The right of an individual to medical assistance: some theoretical and practical aspects

Abstract

Досліджено особливості правового регулювання права на медичну допомогу. Встановлено, що конституційною основою права фізичної особи на медичну допомогу є ст. 49 Основного закону. Право на медичну допомогу в цивільному законодавстві України посідає важливе місце серед особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, та охоплює комплекс прав: право на надання медичної допомоги; право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій; право на відмову від лікування. З’ясовано, що підставою виникнення відносин з надання медичної допомоги є воля пацієнта (законного представника), його усвідомлена згода для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Згода на надання медичної допомоги відповідно до міжнародних стандартів має бути забезпечена «інформаційно», а також бути добровільною, компетентною, дійсною, своєчасною. Інформована згода на медичне втручання корелюється з обов’язком медичного персоналу надати повну, точну та зрозумілу інформацію про стан пацієнта, план та методи лікування тощо. Встановлено, що вагоме місце серед новітніх медичних методик лікування посідає трансплантація, яка тісно пов’язана з донорством органів, тканин, клітин, отриманих як від живих, так і від померлих донорів. Ухвалення низки нормативно-правових актів у сфері трансплантології стало черговим етапом приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Європейського Союзу, дало поштовх подальшому розвитку системи донорства та трансплантації в Україні, а відтак розширився спектр медичної допомоги методами, які через недосконалість законодавства не можна було раніше виконати. З’ясовано, що законодавець при унормуванні відносин, які виникають у зв’язку з відмовою від медичного втручання, в межах декількох нормативно-правових актів застосовує різні юридичні конструкції («повноліття», «набуття повної цивільної дієздатності»), породжуючи конкуренцію правових норм. Доведено, що право особи на медичну допомогу нормативно закріплене і гарантується законодавством нашої держави, яке розвивається та удосконалюється. Водночас низка питань у досліджуваній сфері відносин потребує свого ефективного вирішення шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства. The peculiarities of the legal regulation of the right to medical assistance have been studied. It was established that the constitutional basis of the right of an individual to medical assistance is the Art. 49 of the Basic Law. The right to medical care in the civil legislation of Ukraine has occupied an important place among the personal non-property rights of an individual, which ensure its natural existence, and covers a complex of rights: the right to provide medical care; the right to choose a doctor and choose treatment methods in accordance with his recommendations; the right to refuse treatment. It was found that the basis for the emergence of medical care relations is the will of the patient (legal representative), his informed consent to the use of methods of diagnosis, prevention and treatment. Consent to the provision of medical care in accordance with international standards must be «informed», as well as be voluntary, competent, valid and timely. The informed consent for medical intervention correlates with the duty of medical personnel to provide complete, accurate and understandable information about the patient’s condition, treatment plan and methods, etc. It has been established that transplantation, which is closely related to the donation of organs, tissues, and cells obtained from both living and deceased donors, occupies an important place among the newest medical methods of treatment. The adoption of a number of normative legal acts in the feld of transplantology became the next stage of bringing national legislation into line with the legislation of the European Union, gave impetus to the further development of the donation and transplantation system in Ukraine, and thus expanded the range of medical care by methods that could not be performed before due to the imperfection of the legislation. It has been found that the legislator, when normalizing the relations that arise in connection with the refusal of medical intervention, within the limits of several normative legal acts, applies different legal constructions («coming of age», «acquiring full civil legal capacity»), creating a competition of legal norms. It has been proven that the right of a person to medical assistance is normatively fxed and guaranteed by the legislation of our state, which is developing and improving. At the same time, a number of issues in the researched feld of relations need to be effectively resolved by making appropriate changes to the current legislation.