Директиви як джерело кримінального процесуального права Європейського Союзу

Abstract

У статті досліджено одне з основних джерел кримінального процесуального права ЄС – директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС. Зазначені різні наукові підходи до класифікації джерел права ЄС, однак найбільш прийнятним вважаємо поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні. У статті проаналізовані ознаки директив як джерела кримінального процесуального права ЄС. Однією з основних ознак директив є закріплення у них загального результату, якого необхідно досягнути із наданням можливості державам-членам самостійно вибирати шляхи та способи досягнення цього результату. Окрім цього, до інших ознак директиви належить конкретний часовий ліміт для імплементації її норм, а також настання різних правових наслідків у разі невиконання державою-членом цього обов’язку. До останніх слід віднести пряме застосування норм директиви після закінчення терміну, призначеного для її імплементації, та можливість особи посилатися на норми директиви у національних судах. Щодо імплементації норм директиви у національне законодавство, то держави також вільні у виборі способів та методів. Це може відбуватися шляхом прийняття спеціальних законів про імплементацію директиви, впровадженням нових статей у національні КПК, впровадженням нових статей у національне законодавство, що регулює питання співробітництва у кримінальних справах. У статті перелічені всі чинні натепер директиви у сфері кримінального процесу. Більшість з цих директив стосуються правової регламентації процесуальних прав учасників кримінального провадження (зокрема, права на переклад, права на інформацію, права на правову допомогу та інші), а також запровадження інструментів міжнародного співробітництва (наприклад, Європейського ордеру на проведення розслідування). На основі проведеного аналізу ознак директиви запропоновано власну дефініцію директиви як джерела кримінального процесуального права ЄС. One of the main sources of EU criminal procedural law – the directives of the European Parliament and the Council of the EU are examined in the article. There are various scientific approaches to the classification of sources of EU law, but we consider the most acceptable classification into primary and secondary sources of law. The article analyzes the features of directives as a source of EU criminal procedure law. One of the main features of the directives is fixing of the general result, which must be achieved by enabling Member States to choose the ways and methods of achieving this result. Besides, other feature of the Directive is a specific time limit for the implementation of its norms, as well as different legal consequences in the case when Member State failure to fulfil this obligation. The latter include the direct application of Directive’s norm after the expiry of the time limit prescribed for its implementation and the possibility for a person to refer to Directive’s norms in national courts. Concerning the implementation of the directive’s norms into national law, states are also free to choose ways and methods. It can be done through the adoption of special laws on the implementation of the directive, the introduction of new articles into national CCPs, the introduction of new articles into national legislation regulating the issues of cooperation in criminal matters. The article lists all current directives in the field of criminal procedure. Most of these directives concern the legal regulation of the procedural rights of participants of criminal proceedings (in particular, the right to translation, the right to information, the right to legal aid, etc.), as well as the introduction of international cooperation instruments (for example, the European Investigation Order). Based on the analysis of the features of the directive, the own definition of the directive as a source of EU criminal procedure law is proposed.