Please use this identifier to cite or link to this item:
https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/5221
Title: | Недопустимість доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання, як стандарт оцінки доказів у практиці ЄСПЛ |
Other Titles: | The inadmissibility of evidence obtained through provocation and incitement as a standard for evaluating evidence in the practice of the European Court of Human Rights |
Authors: | Брич, Л.П. Brych, L.P. |
Keywords: | докази провокація підбурювання європейський суд з прав людини evidence provocation incitement European Court of Human Rights |
Issue Date: | 2021 |
Publisher: | Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності : тези ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції |
Abstract: | Узагальнивши практику ЄСПЛ, авторкою виділено такі складові стандарту недопустимості доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання: 1) не існує такого суспільного інтересу, заради задоволення якого допустимо застосовувати провокації і підбурювання до вчинення злочину; 2) абсолютна недопустимість доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання; 3) заборона провокацій і підбурювання поширюється, як на штатних працівників органів досудового розслідування, так і на їхніх нештатних агентів; 4) провокації і підбурювання відрізняються від правомірних негласних слідчих розшукових дій, перш за все, за такими критеріями: з чийого боку походила ініціатива, чи були у працівників органів досудового розслідування достатні перевірені підстави вважати, що особа вчиняє злочин. Для такого розрізнення ЄСПЛ застосовує сутнісний і процедурний тести; 5) судовий дозвіл має передувати НСРД; 6) НСРД мають супроводжуватися належним контролем, найбільш доречним є судовий контроль; 7) суд зобов'язаний перевіряти заяви сторони захисту про провокації і підбурювання. Summarizing the practice of the European Court of Human Rights, the author highlighted the following components of the standard of inadmissibility of evidence obtained through provocations and incitement: 1) there is no such public interest, for the satisfaction of which it is permissible to use provocations and incitement to commit a crime; 2) absolute inadmissibility of evidence obtained through provocations and incitement; 3) the prohibition of provocations and incitement applies both to full-time employees of pre-trial investigation bodies and to their non-regular agents; 4) provocations and incitements differ from legitimate undercover investigative actions, first of all, according to the following criteria: from whose side the initiative came, whether the employees of the pre-trial investigation bodies had sufficient verifiable reasons to believe that the person is committing a crime. For such a distinction, the ECHR applies substantive and procedural tests; 5) court permission must precede cover investigative actions; 6) cover investigative actions must be accompanied by proper control, the most appropriate being judicial control; 7) the court is obliged to verify the defense party's statements about provocations and incitement. |
Description: | Брич Л. Недопустимість доказів, отриманих шляхом провокацій і підбурювання, як стандарт оцінки доказів у практиці ЄСПЛ / Лариса Брич // Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності: тези ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції (Хмельницький, 26 лютого 2021 року). - Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2021. - 756 с. - С. 347-350. |
URI: | https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/5221 |
Appears in Collections: | Наукові публікації |
Files in This Item:
File | Description | Size | Format | |
---|---|---|---|---|
НАДПСУ_2021.pdf | 77,65 kB | Adobe PDF | View/Open |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.