Звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів: питання кримінально-правової доцільності

Abstract

Застосування за вчинення кримінальних правопорушень комплексу примусових і заохочувальних заходів є важливою гарантією забезпечення реалізації завдань кримінального закону. У цій статті акцентується увага на тому, що законодавча конструкція заохочувальної норми, яка передбачає підстави й умови звільнення від відбування покарання з випробуванням, спотворює процес гуманізації кримінальної відповідальності. Аналіз судової практики дозволяє констатувати надмірну реалізацію заохочувального впливу, особливо щодо вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Градус напруги підсилюється ще й тим, що розглядуваний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням не належить до імперативних (обов’язкових) видів заохочення. У кожному конкретному випадку суд має переконати суспільство у тому, що ухвалене рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням узгоджується із принципом гуманізму, і дійсно виправлення засудженого є можливим без відбування покарання. Констатовано, що чинна редакція ст. 75 Кримінального кодексу України передбачає надто широкі межі для суддівського угляду. На підставі системного аналізу законодавчо передбачуваних винятків для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням зроблено висновок про відсутність єдиних підходів до можливості застосувати заохочення. В одних випадках наявна заборона на звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення кримінального проступку, а в інших випадках визнається обґрунтованим звільнення і за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Запропоновано підвищити тривалість іспитового строку для осіб засуджених за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також обмежити можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням для осіб, котрі вчинили нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку, а також для тих осіб, які були раніше засуджені за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. The use of a set of coercive and incentive measures for committing criminal offenses is an important guarantee of ensuring the implementation of the tasks of the criminal law. This article emphasizes that the legislative structure of the incentive norm, which provides for the grounds and conditions of release from probation, distorts the process of humanization of criminal liability. The analysis of judicial practice allows to state the excessive implementation of the incentive influence, especially in relation to the commission of serious and especially serious crimes. The degree of stress is further exacerbated by the fact that this type of release from probation does not belong to the mandatory (mandatory) types of incentives. In each case, the court must convince the public that the decision to release from probation is in line with the principle of humanism and, indeed, the correction of a convict is possible without serving a sentence. It was stated that the current version of Article 75 of the Criminal Code of Ukraine provides too wide limits for judicial review. Based on a systematic analysis of statutory exceptions for probation, it is concluded that there are no uniform approaches to the possibility of applying incentives. In some cases, there is a ban on release from serving a sentence with probation for committing a criminal offense, and in other cases, dismissal for committing serious and especially serious crimes is considered justifed. It is proposed to increase the length of probation for persons convicted of serious and especially serious crimes, as well as to limit the possibility of release from probation for persons who committed a new criminal offense during the probation period, as well as for those who were previously convicted of committing a serious or especially serious crime.