Громада в умовах транзитивного суспільства: філософсько-правова рефлексія: дисертація

Abstract

У дисертації на основі аналізу сучасної філософсько-правової доктрини, положень національного законодавства та практики його застосування розкрито сутність громади в умовах транзитивного суспільства через призму її аксіологічних та правоуможливлювальних складових. У роботі сформульована дефініція громади як середовища реалізації сутнісного потенціалу та задоволення основних екзистенційних потреб людини, зокрема через: налагодження і підтримання міжособистісних зв’язків, піклування про іншого та водночас відчуття стабільності й особистої безпеки, подолання пасивної тваринної природи через соціалізацію, формування індивідуальної ідентичності та колективної відданості. Громада у цьому сенсі є ефективним механізмом поєднання особи (індивідуального) та соціуму (колективного). Окреслено концептуальні підходи до розуміння поняття «громада»: як історично утвореної спільноти людей, що характеризується спільністю традицій, культури; як сукупності соціальних взаємодій, інтеракцій між індивідами, родинних стосунків, проживання на одній території, належності до певної соціальної групи, гарантії соціального захисту та підтримки; як спільного, колективного споживача; як суб’єкта місцевого самоврядування; як територіально-об’єднаної сукупності людей, що формується на основі поєднання соціально-територіальних розбіжностей у специфічне соціальне утворення; як базової адміністративно-територіальної одиниці для подальшого творення державної цілісності; як сукупності множинних проявів одиничних інститутів; як суб’єкта публічно-приватних відносин, суб’єкта спільного господарювання. Обґрунтовано основні закономірні характеристики громади: прив’язаність до території проживання людей; єднання, засноване на спільності інтересів; ефективна міжособистісна взаємодія та висока інтенсивність внутрішніх зв’язків; самоврядність як формотворча основа владовідносин; здатність до структурування та утворення внутрішньо-організаційних управлінських систем; соціальне функціонування на базі колективних форм діяльності для життєзабезпечення спільних інтересів; впорядкованість відносин на основі правових та інших соціальних норм, що дає змогу визнавати членів громади суб’єктами права; комплексна правосуб‘єктність; культуротворчий потенціал (спільність норм і цінностей); обумовленість житєдіяльності не лише індивідуалізаційними, а й інтеграційними чинниками. Доведено, що основною функцією громади є інтеграційна: громада виступає як сукупність фізичних осіб, причому законодавче застосування узагальнюючого поняття «жителі» дає підстави ввести до її складу не лише громадян держави, а й іноземних громадян та осіб без громадянства, які перебувають (проживають) на її території на законних підставах. Мотивовано, що в контексті національного реформування системи місцевого самоврядування важливими функціональними ознаками територіальної громади, крім інтеграційної, також є: комунікативна – у територіальних громадах діє система різних інтересів, суспільних зв’язків і соціальних відносин, а їх взаємодія призводить до утворення публічноколективної інфраструктури, що передбачає утворення різних інститутів, функціонування яких спрямоване на задоволення інтересів і потреб членів громади (наприклад, органи самоорганізації населення, громадські об’єднання, організації, підприємства, засоби масової інформації, суб’єкти підприємницької діяльності тощо); організаційна – територіальна громада як первинний суб’єкт місцевого самоврядування є чітко організованою системою, до якої входять підсистеми органів і посадових осіб, що забезпечують пряме здійснення автономного управління; функціонально-цільова – територіальна громада має незалежні, самостійні компетенції та функції щодо вирішення проблем локального значення; історико-культурна – територіальна громада піддається впливу чинників історико-культурного характеру, під їх дією формуються соціокультурні надбання (звичаї, традиції, певні світоглядні установки, що шануються та практикуються членами громади, відображаються в її символіці – прапорі, гербі тощо); власницька – вагомим елементом правового статусу територіальної громади є характеристика її як суб’єкта права комунальної власності (вона має право володіти, користуватися і розпоряджатися у своїх інтересах та на власний розсуд належним їй майном через органи місцевого самоврядування, а також безпосередньо сама). Зауважено, що вітчизняна практика конституювання територіальних громад, наповнення їх статусу онтологічно зумовленою сутністю, делегування їм самоврядних повноважень, наділення реальними автономними функціями, є доволі дискусійною. Концептуальний розгляд офіційних та інших версій законопроєктів (зокрема, наукових та експертних оцінок) щодо внесення змін до Основного Закону дозволяє висновувати про наміри (або декларування) авторів фактично всіх цих законопроєктів змінити філософію моделі регулювання інституціалізації та функціонування місцевого самоврядування. Пропонується перейти від діючої консервативної моделі місцевого самоврядування, за якої останнє, по-суті, реалізовується лише на рівні територіальних громад, а у вимірі регіонів (областей) має тільки символічний характер, до правдивої системи місцевого самоврядування на всіх рівнях організації суспільства. Доведено, що не існує універсальної ефективної моделі організації територіальної громади. Практика проведення адміністративної реформи з децентралізації – неоднозначна, диференційована, що обумовлюється низкою чинників. Здійснений аналіз міжнародної практики продемонстрував існування різних підходів, які можуть слугувати прикладом для врахування у процесі вдосконалення існуючої системи децентралізації в Україні. Втім слід чітко розуміти, що «буквальне» перенесення зарубіжного досвіду в українську дійсність є некоректним та потребує ґрунтовного аналізу особливостей його прояву, адже система місцевого самоврядування повинна максимально відповідати політико-правовим і соціально-економічним умовам конкретної держави. Констатовано, що громада як інститут самоврядування, діяльність якого цілеспрямована на становлення, розвиток й засвоєння демократичних традицій, у перехідних суспільствах передбачає: трансформацію соціальних спільнот з «учасників» управління в його первинних «суб’єктів»; забезпечення кваліфікованого вирішення соціальними суб’єктами управлінських завдань на основі високої управлінської, політичної та правової культури; формування загальнодоступної системи інститутів, які гарантують не епізодичну, а постійну участь членів громади в організаційно-управлінській діяльності; значно вищий рівень участі членів громади у прийнятті та здійсненні контролю за політичними рішеннями, оскільки у результаті прийняття колегіальних рішень не лише досягається їх суспільна доцільність та оптимальність, а й передбачається вища ефективність виконання, зростає відповідальність усіх членів спільноти за їх реалізацію. Запропоновано модель організації взаємодії органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади стосовно формування дієздатних територіальних громад в Україні. Особливостями цієї моделі є цільова спрямованість комплексу механізмів взаємодії і ресурсного забезпечення на розвиток передумов громадянської активності та пов’язаного з нею суспільного здоров’я територіальної громади. Схематично цю модель можна зобразити так: інформація ↔ мотиви ↔ дії та досвід ↔ соціальний діалог ↔ довіра ↔ соціальний капітал ↔ громадянська компетентність. Дієздатність територіальної громади у запропонованій моделі розглядається одночасно як мета і як проміжний результат у системі інших суспільно значущих результатів. Наприклад, серед первинних культурно-ціннісних чинників, які обумовлюють мотивацію індивіда до громадянської активності, є повага до громадянських прав та обов’язків. Саме за таких умов можлива ефективна розбудова демократичної держави в Україні, а також за наявності ефективно організованих механізмів комунікації між представниками влади та представниками громад, між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Визначено, що у розвитку територіальних громад і посиленні впливу громадськості на вирішення їх нагальних проблем визначальними є чинники: бажання змінити власне життя і готовність до відповідальності як основного принципу дій; гнучкість і позитивне мислення; співучасть як умова розвитку спільноти; збереження культурних традицій; спільне вирішення конфліктів; розвиток партнерства і колективізму; готовність до навчання та інше. Кожна територіальна громада має свої індивідуальні чинники, які здійснюють управлінський вплив та формують комплекс спеціальних дієвих механізмів. Виокремлено такі основні групи механізмів розвитку ефективної громади: правові – прийняття та застосування нормативно-правових актів; організаційні – формування та забезпечення діяльності організаційних структур і процедур відповідної управлінської діяльності; кадрові – забезпечення усіх сфер життєдіяльності людськими ресурсами; соціальні – забезпечення соціального розвитку певних колективів чи спільнот людей; мотиваційні – створення морально-психологічного підґрунтя та мотиваційних умов для певної діяльності; матеріально-технічні – забезпечення обладнанням, приміщеннями, технікою тощо; інформаційні – інформаційно-аналітичний і комунікаційноконтентний супровід життєдіяльності; інноваційні – застосування нових підходів до вирішення певних питань, що базуються на передових наукових розробках і позитивному досвіді. Всі ці механізми складають комплексний механізм концептуалізації перспективного розвитку громади. The dissertation, based on the analysis of modern philosophical and legal doctrine, the provisions of national legislation and the practice of its application, reveals the essence of the community in a transitional society through the prism of its axiological and law enabling components. The paper defines the community as an environment for realizing the essential potential and meeting basic existential human needs, in particular through: establishing and maintaining interpersonal relationships, caring for others and at the same time a sense of stability and personal security, overcoming passive animal nature through socialization, individual identity and collective devotion. The community in this sense is an effective mechanism for combining the person (individual) and society (collective). Conceptual approaches to understanding the concept of "community" are outlined: as a historically formed community of people, characterized by a common tradition, culture; as a set of social interactions, interactions between individuals, family relationships, living in the same area, belonging to a certain social group, guarantees of social protection and support; as a common, collective consumer; as a subject of local self-government; as a territorially united set of people, formed on the basis of a combination of socio-territorial differences into a specific social formation; as a basic administrative-territorial unit for the further creation of state integrity; as a set of multiple manifestations of individual institutions; as a subject of public-private relations, a subject of joint management. The main regular characteristics of the community are substantiated: attachment to the territory of residence of people; unity based on common interests; effective interpersonal interaction and high intensity of internal connections; selfgovernment as a formative basis of power relations; ability to structure and form internal organizational management systems; social functioning on the basis of collective forms of activity for life support of common interests; orderliness of relations on the basis of legal and other social norms, which allows to recognize community members as subjects of law; complex legal personality; cultural potential (common norms and values); conditionality of life not only by individual but also by integration factors. It is proved that the main function of the community is integration: the community acts as a set of individuals, and the legislative application of the generalized concept of "residents" gives grounds to introduce into it not only citizens but also foreign citizens and stateless persons who reside (live) in its territory on legal grounds. It is motivated that in the context of national reform of the system of local selfgovernment important functional features of the territorial community, in addition to integration, are also: communicative - in territorial communities there is a system of different interests, public relations and social relations, and their interaction leads to formation of public-collective infrastructure, which provides for the establishment of various institutions, which operation is aimed at meeting the interests and needs of community members (for example, self-organization bodies, public associations, organizations, enterprises, media, businesses, etc.); organizational - territorial community as the primary subject of local self-government is a clearly organized system, which includes subsystems of bodies and officials that provide direct implementation of autonomous management; functional-target - the territorial community has independent, autonomous competencies and functions for solving problems of local significance; historical and cultural - territorial community is influenced by factors of historical and cultural nature, under their influence are formed socio-cultural heritage (customs, traditions, certain worldviews, respected and practiced by members of the community, reflected in its symbols - flag, emblem, etc.); ownership - an important element of the legal status of the territorial community is its characterization as a subject of communal property (it has the right to own, use and dispose of its property in its own interests and at its own discretion through local self-government bodies, as well as directly by itself). It is noted that the domestic practice of constituting of territorial communities, filling their status with an ontologically conditioned essence, delegating selfgoverning powers to them, endowing them with real autonomous functions, is quite debatable. Conceptual consideration of official and other versions of bills (in particular, scientific and expert assessments) on amendments to the Basic Law allows us to conclude about the intentions (or declarations) of the authors of virtually all these bills to change the philosophy of the model of regulation of institutionalization and functioning of local self-government. It is proposed to move from the current conservative model of local self-government, in which the latter, in fact, is implemented only at the level of territorial communities, and in the dimension of regions (oblasts) is only symbolic, to a true system of local self-government at all levels of society. It is proved that there is no universal effective model of territorial community organization. The practice of realization of an administrative reform on decentralization is ambiguous, differentiated, due to a number of factors. The analysis of international practice has demonstrated the existence of different approaches that can serve as an example to consider in the process of improving the existing system of decentralization in Ukraine. However, it should be clearly understood that the "literal" transfer of foreign experience into the Ukrainian reality is incorrect and requires a thorough analysis of its manifestations, because the system of local selfgovernment should best meet the political, legal and socio-economic conditions of a particular state. It is stated that the community as an institution of self-government, whose activities are aimed at the formation, development and assimilation of democratic traditions, in transitional societies involves: the transformation of social communities from the "participants" of management into its primary "subjects"; ensuring qualified solution of management tasks by social subjects on the basis of high managerial, political and legal culture; formation of a public system of institutions that guarantee not episodic but constant participation of community members in organizational and management activities; significantly higher level of community members' participation and control over political decisions, because as a result of collegial decisions not only their social expediency and optimality are achieved, but also higher efficiency of implementation is provided, the responsibility of all community members for their implementation increases. The model of the organization of interaction of local governments and bodies of the state executive power concerning formation of capable territorial communities in Ukraine is offered. The peculiarities of this model are the target orientation of a set of mechanisms of interaction and resource provision for the development of the preconditions of public activity and related public health of the territorial community. Schematically, this model can be represented as follows: information ↔ motives ↔ actions and experience ↔ social dialogue ↔ trust ↔ social capital ↔ public competence. The capacity of the territorial community in the proposed model is considered both as a goal and as an intermediate result in the system of other socially significant results. For example, respect for public rights and responsibilities is one of the primary cultural and value factors that motivates an individual to engage in public activity. It is under such conditions that the effective development of a democratic state in Ukraine is possible, as well as in the presence of effectively organized mechanisms of communication between government and community representatives, between state executive bodies and local governments. It is determined that the following factors are decisive in the development of territorial communities and strengthening of public influence on the solution of their urgent problems: desire to change one's own life and readiness for responsibility as the main principle of action; flexibility and positive thinking; participation as a condition for community development; preservation of cultural traditions; collective conflict resolution; development of partnership and collectivism; readiness to study and more. In general, each territorial community has its own individual factors that exercise managerial influence and form a set of special effective mechanisms. The following main groups of mechanisms for the development of an effective community are specified: legal - the adoption and application of regulations; organizational - the formation and operation of organizational structures and procedures for relevant management activities; personnel - providing all spheres of life with human resources; social - ensuring the social development of certain groups or communities of people; motivational - the creation of moral and psychological basis and motivational conditions for certain activities; material and technical - provision of equipment, premises, machinery, etc.; information - information, analytical and communication support of life; innovative - the application of new approaches to solving certain issues based on advanced scientific developments and positive experience. All these mechanisms constitute a complex mechanism for conceptualizing the long-term development of the community.