Недопустимість доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання, як стандарт оцінки доказів у практиці ЄСПЛ

Abstract

Узагальнивши практику ЄСПЛ, авторкою виділено такі складові стандарту недопустимості доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання: 1) не існує такого суспільного інтересу, заради задоволення якого допустимо застосовувати провокації і підбурювання до вчинення злочину; 2) абсолютна недопустимість доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання; 3) заборона провокацій і підбурювання поширюється, як на штатних працівників органів досудового розслідування, так і на їхніх нештатних агентів; 4) провокації і підбурювання відрізняються від правомірних негласних слідчих розшукових дій, перш за все, за такими критеріями: з чийого боку походила ініціатива, чи були у працівників органів досудового розслідування достатні перевірені підстави вважати, що особа вчиняє злочин. Для такого розрізнення ЄСПЛ застосовує сутнісний і процедурний тести; 5) судовий дозвіл має передувати НСРД; 6) НСРД мають супроводжуватися належним контролем, найбільш доречним є судовий контроль; 7) суд зобов'язаний перевіряти заяви сторони захисту про провокації і підбурювання. Summarizing the practice of the European Court of Human Rights, the author highlighted the following components of the standard of inadmissibility of evidence obtained through provocations and incitement: 1) there is no such public interest, for the satisfaction of which it is permissible to use provocations and incitement to commit a crime; 2) absolute inadmissibility of evidence obtained through provocations and incitement; 3) the prohibition of provocations and incitement applies both to full-time employees of pre-trial investigation bodies and to their non-regular agents; 4) provocations and incitements differ from legitimate undercover investigative actions, first of all, according to the following criteria: from whose side the initiative came, whether the employees of the pre-trial investigation bodies had sufficient verifiable reasons to believe that the person is committing a crime. For such a distinction, the ECHR applies substantive and procedural tests; 5) court permission must precede cover investigative actions; 6) cover investigative actions must be accompanied by proper control, the most appropriate being judicial control; 7) the court is obliged to verify the defense party's statements about provocations and incitement.