Кримінально-правова охорона статевої свободи та статевої недоторканості дитини: дисертація

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості дитини. Робота складається з трьох розділів. У першому розділі проаналізовано загальні засади дослідження. Доведено, що проблема кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості дитини в українській правничій літературі комплексно не аналізувалася. Часткові моменти висвітлювалися у межах розробки двох інших кримінально-правових проблем: а) кримінально-правового захисту дітей від злочинних посягань в Україні; б) кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості особи. Проте, з огляду на істотні зміни законодавства в частині відповідальності за посягання на статеву сферу дітей, відповідні розробки не завжди можуть бути використані для тлумачення законодавства, вирішення питань розмежування таких злочинів тощо. Досліджено систему норм, спрямованих на кримінально-правову охорону дитини загалом, та від посягань на її статеву свободу та статеву недоторканість зокрема. За результатами аналізу КК України встановлено, що у ньому міститься 43 статті, у яких ознакою основного чи кваліфікованого складу злочину є дитина як потерпілий у злочині. Водночас констатовано розбалансованість такої системи і відсутність чітких критеріїв її побудови. А систему норм, спрямованих на кримінально-правову охорону статевої свободи та статевої недоторканості дитини, складають 9 статей (19 норм): ч. 2, 3 ст. 149, ч. 3, 4 ст. 152, ч. 3, 4 ст. 153, ст. 154, ст. 155, ст. 156, ч. 2, 4 ст. 301, ч. 3, 4 ст. 302, ч. 3, 4 ст. 303 КК України. Проаналізовано відповідність кримінального законодавства України у сфері захисту статевої свободи та статевої недоторканості дитини міжнародним стандартам, зокрема Конвенції про права дитини 1989 р., Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства 2007 р. та ін. Встановлено неповну відповідність національного законодавства таким актам у частині: відповідальності за обіг дитячої порнографії; невиключення зі сфери кримінально-правового реагування добровільних сексуальних стосунків між неповнолітніми тощо. Проведено огляд кримінальних законів Республіки Польща, Французької Республіки та ФРН у частині закріплення відповідальності за посягання на статеву сферу особи загалом, і дитини зокрема. Доведено, що ці кримінальні закони мають істотно вищий ступінь казуїстичності викладу законодавчого матеріалу, а відтак можуть бути орієнтиром для подальшого вдосконалення вітчизняного законодавства, зокрема в частині регламентації відповідальності за обіг дитячої порнографії тощо. У другому розділі дисертації подано комплексну характеристику складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини. Підтримано домінуючу в літературі позицію, що при розгляді питання про об’єкт злочину доцільно виходити з концепції «об’єкт злочину – суспільне відношення». Поняття статевої свободи дитини визначено як право особи у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років на вчинення дій сексуального характеру за обопільною згодою партнерів (добровільне, без примусу, без насилля), без обмежень щодо статі партнера та форм статевого задоволення, що не порушує водночас законні права й інтереси інших осіб, держави та суспільства. Зауважено, що хоча відповідальність за вступ особи, яка досягла віку 14 років, у сексуальні стосунки з неповнолітньої особою (ст. 155 КК України) не передбачена, у таких випадках варто говорити не про наявність у такої особистатевої свободи, а про невстановлення кримінальної відповідальності з огляду на суб’єкта такого діяння. Визначено поняття статевої недоторканості як заборони втручання у будьякій формі у статеву сферу особи, яка не набула статевої свободи (не досягла встановленого законом шістнадцятирічного віку) або, будучи наділеною статевою свободою, втратила можливість її реалізації. Доведено, що з об’єктивної сторони склади злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини мають формальний склад – вважатимуться закінченими з моменту вчинення відповідних діянь, передбачених диспозиціями відповідних статей. Запропоновано авторський підхід до тлумачення поняття розбещення як розпусних фізичних або інтелектуальних дій сексуального характеру, які не передбачають фізичного контакту зі статевими органами винної чи потерпілої особи. Наголошено на необґрунтованості підходу, що ст. 152 КК України сьогодні не передбачає відповідальності за зґвалтування жінкою чоловіка. Доведено, що така відповідальність можлива. Розглянуто питання про співвідношення ч. 4 ст. 152 та ч. 4 ст. 153 КК України зі ст. 155 КК України у ситуаціях статевих зносин з особою, яка не досягла чотирнадцятирічного віку. Запропоноване авторське розуміння змісту складу злочину, передбаченого ст. 154 КК України та його співвідношення з суміжними складами. Встановлено, що у більшості злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей суб’єкт загальний. Наголошено, що під час його встановлення особливу увагу слід приділяти питанням осудності особи з огляду на можливу наявність захворювання на педофілію, яка може, в окремих випадках, навіть виключати осудність. Запропоновано позицію, що посиленій кримінально-правовій охороні дитина повинна підлягати лише від посягань з боку дорослих, а не від рівних собі, а відтак, вчинення злочину щодо неповнолітнього, як обставина, що обтяжує відповідальність, не враховується при кваліфікації діянь суб’єкта, що не досяг вісімнадцятирічного віку. Під час аналізу суб’єктивної сторони складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей обґрунтовано, що вона характеризується умисною формою вини, яка включає в себе усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (факту сексуальних дій) та усвідомлення «спеціального» статусу потерпілої особи, а у окремих випадках також «відсутності згоди». Вид умислу, водночас, може бути як прямим, так і непрямим. Якщо винний усвідомлює дві останні ознаки – умисел є прямим. Якщо свідомо припускає наявність таких – умисел є непрямим. Якщо винний добросовісно помиляється стосовно «спеціального» статусу потерпілої особи та згоди – відповідальність виключається. У третьому розділі дисертації проаналізовано питання кваліфікуючих ознак та караності досліджуваних злочинів. Констатовано, що у статтях, які передбачають відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей, законодавцем використано широкий набір кваліфікуючих ознак, які стосуються потерпілого, об’єктивної сторони та суб’єкта. Зміст цих ознак проаналізовано. Визначено також їхню «вартість» – ступінь посилення відповідальності. Встановлено, що «вартість» кваліфікуючих ознак вчинення злочину щодо «неповнолітнього» та «малолітнього» настільки висока, що більшість інших кваліфікуючих ознак не впливають на кваліфікацію таких діянь (охоплюються). З огляду на це підтримано позицію, що кваліфікуючі ознаки мають бути закріплені у Загальній частині та має бути чітко визначено їх вплив на міру покарання при вчинені будь-якого злочину. За результатами аналізу меж караності досліджуваних складів злочинів встановлено, що з 19 складів таких злочинів: злочинами невеликої тяжкості є 2 (11%); середньої тяжкості – 4 (21%); тяжкими – 8 (42%); особливо тяжкими – 5 (26%). Основним покаранням (17 з 19 норм) є позбавлення волі на певний строк. Максимальне покарання за вчинення злочину стосовно неповнолітнього (від 14 до 18 років), порівняно з відповідальністю за такі ж діяння щодо дорослої особи, збільшується в середньому в 2,86 раза (без врахування ст. 302 КК – у 1,8 раза); за вчинення злочину стосовно малолітнього (до 14 років), порівняно з відповідальністю за такі ж діяння щодо дорослої особи, – в 4 рази (без врахування ст. 302 КК – у 2,5 раза); максимальне покарання за вчинення злочину стосовно малолітньої особи, порівняно з відповідальність за такі ж діяння щодо неповнолітньої, збільшується в середньому в 1,4 раза. У роботі є додатки, де подано повний перелік статей за Розділами Особливої частини КК України, у яких передбачена або диференційована відповідальність за злочини проти дитини, а також у формі таблиць проілюстровано види суспільно небезпечних діянь, за які передбачена відповідальність у чинній та попередніх редакціях ст.ст. 152–155 КК України; вплив кваліфікуючих ознак на відповідальність за посягання на статеву свободу та статеву недоторканість дитини; порівняння караності діянь за чинними та попередніми редакціями ст.ст. 152–155 КК України. General conclusion and new solution of the scientific problems of criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child are made in the thesis. General principles of this research paper are analyzed in Part I. The problem of criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child in the Ukrainian legal literature has not been comprehensively analyzed. Some issues were covered in terms of two other criminal legal researches: a) criminal legal protection of children from criminal offenses in Ukraine; b) criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a person. However, considering the significant amendments to the legislation regarding the responsibility for such offences against sexual freedom of children, the appropriate researches cannot be always valuable for interpretation of the legislation or for resolving issues of differentiation among such offences, etc. The system of norms on criminal legal protection of a child in general and on offences against his/her sexual freedom and sexual inviolability was researched. According to the analysis of the Criminal Code of Ukraine, it is established that the Code contains 43 articles where a child as a victim of a crime is an element of the general corpus delicti or qualified corpus delicti. The imbalance of such system and absence of clear criteria for its construction were noted. The system of norms on criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child consists of 9 articles (19 norms): pp. 2, 3 Art. 149, pp. 3, 4 Art. 152, pp. 3, 4 Art. 153, Art. 154, Art. 155, Art. 156, p. 2, 4 Art. 301, p. 3, 4 Art. 302, p. 3, 4 Art. 303 of the Criminal Code of Ukraine. The conformity of the criminal legislation of Ukraine in the sphere of protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child with the international standards, in particular the Convention on the Rights of the Child 1989, the Council of Europe Convention on the Protection of Children against Sexual Exploitation and Sexual 2007, etc. is analyzed. The incomplete compliance of the national legislation with the above mentioned acts has been defined in the sphere of: responsibility for the distribution of the child pornography; non-exclusion of voluntary sexual relations between minors from the criminal responsibility sphere, etc. The criminal laws of the Republic of Poland, the French Republic and the Federal Republic of Germany have been reviewed in terms of establishing the responsibility for offences against sexual rights of a person in general and a child in particular. It is proved that these criminal laws have a significantly higher degree of casuistic presentation of legislative material, and therefore can be a benchmark for further improvement of national legislation, in particular, in the regulation of responsibility for the distribution of child pornography, etc. Part II of the thesis presents a comprehensive description of the corpus delicti of the crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child. The preferable position described in the scientific literature that the object of the crime is considered to be a public relation is maintained. The concept of sexual freedom of a child is defined as the right of a person between the age of sixteen and eighteen years to intercourse with the mutual consent of the partners (voluntarily, without coercion, without violence), without restrictions on the sex of the partner and forms of sexual pleasure, without violating the rights and interests of other people, the state and the society. It is noted that nevertheless the responsibility for sexual intercourse by a person, who has reached the age of 14 years, with a minor (Article 155 of the Criminal Code of Ukraine) is not provided, in such cases it is necessary to note that in this case we do no talk about sexual freedom of such a person, but about nonestablishment of criminal responsibility because of a subject of such action. The concept of sexual inviolability as a prohibition of interfering in any form with the sexual sphere of a person who has not acquired sexual freedom (has not reached the age of sixteen), or having been granted sexual freedom, has lost the possibility of its implementation. The objective side of corpus delicti of crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child has a formal composition – they are considered to be completed from the moment of committing the respective actions stipulated by the dispositions of the relevant articles. The author 's approach to interpreting the concept of abusive behavior as lecherous physical or intellectual acts of a sexual nature that do not involve physical contact with the sexual organs of the perpetrator or the victim is offered. We also pay attention on the groundless position of some scientists who consider that Art. 152 of the Criminal Code of Ukraine does not provide responsibility for rape of a male by female. It is proved that such responsibility is possible. The question of the correlation of p. 4 of Art. 152 and p. 4 of Art. 153 of the Criminal Code of Ukraine with Art. 155 of the Criminal Code of Ukraine in situations of sexual intercourse with a person under the age of fourteen is examined. The author 's understanding of the elements of corpus delicti of a crime under Art. 154 of the Criminal Code of Ukraine and its correlation with the contiguous corpus delicti is offered. It is established that in most crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child, the subject of a crime is general. It was emphasized that special attention should be paid to the issues of the person's sanity considering the possible pedophilia disease, which, in some cases, could even exclude sanity. The position was suggested that a child should be subjected to enhanced criminal legal protection only from the acts of an adult, not of his or her peers, and therefore the commission of a crime against a minor as an aggravating circumstance cannot be taken into account in qualifying the actions of a subject who has not reached eighteen years. In the analysis of the subjective side of the corpus delicti of crimes against sexual freedom and sexual inviolability of children it is substantiated that this side is characterized by an intentional form of guilt, which includes awareness of the socially dangerous nature of their actions (sexual acts) and awareness of the “special” status of the victim, and in some cases also “lack of consent”. The type of intention, in this case, can be either direct or indirect. If the perpetrator is aware of the last two signs – the intention is direct. If he/she is consciously assuming the presence of such – the intention is indirect. If the perpetrator is wrongly mistaken about the victim's “special” status and consent – liability is excluded. Part III of the thesis analyzes the issues of qualifying signs and the punishability of the above mentioned crimes. It has been stated that the articles on liability of the crimes against sexual freedom and sexual inviolability of children use a wide range of qualifying signs that relate to the victim, to the objective side and the subject. The contents of these features have been analyzed. We also determined their “value” – the degree of increased responsibility. It is established that the “value” of qualifying signs of a crime against a “minor” and an “infant” is so high that most other qualifying signs do not affect the qualification of such acts. Therefore, we support the view that qualifying signs should be foreseen in the General Part and their impact on the punishment for any crime should be clearly defined. According to the results of the analysis of the limits of the punishment of the investigated crimes, it was found that 19 of the corpus delicti of such crimes are: 2 (11%) are minor crimes; medium grave crimes – 4 (21%); grave crimes – 8 (42%); 5 (26%) were especially grave crimes. The main punishment (17 out of 19 norms) is imprisonment for a certain term. The maximum punishment for committing a crime against a minor (from 14 to 18 years) in comparison with the responsibility for such actions against an adult is increased on average 2.86 times (without taking into account Article 302 of the Criminal Code – 1.8 times); for committing a crime against an infant (up to 14 years old) in comparison to the responsibility for such actions against an adult – 4 times (without taking into account Article 302 of the Criminal Code - 2.5 times); the maximum punishment for committing a crime against an infant in comparison with the responsibility for such acts against a minor is on average 1.4 times higher. There are annexes to the thesis which provide a complete list of articles in the Chapters of the Special part of the Criminal Code of Ukraine that provide or differentiate responsibility for crimes against a child, as well as in the form of tables illustrating the types of socially dangerous acts for which liability is provided in the current and previous editions of articles 152-155 of the Criminal Code of Ukraine; the impact of qualifying signs on the responsibility for crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child; a comparison of punishability of actions according to the current and previous editions of articles 152-155 of the Criminal Code of Ukraine.