Заходи заохочення і стягнення, які застосовуються до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, та їх ефективність: дисертація

Abstract

Дисертація є першим в українській науці кримінально-виконавчого права комплексним дослідженням теоретичних засад і практичних особливостей застосування заходів заохочення і стягнення до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, а також проблеми виявлення їхньої ефективності, котре, відтак, містить пропозиції щодо удосконалення кримінально-виконавчого законодавства у цій сфері та практичні рекомендації стосовно ефективізації застосування таких заходів. Дисертаційне дослідження складається з чотирьох розділів. У розділі 1 дисертанткою вперше обґрунтовано, що розуміння правової природи заходів як заохочення, так і стягнення, які застосовуються до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, власне як стимулюючих їхню правослухняну поведінку, а відтак їхнє виправлення і ресоціалізацію та запобігання новим правопорушенням, є передумовою досягнення їхньої ефективності. Здобувачкою проаналізовано види заходів заохочення та заходів стягнення, що застосовуються до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі. Здійснено всебічний аналіз міжнародно-правових стандартів щодо особливостей застосування до неповнолітніх ув`язнених заходів заохочення і стягнення. Притому дисертанткою вперше досліджено стан (обсяг і зміст) впровадження в національному законодавстві положень таких міжнародних стандартів. У розділі 2 здобувачкою визначено підстави та розкрито особливості порядку застосування заходів заохочення і заходів стягнення до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі. У розділі 3 дисертанткою поглиблено аргументування доцільності використання юридичного підходу до встановлення факту виправлення неповнолітнього ув`язненого, а також узагальнено поширені у доктрині кримінально-виконавчого права підходи до розуміння ресоціалізації неповнолітніх ув`язнених. Дисертанткою удосконалено обґрунтування про те, що досягнення виправлення та ресоціалізації неповнолітніх ув`язнених слід визнати засадничим критерієм доцільності, дієвості й ефективності застосовуваних до них тих чи інших заходів заохочень і стягнень. Притому здобувачкою уточнено твердження про те, що засобом ефективізації заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлених волі, виступає принцип індивідуалізації, який проявляється у врахуванні соціально-психологічних властивостей особистості неповнолітнього ув`язненого, а також його поведiнки пiд час вiдбування покарання. Та, відтак, конкретизовано висновок про те, що розробка науково обґрунтованої методики вимірювання, оцінювання ефективності цих заходів має опиратися на такі суб`єктивні (внутрішні) емпіричні референти, якими виступають передусім певні показники внутрішньої особистісної мотивації та ставлення засудженого до конкретних заходів заохочення та заходів стягнення, а також показники соціально-демографічних характеристик та психологічних особливостей особистості засудженого. У розділі 4 дисертанткою висвітлено поняття та загальну методику вимірювання ефективності в юридичній науці та в теорії кримінального покарання. Також визначено критерії оцінювання ефективності заходів заохочення і стягнення, застосовуваних до неповнолітніх ув’язнених. Здобувачкою вперше обґрунтовано використання комплексу методик для дослідження ефективності заходів заохочення і стягнення, застосовуваних до неповнолітніх ув’язнених, загалом та визначення суб’єктивних (внутрішніх) емпіричних референтів зокрема. За допомогою обраних методик вперше застосовано процедуру кластерного аналізу показників ставлення респондентів до окремих заходів заохочення і стягнення з метою визначення рівня ефективності кожного виду таких заходів. Завдяки чому виявлено, що для досліджуваних заходи кластеру 1 «Мотивація волею» (морально-організаційні та матеріально-організаційні заохочення і стягнення) є найбільш ефективними або достатньо чи здебільшого ефективними, заходи кластеру 2 «Матеріальні заохочення» мають середній ступінь ефективності чи мало ефективні, а заходи кластеру 3 «Моральні заохочення і стягнення» – абсолютно неефективні чи майже неефективні. Крім того, дисертанткою вперше встановлено певні кореляційні взаємозв’язки поміж різним ставленням неповнолітніх ув’язнених до заходів заохочення і стягнення та відповідними типами внутрішньої мотивації особистості засуджених. На підставі проведеного дослідження здобувачкою вперше сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення законодавства про заходи дисциплінарного впливу, які застосовуються до неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, а саме стосовно: переліків видів заходів заохочення та заходів стягнення, що застосовуються до неповнолітніх ув`язнених, переліків та змісту підстав застосування до них заходів заохочення та заходів стягнення, особливостей порядку застосування до них заходів заохочення та заходів стягнення. А також дисертанткою доведено потребу у розробці науково обґрунтованої методики визначення ефективності заходів заохочення і стягнення, застосовуваних до неповнолітніх ув`язнених, та цілої низки інших методичних напрацювань з розглядуваної проблематики. Та, відтак, вперше сформульовано й обґрунтовано низку практичних рекомендацій щодо ефективізації таких заходів. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає, зокрема, у тому, що вони можуть бути використані у роботі відповідних органів і установ у системі виконання кримінальних покарань, а також у навчальному процесі юридичних і психологічних вузів. The thesis is the first comprehensive study in the Ukrainian doctrine of criminal executive law of the theoretical foundations and practical features of the application of incentives and penalties to the juveniles sentenced to imprisonment, as well as the issue of identifying their effectiveness which, consequently, contains both proposals for improving criminal executive legislation in the corresponding area and practical recommendations for improving the application of such measures. The paper consists of four chapters. In Chapter 1, the author for the first time substantiates that the understanding of the legal nature of both incentives and penalties applied to the juveniles sentenced to imprisonment, as such, stimulating their law-abiding behavior, and thus their correction and resocialization as well as prevention of new offenses, is a prerequisite for achieving their effectiveness. The researcher analyzes the types of incentives and penalties applied to the juveniles sentenced to imprisonment. A comprehensive analysis of international legal standards on the peculiarities of applying incentives and penalties to juvenile prisoners is carried out. Moreover, the author is the first to study the state (scope and content) of implementation of the provisions of such international standards in national legislation. In Chapter 2, the researcher identifies the grounds as well as reveals the peculiarities of the procedure for applying incentives and penalties to the juveniles sentenced to imprisonment. In Chapter 3, the author deepens the argumentation of the expediency of using a legal approach to establishing the fact of the correction of a juvenile prisoner, as well as summarizes the approaches to understanding the resocialization of juvenile prisoners, common in the doctrine of criminal executive law. The thesis advances the argument that the achievement of correction and resocialization of juvenile prisoners should be recognized as a fundamental criterion for the relevance, efficiency and effectiveness of certain incentives and penalties applied to them. Moreover, the applicant clarifies the statement that the means of effectiveness of incentives and penalties applied to the juveniles sentenced to imprisonment is the principle of individualization, manifested in the form of considering the socio-psychological characteristics of the personality of a juvenile prisoner, as well as their behavior while serving their sentence. Consequently, the conclusion is made that the development of a scientifically based methodology for measuring and evaluating the effectiveness of these measures should be based on such subjective (internal) empirical references, which are primarily certain indicators of internal personal motivation and attitude of the convict to specific incentives and penalties, as well as indicators of socio-demographic characteristics and psychological peculiarities of the convict's personality. In Chapter 4, the author highlights the concept and general methodology of measuring effectiveness in legal doctrine as well as in the theory of criminal punishment. The researcher also identifies the criteria for assessing the effectiveness of incentives and penalties applied to juvenile prisoners. For the first time, the applicant substantiates the use of a set of methods to study in general the effectiveness of incentives and penalties applied to juvenile prisoners as well as to determine subjective (internal) empirical referents in particular. Using the selected methods, the author applies the procedure of cluster analysis of the respondents' attitudes to certain incentives and penalties in order to determine the level of effectiveness of each type of such measures. As a result, it is found that for the respondents, the measures of cluster 1 "Motivation by the will" (moral and organizational as well as material and organizational incentives and penalties) are the most effective or sufficiently / mostly effective, while the measures of cluster 2 "Material incentives" have an average degree of effectiveness or are ineffective, and the measures of cluster 3 "Moral incentives and penalties" are completely ineffective or almost ineffective. In addition, the researcher is the first to establish certain correlations between the different attitudes of juvenile prisoners to incentives and penalties and the corresponding types of intrinsic motivation of the convicts. Based on the research, the author for the first time formulates a number of proposals for improving the legislation on disciplinary measures applied to the juveniles sentenced to imprisonment, namely, regarding: the lists of types of incentives and penalties applied to juvenile prisoners; the lists and content of the grounds for applying incentives and penalties to them; peculiarities of the procedure for applying incentives and penalties to them. The paper also proves the need to develop a scientifically based methodology for determining the effectiveness of incentives and penalties applied to juvenile prisoners, as well as a set of other methodological developments on the issues under consideration. Therefore, for the first time, a number of practical recommendations for the effectiveness of such measures are formulated and substantiated. The practical significance of the research findings is, particularly, that they can be used in the functioning of the relevant authorities in the system of execution of criminal punishments, as well as in the educational process of law and psychological universities.