Кримінальне процесуальне законодавство України та Європейського Союзу: апроксимація та диференціація: дисертація

Abstract

Дисертаційна робота охоплює комплексне вирішення наукового і прикладного завдання, спрямованого на з’ясування поняття та системи кримінального процесуального законодавства Європейського Союзу, а також характеристики його джерел. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це одне із перших у науці кримінального процесу України досліджень кримінального процесуального законодавства Європейського Союзу. Сформульовані положення спрямовані на розв’язання важливого наукового та практичного завдання, що полягає у визначенні системи та джерел кримінального процесуального законодавства Європейського Союзу, а отримані висновки визначають перспективи наукового забезпечення взаємодії органів кримінальної юстиції України з відповідними компетентними органами інших держав-членів ЄС. Розроблені у дисертації рекомендації можна використовувати в освітньому процесі, науковій діяльності та практичній роботі органів, що здійснюють міжнародне співробітництво у кримінальних провадженнях. У розділі 1 «Поняття, ознаки та система кримінального процесуального законодавства ЄС» проаналізовано стан наукової розробленості цієї проблеми, сформульовано поняття кримінального процесуального законодавства ЄС, виокремлено його ознаки, джерела та визначено тенденції його розвитку. Кримінальне процесуальне законодавство є формою вираження кримінального процесуального права. У європейській правовій науці процесуальне право є елементом кримінального права, яке розглядається у широкому сенсі та охоплює правову кваліфікацію злочинного діяння, процес розслідування кримінального правопорушення, притягнення особи до кримінальної відповідальності та виконання рішення суду. Незважаючи на те, що не існує єдиного кримінального процесуального кодексу ЄС і стандартизованих норм, котрі б регулювали процедуру кримінального провадження у державах-членах ЄС, ми можемо вивчати європейське кримінальне процесуальне право у широкому сенсі. До актів ЄС, які регулюють окремі питання кримінально-процесуальної діяльності, належать: установчі договори ЄС, конвенції, загальні принципи права, прецедентна практика ЄСПЛ, рамкові рішення, регламенти, директиви, рішення, рекомендації, зелені книги, дорожні карти. Кримінальне процесуальне законодавство ЄС слід розуміти як самостійну, автономну і специфічну цілісну систему нормативно-правових актів, які мають наднаціональний характер і покликані регулювати суспільні відносини, котрі виникають під час реалізації кримінальних процесуальних норм у взаємовідносинах між державами-членами. Абсолютно новий етап розвитку кримінального процесуального законодавства виник із прийняттям Договору про функціонування Європейського Союзу, який надав компетенцію відповідним органам ЄС шляхом директив, прийнятих у спосіб загальної законодавчої процедури, встановлювати мінімальні правила, котрі повинні враховувати розбіжності між правовими системами та традиціями держав-членів ЄС. Ці правила стосуються: 1) взаємного визнання доказів між державами членами; 2) прав осіб у кримінальному процесі; 3) прав потерпілих від кримінального правопорушення; 4) будь-яких інших аспектів кримінального процесу, які визначені Радою заздалегідь у його рішенні, прийнятому одноголосно. Саме тому основна кількість кримінальних процесуальних норм ЄС відображена у директивах. Чільною ознакою директив є те, що у них зазначаються цілі, яких необхідно досягнути, а держави-члени ЄС вільні у виборі способів і методів їх досягнення. Незважаючи на те, що директиви не мають загальнообов’язкового характеру (як регламенти), держави-члени ЄС відповідальні за імплементацію директив у своє законодавство впродовж певного строку. Окрім того, директиви покладають обов’язок на держав-членів надати перелік заходів, які були вжиті для реалізації вимог директиви. Зроблено висновок, що кримінальному процесуальному законодавству ЄС притаманні такі тенденції: гармонізації, диверсифікації, антропологізації, сек’ютеризації та діджиталізації. У розділі 2 «Законодавче регулювання окремих інститутів кримінального процесуального права ЄС» подана детальна характеристика директив Європейського Парламенту та Ради ЄС у сфері кримінального процесу. Окрема група директив присвячена правовому регулюванню інституту європейського ордера, під яким слід розуміти рішення, прийняте національним судом або іншим компетентним органом держави-члена ЄС для досягнення конкретної мети. У дисертації детально охарактеризовано європейський ордер на арешт, європейський ордер на проведення розслідування, європейський охоронний ордер, європейський ордер на арешт і конфіскацію активів. Розкрито проблемні аспекти застосування європейського ордера на проведення розслідування та вдосконалено його правове регулювання. Зокрема, запропоновано закріпити основні права учасників кримінального провадження у реалізації цього інституту. Окрім цього, запропоновано передбачити чіткі критерії застосування європейського ордера на проведення розслідування, які дали б змогу диференціювати його від суміжних інструментів міжнародного співробітництва. Наголошено, що, незважаючи на надання можливості Європейському Парламенту та Раді ЄС приймати мінімальні правила щодо взаємного визнання доказів між державами-членами ЄС, цього досі не зроблено. Адже європейський ордер на проведення розслідування, спрямований на збирання доказів, не передбачає правил їх допустимості. Проаналізовано пропозиції до регламентів щодо збирання електронних доказів (європейський ордер на надання та європейський ордер на збереження електронних доказів). Зауважено, що їх значною перевагою є можливість звернення безпосередньо до провайдера іноземної держави для одержання електронного доказу, що дасть змогу економити часові ресурси. Значний обсяг директив присвячений правовому регулюванню окремих прав учасників кримінального провадження. Ця серія директив – результат реалізації Дорожньої карти у формі Резолюції Ради Європи 30 вересня 2009 року щодо посилення процесуальних прав підозрюваних і обвинувачених у кримінальному процесі. У дисертації проаналізовано норми Директиви № 2012/29/ЄС про встановлення мінімальних стандартів прав, підтримки та захисту потерпілих від злочину від 25.10.2012, Директиви № 2016/800 про процесуальні гарантії неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених у кримінальному провадженні від 11.05.2016, Директиви № 2013/48/ЄС про право на доступ до адвоката в кримінальному провадженні та в процедурі, пов’язаній з європейським ордером на арешт, і про право на повідомлення третьої особи про позбавлення волі і про спілкування з третіми особами та консульськими співробітниками при триманні під вартою від 22.10.2013, Директиви № 2010/64/ЄС про право на переклад у кримінальному процесі від 20.10.2010, Директиви № 2012/13/ЄС про право на отримання інформації в кримінальному провадженні від 22.05.2012, Директиви № 2016/343/ЄС про посилення деяких аспектів презумпції невинуватості і право бути присутнім у суді в ході кримінального судочинства від 09.03.2016, Директиви № 2016/680/ЄС про захист фізичних осіб щодо обробки їх персональних даних компетентними органами в цілях попередження, розслідування, виявлення та переслідування кримінальних злочинів чи виконання кримінальних покарань, а також вільної передачі таких даних від 27.04.2016. До основних новел цих директив належать: закріплення права особи на якісний переклад і можливість дистанційного перекладу у кримінальному провадженні; еволюція та розширення поняття «потерпілий» та зміцнення гарантій захисту прав потерпілих; закріплення комплексного права особи на отримання інформації у кримінальному провадженні (включаючи право підозрюваного, обвинуваченого бути повідомленим про свої процесуальні права, бути поінформованим про зміст обвинувачення, право мати доступ до матеріалів справи); закріплення імперативного правила щодо здійснення аудіовізуального запису допиту неповнолітнього; захист прав осіб під час обробки їх персональних даних органами кримінальної юстиції та інші важливі новели. У розділі 3 «Апроксимація та диференціація кримінального процесуального законодавства України та ЄС» здійснено порівняльний аналіз окремих норм кримінального процесуального законодавства України із суміжними кримінальними процесуальними нормами ЄС. Обґрунтовано доцільність вживання терміна «апроксимація» щодо зближення кримінального процесуального законодавства України та ЄС. Виокремлено такі напрями апроксимації: апроксимація законодавства, що регулює права учасників кримінального провадження, та апроксимація законодавства, що регулює арешт і конфіскацію активів, одержаних злочинним шляхом. У роботі вирізнено диференціацію законодавства, що регулює права учасників кримінального провадження та співробітництво у кримінальних справах. The dissertation covers a comprehensive solution of a scientific and applied task aimed at clarifying the concept and system of criminal procedural legislation of the European Union, as well as the characteristics of its sources. The scientific novelty of the work is that the dissertation is one of the first in Ukraine criminal procedure science research on criminal procedural legislation of the European Union. The formulated provisions are aimed at solving the important scientific and practical task, which is to determine the system and sources of criminal procedural legislation of the European Union, and the obtained conclusions determine the prospects of scientific cooperation of the criminal justice bodies of Ukraine with the relevant competent authorities of other EU member states. The recommendations developed in the dissertation can be used in the educational process, scientific and practical activity of bodies involved in international cooperation in criminal proceedings. Chapter I ‘Notion, features and system of EU criminal procedural legislation’ analyses this issue’s scientific development status, forms the notion of EU criminal procedural legislation, highlights its features, sources and tendencies in its development. Criminal procedural legislation is an expression form of criminal procedural law. In European legal science, procedural law is an integral part of criminal law, which is considered in a broad sense and includes the legal qualification of criminal activity, the process of investigating a criminal offense, criminal prosecution and enforcing a court decision. Although there is no united EU Criminal Procedural Code and standardised rules regulating criminal procedure in the EU Member States, it could be spoken about European criminal procedure law in a broad sense. EU acts regulating certain issues of criminal procedural activity include EU founding treaties, conventions, general principles of law, case law of the ECHR (European Court of Human Rights), framework decisions, regulations, directives, decisions, recommendations, green papers, road maps. EU criminal procedural legislation should be understood as an independent, autonomous and specific integrated system of normative legal acts that are supranational in nature and are designed to regulate public relations arising during the realisation of criminal procedural norms in relations between the Member States. A completely new stage in the development of criminal procedural legislation came with the adoption of the Treaty on the Functioning of the European Union, which gave competence to the relevant EU bodies through directives adopted in the general legislative procedure to establish minimum rules that should consider differences among legal systems and traditions of the Member States. These rules apply to: 1) mutual admissibility of evidence between the Member-States; 2) the right of individuals in criminal procedure; 3) the rights of victims of crime; 4) any other aspects of criminal procedure Council have identified in advance by a decision made unanimously. That is why the majority of EU criminal procedural norms are reflected in the directives. The main feature of the directives is that they set out the goals that need to be achieved, and the EU Member States are free to choose the ways and methods to achieve them. Although directives are not mandatory (like regulations), EU Member States are responsible for implementing the directives in their legislation within a certain period of time. Besides, the directives oblige the Member States to provide a list of measures taken to realise directives’ requirements. It is concluded that the following tendencies are inherent in the EU criminal procedural legislation: harmonisation, diversification, anthropologisation, sectarianisation and digitalisation. Chapter II ‘Legislative regulation of certain institutes of EU criminal procedural law’ provides a detailed characteristic of the directives of the European Parliament and Council of the EU in the field of criminal procedure. A separate group of directives deals with the legal regulation of the institute of European warrant, which should be understood as a decision taken by a national court or other competent body of an EU Member State to achieve a specific goal. The dissertation describes in details the European arrest warrant, the European investigation order, the European preservation order, the European freezing and confiscation order). Problematic aspects of the application of the European Investigation Order have been revealed and its legal regulation has been improved. In particular, it is proposed to envisage the main rights of criminal proceedings participants in the realisation of this institute. Besides, it is proposed to provide clear criteria for the application of the European Investigation Order, which would differentiate it from related instruments of international cooperation. It was emphasized that, despite the possibility for the European Parliament and the Council of the EU to adopt minimum rules on the mutual recognition of evidence between the EU Member States, this has not yet been done. After all, the European Investigation Order, aimed at gathering evidence, does not provide rules for their admissibility. Proposals for regulations on the collection of electronic evidence (European Production and Preservation Orders for electronic evidence) were analysed separately. It is noted that their significant advantage is the ability to contact directly a foreign state provider to obtain electronic evidence, which would save time. The vast majority of directives are devoted to the legal regulation of certain rights of participants in criminal proceedings. This series of directives resulted from the realisation of the EU Council Resolution as of 30th of November 2009 on a Roadmap for strengthening procedural rights of suspected or accused persons in criminal proceedings. The norms of Directive No. 2012/29/EU of the European Parliament and of the Council establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime as of 25th of October, 2012, Directive No. 2016/800/EU of the European Parliament and of the Council of 11th of May 2016 on the procedural safeguards for children who are suspects or accused persons in criminal proceedings as of 11th of May 2016, Directive No. 2013/48/EU of the European Parliament and of the Council of 22nd of October 2013 on the right of access to a lawyer in criminal proceedings and in European arrest warrant proceedings, and on the right to have a third party informed upon deprivation of liberty and to communicate with third persons and with consular authorities while deprived of liberty as of 22nd of October, 2013, Directive No. 2010/64/EU of the European Parliament and of the Council of 20th of October 2010 on the right to interpretation and translation in criminal proceedings as of 20th of October 2010, Directive No. 2012/13/EU of the European Parliament and of the Council of 22nd of May 2012 on the right to information in criminal proceedings as of 22nd of May 2012, Directive No. (EU) 2016/343 of the European Parliament and of the Council of 9th of March 2016 on the strengthening of certain aspects of the presumption of innocence and of the right to be present at the trial in criminal proceedings from as of 9th of March 2016, Directive No. (EU) 2016/680 of the European Parliament and of the Council of 27th of April 2016 on the protection of natural persons with regard to the processing of personal data by competent authorities for the purposes of the prevention, investigation, detection or prosecution of criminal offences or the execution of criminal penalties, and on the free movement of such data as of 27th of April 2016. The main novelties of these directives include establishing of person’s right for translation with high quality and the possibility of remote translation in criminal proceedings; an evolution and expansion of the notion of ‘victim’ and strengthening the guarantees for the protection of victims' rights; establishing of the person’s complex right to receive information in criminal proceedings (including the right of the suspect, accused to be informed of their procedural rights, to be informed of the content of the accusation, the right to have access to case materials); establishing an imperative rule on the audio-recording of the questioning of a minor; protection of the individuals’ rights during the processing of their personal data by criminal justice bodies and other important novelties. Chapter III ‘Approximation and differentiation of criminal procedural legislation of Ukraine and the EU’ provides a comparative analysis of certain norms of criminal procedural legislation of Ukraine with related criminal procedural norms of the EU. The advisability of using the term ‘approximation’ to approximate the criminal procedural legislation of Ukraine and the EU is substantiated. The following ways of approximation are identified: approximation of the legislation regulating the rights of participants in criminal proceedings and approximation of the legislation regulating the freezing and confiscation of criminally obtained assets. The paper highlights the differentiation of legislation regulating the rights of participants in criminal proceedings and cooperation in criminal matters.