schopenhauer, S. Kierkegaard, F. Nietzsche became a new impetus to the development of irrational ideas in law. These thinkers prove that the mind cannot penetrate into the essence of deep phenomena through logic, it is powerless to overcome impossible and cannot give true knowledge of law. So, there was a review of the core values of European culture and critical rethinking of the German classics. The main credo of these philosophers is that life can not be understood by the mind; it can only be experienced. That is why, more and more emphasis is placed on the study of the emotional and sensory states of a man, faith and will. It is believed that the world, a man and his actions are manifestations of irrational. Only knowledge of a person himself gives him the opportunity to comprehend the infinity and eternity of being. The seventh period covers the twentieth century and the present (irrationalism manifests itself in such branches as: voluntarism, intuitionism, phenomenology, existentialism, the will to life, etc.). The twentieth century is a peculiar result of all the critical remarks of rationalism, namely: the dimensional objectivity of law; indifference to human rights and preference of duties; logoscentricity of law, etc. The rationalization of law, science led to social crises, opposition of nations, and creation of totalitarian regimes. Therefore, the twentieth century is also a change of a vector towards irrational ideas that perceive a person as a personality that is capable not only of logical thinking, but also of experiencing, gaining experience, making non-standard decisions, etc. The research is based on the own methodology, which consists of the dichotomy «classics / post-classics», which allowed to highlight the features of both classical and post-classical paradigms in law. On its basis a conclusion was made about rationalization and objectification of the classical methodology and subjectivism and anthropologization of the post-classical methodology. The methodology of the classics, based on logic, defends the position on universality of the scientific method of cognition and law as an unchanging set of truths, using the method of individualism. Instead, the post-classical paradigm methodology is characterized by an intersubjective type of legal knowledge, based on the ideas of irrationalism. The most used method in the postclassical paradigm is the method of dialectical materialism, which became the basis of the methodological analysis of irrationalism in law. It is established that the post-classical philosophy of law is represented by the law of the mutual transition of quantitative changes into quality, unity and struggle of opposites, the law of negation of negation, which are embodied through the problem of rationalism-irrationalism. Outlined in modern literature basic problems in the field of philosophical comprehension of rationalism and irrationalism, as well as their correlation, are analyzed. Thus, it is discovered that rationalism in law ignores the peculiarities of a man, his feelings and emotional experiences. Because of the rationality we accept a person solely as a being, who relies on the mind when making decisions. However, a person relies on emotions, conscience, faith, etc. more often, rather than the voice of reason, especially when it comes to making quick decisions. A person is endowed by two categories of cognitive process: rational and irrational; therefore, the contrast between rational and irrational does not allow a person to get exhaustive legal information and knowledge. Irrationality is inherent in life itself, being; without irrational opportunities the process of cognition is impossible. In the 21st century, people come to understanding that the process of knowledge and activity is carried out not by an abstract cognitive subject but by an ordinary man who possesses such manifestations of human activity as: emotions, faith, feelings, affections, passions, will, intuition, etc. Unlike rationalism, irrationalism pays more attention not to the cognition of the objective world, but to the inner world of the subject of cognition. The philosophy of law from the point of view of irrationality sees its task not in theoretical knowledge, which is expressed through the logical and conceptual apparatus, but in revealing the moral and spiritual qualities of an individual and highlighting the subject-object relations, where a person acts as a subject of law cognition. It is proposed to consider irrationalism in two aspects: in the broad sense, as a philosophical and legal branch, claiming the limitation of rational cognition (intelligent contemplation of the world is opposed by irrationalism to sensual contemplation, intuition, instinct, faith and other cognitive abilities that allow the knowledge inaccessible to reason to be acquired). In the narrow sense, irrationalism should be understood as philosophical and legal concepts, schools that have appeared as a result of the development of post-classics, which represent a reaction to a rationalist faith in the infinite possibilities of the human mind and are characterized by the desire either to refute rationalism at large, or limit its excessive claims to the truth. The following irrational philosophical and legal concepts, schools that have been established as a result of the development of post-classics in law are analyzed: – voluntarism is a philosophical and legal branch where the will is recognized as the basis of legal existence, cognition and is crucial in self-regulation by a man of his behaviour and activity; – philosophy of life is a set of philosophical and legal views on the subject of the research – that is life, which from the point of view of the majority of the representatives of this concept is understood as a special value, an irrational way of being that cannot be comprehended through rational ways of cognition; – intuitionism is an irrational philosophical and legal branch, which considers intuition as a subject of its philosophy, as an instantaneous method of knowing the truth and an alternative way of obtaining information about legal reality; – phenomenology of law is a kind of irrational branch in the philosophy of law, which deals with legal phenomena as legal truths that are related to social experience, enshrined in legal norms and values and formed by legal consciousness through the method of phenomenological reduction («experience» of law); – existentialism is an irrational philosophical and legal branch, where anthropological and ontological principles are the subject of its study; these principles treat human existence and a man as a subject who fully assumes responsibility for his life choices.