Імператори Візантії як уособлення державної влади

Abstract

Візантійська держава вирізнялася з-поміж інших інститутом імператорської влади, що був вагомим надбанням візантійського права. Античні і середньовічні традиції державного устрою та управління державою були покладені в основу цілого учення, яке детально описувало особливості життя і діяльності імператорської влади. Її доктрину в тогочасній Візантії можна охарактеризувати як дуалістичну. Вона полягала в усвідомленні сприйнятті її громадянами усього римського, в тому числі і Римської держави з усіма її особливими ідеями імператорської влади. Водночас у Константинополі імператор був монархом, який сповідував християнство. Тут ми спостерігаємо злиття не тільки відмінних моделей побудови монархічної влади, але і визначення в якості одного з фундаментальних засад державної доктрини деяких республіканських принципів. Положення влади глави держави багато в чому базувалося не на нормах законодавства, а на правових ідеях, які міцно увійшли в правосвідомість ромеїв. Тому для вивчення правового інституту імператорської влади першочергове значення має аналіз існуючих в державі звичаїв, політико-правових доктрин і політичної практики. Римляни наділяли імператора усіма важелями правління імперією: як державними, так і духовними. У їх очах він був найвищим чиновником. Римський народ делегував йому безстроково всю повноту державної влади. Але республіканська ідея римського поліса виявилася не зовсім прийнятною для державно-політичних реалій імперії. Народ був нездатним реалізувати концепцію і бути джерелом державної влади, а тому делегував ці повноваження імператорові. Безсилля республіканських установ контролювати його діяльність призвело до утвердження ідеї божественного походження влади і всього громадського порядку. Християнська релігія стала ідеологічним обґрунтуванням єдності державної влади та суспільства, повернула легітимність влади імператора в очах підданих. The Byzantine state was distinguished from others by the institution of imperial power, which was a signifcant asset of Byzantine law. Ancient and medieval traditions of state organization and state management were laid as the basis of a whole teaching that described in detail the features of the life and activities of the imperial power. Its doctrine in Byzantium at that time can be characterized as dualistic. It consisted in the awareness of its citizens’ perception of everything Roman, including the Roman state with all its special ideas of imperial power. At the same time, in Constantinople, the emperor was a monarch who practiced Christianity. Here, we observe the merging of not only different models of the construction of monarchical power, but also the defnition of some republican principles as one of the fundamental principles of state doctrine. The position of power of the head of state was largely based not on the norms of legislation, but on legal ideas that were frmly embedded in the legal consciousness of the Roma people. Therefore, for the study of the legal institution of the imperial power, the analysis of customs, political and legal doctrines and political practice existing in the state is of primary importance. The Romans endowed the emperor with all the levers of ruling the empire: both state and spiritual. In their eyes, he was the highest ofcial. The Roman people delegated to him the completeness of state power indefnitely. But the republican idea of the Roman polis turned out to be not entirely acceptable for the state-political realities of the empire. The people were unable to implement the concept and be the source of state power, and therefore delegated these powers to the emperor. The impotence of republican institutions to control its activities led to the afrmation of the idea of the divine origin of power and the entire public order. The Christian religion became an ideological justifcation for the unity of state power and society, restored the legitimacy of the emperor’s power in the eyes of his subjects. The emperor is obliged to carry out a state policy that does not contradict the views of believers, this is the basis of the legitimacy of his power in the eyes of the citizens of the empire. The fact that the emperor was elected by the community of believers, or the citizens of the empire, reflects the divine will.