Адміністративно-правовий механізм участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні: дисертація

Abstract

У дослідженні розроблено доктринальні положення та отримано наукові результати, що сукупно вирішують важливу наукову проблему адміністративно-правового механізму участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні. Охарактеризовано теоретико-методологічні основи дослідження адміністративно-правового механізму участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні. З’ясовано, що феномен права громадян України брати участь в управлінні державними справами у адміністративному праві виявляється в його подвійній правовій природі права-принципу. Як право воно є правовими можливостями громадян щодо участі в управлінні державними справами, а як принцип – має вигляд керівних правил і норм поведінки, що відповідають цілям діяльності системи публічного управління та визначають вимоги до організації і процесу управління, які покладають на органи публічної адміністрації обов’язок сприяти реалізації громадянами цих правових можливостей. Обґрунтовано, що право брати участь в управлінні державними справами є самостійним суб’єктивним правом громадянина України, яке не інтегрує інші політичні права, визначені статтею 38 Конституції України, та має такі найсуттєвіші ознаки: 1) суб’єктом права є громадянин України, який може самостійно реалізовувати це право в індивідуальній формі або через інститути громадянського суспільства – у колективній формі; 2) змістом права є певні визначені законодавством України можливості громадян бути залученими до публічного управління, впливати на поліпшення діяльності органів публічної адміністрації та вимагати належної поведінки від інших осіб, насамперед органів публічного адміністрування; 3) не всі можливості права можна реалізувати в індивідуальній формі, визначені законодавством можливості можна реалізувати виключно у колективній формі – через інститути громадянського суспільства; 4) є елементом правового статусу громадянина України, належить до суб’єктивного публічного права, спрямованого на досягнення публічного інтересу, який полягає у врахуванні, дотриманні та забезпеченні інтересів суспільства під час прийняття та виконання рішень державного значення; 5) встановлюється та регламентується нормами публічного права (зокрема конституційного та адміністративного). Зроблено періодизацію становлення громадянського суспільства незалежної України, визначено п’ять періодів: період реформування правової системи, закладення фундаментальних підвалин для формування та легалізації інституцій громадянського суспільства (1991–1996 рр.); період становлення та організаційного зміцнення інститутів громадянського суспільства (1996–2005 рр.); період збільшення ролі інститутів громадянського суспільства в процесах державотворення та реалізації загального суспільного інтересу (2005–2014 рр.); період реформування взаємовідносин органів публічної адміністрації з інститутами громадянського суспільства у зв’язку із визначенням європейського курсу розвитку державної політики (2014–2022 рр.); період воєнного стану та формування безпекового середовища, зокрема із розширенням сфер залучення інститутів громадянського суспільства (лютий 2022 р. – до сьогодні). Досліджено інтеграцію інститутів громадянського суспільства у процес формування та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні. Запропоновано власну класифікацію функцій інститутів громадянського суспільства щодо формування та реалізації державної політики в сфері правоохоронної діяльності, а саме: консультативна, інформативна, контрольно-наглядова, правоохоронна, правозахисна, просвітницько-виховна, кадрова. Проаналізовано сутність і зміст, сформульовано авторську дефініцію та охарактеризовано елементи адміністративно-правового механізму участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики в сфері правоохоронної діяльності. Сформульовано наукове визначення «адміністративно-правового механізму участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики в сфері правоохоронної діяльності» як системи адміністративно-правових засобів, які організовані відповідно до свого нормативного закріплення та сукупно впливають на суб’єктів та суспільні відносини шляхом створення легітимних умов реальної можливості інститутів громадянського суспільства впливати на формування та реалізацію державної політики у сфері правоохоронної діяльності. Визначено структуру адміністративно-правового механізму участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики в сфері правоохоронної діяльності в Україні, яка охоплює три структурно-функціональні блоки: нормативно-правову складову (норми права, правовідносини й акти застосування норм права), суб’єктну складову (учасники правовідносин щодо реалізації права громадян брати участь у публічному управлінні правоохоронною діяльністю: інститути громадянського суспільства, які реалізують свої суб’єктивні права через передбачені національним законодавством форми, і правоохоронні органи, які сприяють у забезпеченні реалізації прав інститутів громадянського суспільства), функціональна складова (адміністративно-правові інструменти: принципи, форми та процедури реалізації права інститутів громадянського суспільства брати участь в публічному управлінні правоохоронною діяльністю, а також правові гарантії реалізації цього права). Розкрито генезу нормативно-правового забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні та запропоновано систематизацію нормативно-правового забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні шляхом виокремлення двох груп нормативно-правових актів: 1) нормативно-правові акти, що мають загальний характер і є загальнообов’язковими для всієї системи органів державної влади в процесі участі громадян в управлінні державними справами; 2) нормативно-правові акти, які належать до законодавства України з питань правоохоронної діяльності та сфера регулювання відносин участі інститутів громадянського суспільства яких обмежується суто державною політикою у сфері правоохоронної діяльності. Окреслено фундаментальні недоліки сучасного стану нормативно-правового забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні. Зроблено висновок про необхідність формування єдиного нормативно-правового документа, який би регулював функціонування громадянського суспільства та безпосередньо роботи його інститутів. Виокремлено та проаналізовано міжнародні стандарти громадської участі. Сформульовано авторське визначення поняття «міжнародні стандарти громадської участі», під яким запропоновано розуміти визнані державамипідписантами та закріплені у міжнародно-правових документах принципи і норми права, що мають бути покладені в основу діяльності цих держав щодо сприяння участі громадян та інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики. Запропоновано класифікацію міжнародних стандартів у сфері громадської участі у правоохоронній політиці держави зa кpитepiєм ïx iєpapxiï нa види: 1) базові універсальні міжнародні стандарти, закріплені в основоположних документах, що визначають стандарти правової держави, зокрема щодо участі громадськості у державних і муніципальних справах; 2) міжнародні стандарти взаємодії органів публічної влади з інститутами громадянського суспільства; 3) міжнародні стандарти правового статусу неурядових організацій; 4) міжнародні стандарти взаємодії правоохоронних органів із населенням. Охарактеризовано інститути громадянського суспільства як суб’єктів адміністративного права та учасників адміністративних правовідносин у сфері правоохоронної політики держави. Виокремлено ключову ознаку інститутів громадянського суспільства, яка свідчить про їхню специфічність та відрізняє їх від інших приватних колективних суб’єктів адміністративного права, а саме: можливість забезпечувати реалізацію права громадян брати участь в управлінні державними справами. Сформульовано ознаки інститутів громадянського суспільства як суб’єктів адміністративного права та учасників адміністративних правовідносин у сфері державної правоохоронної політики: створюються на добровільних засадах; мають організаційну єдність юридичної особи, самостійно створюють органи управління організацією і є незалежними від органів публічної адміністрації у виборі напрямів та методів діяльності; легалізація діяльності відбувається відповідно до встановленого законодавством порядку державної реєстрації юридичних осіб; діють відповідно до зареєстрованого у законному порядку статуту, який приймається самими організаціями; є непідприємницькими товариствами, тобто не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками; мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність як властивості адміністративної правосуб’єктності інституту громадянського суспільства; їх участь в адміністративних правовідносинах опосередковується впровадженням публічного інтересу, оскільки у своїй діяльності реалізують право членів організації брати участь в управлінні державними справами; мета діяльності не передбачає оволодіння політичною владою в державі та участь у виборах або інших політичних заходах; мають адміністративну процесуальну правосуб’єктність – здатність інституту громадянського суспільства бути позивачем в адміністративному суді; мають різні організаційно-правові форми: громадські об’єднання, благодійні та релігійні організації, професійні та творчі спілки, асоціації та інші об’єднання, органи самоорганізації населення, громадські формування, волонтерські організації, медіа тощо. Запропоновано власний загальнотеоретичний поділ інститутів громадянського суспільства за такими критеріями: 1) організаційно-правова форма (громадські об’єднання; благодійні організації; волонтерські організації; релігійні організації; професійні та творчі спілки; органи самоорганізації населення; медіа; громадські формування з охорони громадського порядку; громадські формування з охорони державного кордону); 2) сфера діяльності (загальної компетенції – без чітко визначеної сфери діяльності; спеціальної компетенції (правозахисні, молодіжні, громадські формування, бізнес-асоціації тощо); 3) територія діяльності (всеукраїнські; місцеві); 4) функції, які виконують у правоохоронній сфері (інститути громадянського суспільства, які мають загальну мету і завдання, створюються без будь-яких спеціальних особливостей відповідно до законодавства України; інститути громадянського суспільства, які мають спеціальну мету і функції у правоохоронній сфері (правозахисні, правоохоронні, благодійні, волонтерські організації); 5) наявність публічних (адміністративних) повноважень у правоохоронній сфері (інститути громадянського суспільства – носії публічних повноважень (громадські формування з охорони громадського порядку; громадські формування з охорони державного кордону); інститути громадянського суспільства, які не мають публічних (адміністративних) повноважень у правоохоронній сфері). Визначено базовий критерій класифікації інститутів громадянського суспільства як учасників адміністративних правовідносин у сфері правоохоронної політики держави, а саме здатність інституту громадянського суспільства здійснювати адміністративний вплив на об’єкти правоохоронної сфери задля виконання ними законодавчо закріплених завдань і функцій, тобто бути носіями публічних (адміністративних) повноважень у правоохоронній сфері. Визначено зміст адміністративно-правового статусу інститутів громадянського суспільства у сфері правоохоронної політики держави. Залежно від ступеня персоніфікації запропоновано розрізняти три види адміністративно-правового статусу інститутів громадянського суспільства: загальний, спеціальний та особливий. Встановлено, що адміністративноправовий статус інститутів громадянського суспільства у сфері правоохоронної політики держави є особливим адміністративно-правовим статусом, який характеризує інститут громадянського суспільства через його права, правообмеження, обов’язки та вимоги як суб’єкта адміністративного права і забезпечує участь в суспільних відносинах, які виникають у зв’язку із забезпеченням формування та реалізацією правоохоронними органами державної політики в сфері правоохоронної діяльності. Зміст адміністративно-правового статусу інституту громадянського суспільства становлять: права, правообмеження, обов’язки та вимоги. Сформульовано авторське визначення поняття «правообмеження інституту громадянського суспільства в сфері правоохоронної діяльності», під яким запропоновано розуміти індивідуально-визначене, залежно від адміністративної правосуб’єктності інституту громадянського суспільства та виду організаційно-правової форми, звуження обсягу і (або) змісту дозволеної правової поведінки інституту громадянського суспільства шляхом установлення зобов’язання утримуватися від учинення певних варіантів поведінки у сфері правоохоронної діяльності, яке у передбачених законом випадках може забезпечуватися юридичною відповідальністю та/або примусовою ліквідацією інституту громадянського суспільства за рішенням суду. Визначено, що вимога як елемент адміністративно-правового статусу інституту громадянського суспільства є одностороннім владним приписом кількісного або якісного характеру, якому має відповідати таке публічне утворення, як інститут громадянського суспільства. Виокремлено основні вимоги до інститутів громадянського суспільства: добровільність, відсутність управління з боку органів публічної адміністрації, неприбутковий характер діяльності, не може бути політичною партією. З’ясовано, що адміністративна правоздатність інститутів громадянського суспільства виникає та припиняється з моменту внесення відповідного запису до Реєстру неприбуткових установ та організацій, оскільки метою діяльності інституту громадянського суспільства не є отримання прибутку. Визначено, що момент виникнення та припинення адміністративної дієздатності інститутів громадянського суспільства не збігається в часі з моментом виникнення та припинення правоздатності, оскільки адміністративна дієздатність інституту громадянського суспільства в деяких випадках виникає після вчинення додаткових дій, пов’язаних із певними адміністративними процедурами. Проаналізовано адміністративно-правовий статус інститутів громадянського суспільства в умовах воєнного та надзвичайного стану, визначено їх особливості. Зроблено висновок, що під час дії цих правових режимів сталим залишається доктринальний компонент розвитку та функціонування громадянського суспільства, а засадничий, правозахисний, функціональний та інституційний компоненти можуть зазнавати суттєвих змін. Визначено принципи участі інститутів громадянського суспільства у сфері державної правоохоронної політики в Україні. Сформульовано авторське визначення поняття «принципи участі інститутів громадянського суспільства у сфері державної правоохоронної політики», під яким запропоновано розуміти найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується залучення інститутів громадянського суспільства до процесу формування та реалізації публічно-владних рішень правоохоронних органів із метою створення нормального функціонування громадянського суспільства та держави завдяки забезпеченню врахування інтересів суспільства під час досягнення цілей державної політики в сфері правоохоронної діяльності. Запропоновано власну класифікацію принципів участі інститутів громадянського суспільства у сфері державної правоохоронної політики: 1) інституційні принципи (принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина, який ґрунтується на конституційних принципах верховенства права та законності; принцип включеності; принцип рівних можливостей; принцип інклюзивності); 2) принципи автономії громадянського суспільства та співпраці з правоохоронними органами (принцип самоврядності громадянського суспільства, принцип незалежності інститутів громадянського суспільства, принцип невтручання, принцип партнерства); 3) процедурні принципи (принцип відкритості та підзвітності, принцип прозорості процедур прийняття публічно-владних рішень, принцип врахування громадської думки, принцип достатнього часу, принцип взаємної відповідальності). Установлено коло та зміст адміністративно-правових форм участі інститутів громадянського суспільства у сфері державної правоохоронної політики в Україні. Сформульовано авторське визначення адміністративноправової форми участі інститутів громадянського суспільства, під якою слід розуміти зовнішнє вираження дій інститутів громадянського суспільства у публічному управлінні, які визначені адміністративно-правовими нормами, здійснюються в межах адміністративно-правового статусу інституту громадянського суспільства, спрямовані на реалізацію громадянами України права брати участь в управлінні державними справами. Запропоновано використовувати класифікацію форм громадської участі за рівнями участі, визначеними в європейських стандартах громадської участі, зокрема це: доступ до публічної інформації, консультація, діалог, партнерство. Проаналізовано адміністративно-правове забезпечення партнерства інститутів громадянського суспільства та правоохоронних органів в Україні. Сформульовано авторське визначення «партнерства», яке являє собою зовнішні відносини у сфері публічного управління між органами публічного адміністрування і зовнішнім соціальним середовищем, уособленим інститутами громадянського суспільства, змістом яких є добровільна співпраця сторін на засадах самостійності, незалежності, рівності та взаємної довіри задля досягнення спільної мети. Визначено головні ознаки, які відрізняють партнерство від взаємодії у публічному управлінні: 1) партнерство відбувається в межах зовнішніх відносин публічного управління між суб’єктами, які не належать до однієї системи – апарату публічного управління; водночас взаємодія є співпрацею між суб’єктами, які є частинами єдиного апарату публічного управління – органами публічної влади та публічного адміністрування; 2) партнерство передбачає співпрацю сторін на засадах добровільності та рівності, а взаємодія відбувається відповідно до норм законодавства України і виключає наявність волі у органу публічної адміністрації при виконанні ним публічно-владних повноважень; 3) під час взаємодії співпраця зазвичай має абстрактний, адміністративний, рутинний характер і реалізується всередині публічного управління на рівні з іншими напрямами та завданнями діяльності органу публічної адміністрації; партнерство ж будується на засадах довіри, яка створює відкриті взаємини задля реалізації спільної мети, від досягнення якої кожен із партнерів отримує важливий для себе результат. Виокремлено головні ознаки партнерства як форми участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації правоохоронної політики: 1) самостійність інститутів громадянського суспільства і їх незалежність від правоохоронних органів; 2) добровільна співпраця інститутів громадянського суспільства з правоохоронними органами; 3) наявність спільної мети партнерства – створення безпечного суспільства, досягнення якої рівно забезпечує інтереси громадянського суспільства й правоохоронних органів; 4) існування зацікавленості у спільному вирішенні проблем та довірі партнерів. Проаналізовано сучасні тенденції залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до правоохоронної політики у зарубіжних країнах, на підставі чого виокремлено чотири основні напрями активізації громадської участі у формуванні та реалізації державної політики в сфері правоохоронної діяльності в Україні: 1) об’єднання зусиль правоохоронних органів та інститутів громадянського суспільства щодо протидії організованій злочинності, зокрема протидії тероризму; 2) посилення співпраці правоохоронців і громадськості у протидії торгівлі людьми; 3) подальше партнерство у сфері запобігання корупції та протидії злочинності корупційної спрямованості; 4) створення безпекового інформаційного простору в соціальних мережах. Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційній роботі положення застосовано та в майбутньому може бути використано в науково-дослідній, правотворчій, правозастосовній сфері, а також в освітньому процесі та громадській діяльності. The thesis provides doctrinal provisions and scientific results that collectively solve an important scientific problem of the administrative and legal mechanism for the participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine. Theoretical and methodological foundations of the study of administrative and legal mechanism of participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine are characterized in the research paper. It is proved that the phenomenon of the right of Ukrainian citizens to participate in the management of public affairs in administrative law is reflected in its dual legal nature of a law principle. As a law, it is a legal opportunity for citizens to participate in the management of public affairs, and as a principle, it is a set of guidelines and norms of behavior which correspond to the objectives of the public administration system and define the requirements for the organization and process of management, and which impose on public administration bodies the obligation to facilitate the exercise of these legal opportunities by citizens. It is substantiated that the right to participate in the administration of public affairs is an independent subjective right of a citizen of Ukraine which does not integrate other political rights defined by Article 38 of the Constitution of Ukraine and has the following essential features: 1) the subject of the right is a citizen of Ukraine who can independently exercise this right in an individual form or through civil society institutions - in a collective form; 2) the content of the right consists of certain opportunities for citizens to be involved in public administration, to influence the improvement of the activities of public administration bodies and to demand proper behavior from other persons, primarily public administration bodies; 3) not all legal possibilities can be realized in an individual form, the possibilities defined by law can be realized only in a collective form - through civil society institutions; 4) is an element of the legal status of a citizen of Ukraine, belongs to subjective public law aimed at achieving the public interest, which consists in taking into account, observing and ensuring the interests of society in the adoption and implementation of decisions of national importance; 5) is established and regulated by the norms of public law (in particular, constitutional and administrative). The author periodizes the formation of civil society in independent Ukraine, identifying five periods: the period of reforming the legal system, laying the fundamental foundations for the formation and legalization of civil society institutions (1991–1996); the period of formation and organizational strengthening of civil society institutions (1996-2005); the period of increasing the role of civil society institutions in the processes of state-building and realization of the general public interest (2005–2014); the period of reforming the interaction between public administration bodies and civil society institutions in connection with the determination of the European course of state policy development (2014–2022); the period of martial law and the formation of the security environment, including the expansion of the areas of engagement of civil society institutions (February 2022 – to date). The integration of civil society institutions into the process of formulation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine is examined in the thesis. The author proposes her own classification of functions of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement, namely: advisory, informative, control and supervision, law enforcement, human rights protection, educational and HR. The author analyzes the essence and content, formulates the definition and characterizes the elements of the administrative and legal mechanism for participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement. The author formulates a scientific definition of “administrative and legal mechanism for participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement” as a system of administrative and legal means which are organized in accordance with their regulatory framework and which collectively affect subjects and social relations by creating legitimate conditions for the real possibility of civil society institutions to influence the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement. The paper defines the structure of the administrative and legal mechanism for participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine, which covers three structural and functional blocks: the regulatory and legal component (legal norms, legal relations and acts of application of legal norms), the subjective component (participants to legal relations concerning the exercise of the right of citizens to participate in public administration of law enforcement: civil society institutions that exercise their subjective rights through the forms provided for by national legislation, and law enforcement agencies that assist in ensuring the exercise of the rights of civil society institutions), functional component (administrative and legal instruments: principles, forms and procedures for exercising the right of civil society institutions to participate in public administration of law enforcement activities, as well as legal guarantees for the exercise of this right). The research reveals the genesis of the legal framework for participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine and proposes to systematize the legal framework for participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine by distinguishing two groups of legal acts: 1) regulatory legal acts which are of a general nature and are binding for the entire system of public authorities in the process of citizens' participation in the administration of public affairs; 2) regulatory legal acts which are part of the law enforcement legislation of Ukraine and the scope of which regulates the interaction of civil society institutions and which are limited solely to the state policy in the field of law enforcement. The fundamental shortcomings of the current state of legal and regulatory framework for participation of civil society institutions in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine are outlined. The author concludes that it is necessary to form a single legal document which would regulate the functioning of civil society and the work of its institutions. International standards of public participation are identified and analyzed. The author's definition of the concept of “international standards of public participation” is formulated, which is considered as the principles and norms of law recognized by the signatory states and enshrined in international legal documents which should form the basis of the activities of these states to promote the participation of citizens and civil society institutions in the formation and implementation of public policy. The classification of international standards in the field of public participation in the law enforcement policy of the state according to the following hierarchy is suggested: 1) basic universal international standards enshrined in the fundamental documents defining the standards of the rule of law, in particular, regarding public participation in state and municipal affairs; 2) international standards of interaction between public authorities and civil society institutions; 3) international standards of the legal status of non-governmental organizations; 4) international standards of interaction between law enforcement agencies and the public. The author characterizes civil society institutions as subjects of administrative law and participants to administrative legal relations in the field of law enforcement policy of the state. The author identifies a key feature of civil society institutions which indicates their specificity and distinguishes them from other private collective subjects of administrative law, namely, the ability to ensure the exercise of the right of citizens to participate in the management of public affairs. The author identifies the features of civil society institutions as subjects of administrative law and participants to administrative legal relations in the field of state law enforcement policy: are created on a voluntary basis; have the organizational unity of a legal entity, independently create management bodies of the organization and are independent from public administration bodies in choosing directions and methods of activity; legalization of activity takes place in accordance with the procedure for state registration of legal entities established by law; act in accordance with the legally registered charter adopted by the organizations themselves; are non-profit organizations, that is, they do not aim to make a profit for its further distribution among participants; have administrative legal capacity and administrative capacity as properties of administrative legal personality of a civil society institution; their participation in administrative legal relations is mediated by the implementation of the public interest, since in their activities they exercise the right of members of the organization to participate in the management of public affairs; the purpose of the activity does not involve the acquisition of political power in the state and participation in elections or other political events; have administrative procedural legal status - the ability of a civil society institution to be a plaintiff in an administrative court; have different organizational and legal forms: public associations, charitable and religious organizations, professional and creative unions, associations and other entities, self-organization bodies, community groups, volunteer organizations, media, etc. The author proposes her own general theoretical division of civil society institutions according to the following criteria: 1) organizational and legal form (public associations; charitable organizations; volunteer organizations; religious organizations; professional and creative unions; bodies of self-organization of the population; media; public associations for the protection of public order; public associations for the protection of the state border); 2) field of activity (general competence - without a clearly defined field of activity; special competence (human rights, youth, public associations, business associations, etc.); 3) the area of activity (all-Ukrainian; local); 4) functions performed in the law enforcement sector (civil society institutions that have a common goal and objectives, are established without any special features in accordance with the legislation of Ukraine; civil society institutions that have a special goal and functions in the law enforcement sector (human rights, law enforcement, charitable, volunteer organizations); 5) availability of public (administrative) powers in the law enforcement sphere (civil society institutions – holders of public powers (public organizations for the protection of public order; public organizations for the protection of the state border); civil society institutions that do not have public (administrative) powers in the law enforcement sphere). The research defines the basic criterion for classification of civil society institutions as participants of administrative legal relations in the field of law enforcement policy of the state, namely, the ability of a civil society institution to exercise administrative influence on law enforcement objects with a view to fulfilling their legally enshrined tasks and functions, i.e. to be the holders of public (administrative) powers in the law enforcement sphere. The content of the administrative and legal status of civil society institutions in the field of law enforcement policy of the state is defined. Depending on the degree of personification, it is proposed to distinguish three types of administrative and legal status of civil society institutions: general, special and particular. The author establishes that the administrative and legal status of civil society institutions in the field of law enforcement policy of the state is a particular administrative and legal status which characterizes a civil society institution through its rights, legal restrictions, obligations and requirements as a subject of administrative law and ensures participation in public relations arising in connection with ensuring the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement by law enforcement agencies. The content of the administrative and legal status of a civil society institution includes: rights, legal restrictions, obligations and requirements. The author's definition of the concept of “legal restrictions of a civil society institution in the field of law enforcement” is formulated, under which it is proposed to understand an individually determined, depending on the administrative legal personality of a civil society institution and the type of organizational and legal form, narrowing of the scope and (or) content of permitted legal behavior of a civil society institution by establishing an obligation to refrain from certain types of behavior in the field of law enforcement, which, in cases stipulated by law, may be enforced by legal liability and/or forced liquidation of a civil society institution by a court decision. It is determined that a requirement as an element of the administrative and legal status of a civil society institution is a unilateral power prescription of a quantitative or qualitative nature which must be implemented by such a public entity as a civil society institution. The author identifies the main requirements for civil society institutions: voluntariness, absence of management by public administration bodies, non-profit nature of activities, and inability to be a political party. It is established that the administrative legal capacity of civil society institutions arises and terminates from the moment of making a relevant entry in the Register of Non-Profit Institutions and Organizations, since the purpose of a civil society institution is not to make a profit. It is determined that the moment of occurrence and termination of administrative capacity of civil society institutions does not coincide in time with the moment of occurrence and termination of legal capacity, since the administrative capacity of a civil society institution in some cases arises after additional actions related to certain administrative procedures. The research analyzes the administrative and legal status of civil society institutions under martial law and the state of emergency, and identifies their specific features. It is concluded that during the operation of these legal regimes, the doctrinal component of the development and functioning of civil society remains stable, while the fundamental, human rights, functional and institutional components may undergo significant changes. The principles of participation of civil society institutions in the field of state law enforcement policy in Ukraine are defined. The author's own definition of the concept of “principles of participation of civil society institutions in the field of state law enforcement policy” is provided, under which it is proposed to understand the most general and stable requirements, objectively determined principles on which the involvement of civil society institutions in the process of formation and implementation of public-power decisions of law enforcement agencies is based with a view to creating a normal functioning of civil society and the state by ensuring that the interests of society are taken into account when achieving the goals of state policy in the field of law enforcement. The author proposes her own classification of the principles of participation of civil society institutions in the field of state law enforcement policy: 1) institutional principles (the principle of priority of human and civil rights and freedoms based on the constitutional principles of the rule of law and legality; the principle of inclusion; the principle of equal opportunities; the principle of inclusiveness); 2) principles of autonomy of civil society and cooperation with law enforcement agencies (principle of self-governance of civil society, principle of independence of civil society institutions, principle of non-interference, principle of partnership); 3) procedural principles (principle of openness and accountability, principle of transparency of public decision-making procedures, principle of consideration of public opinion, principle of sufficient time, principle of mutual responsibility). The scope and content of administrative and legal forms of participation of civil society institutions in the field of state law enforcement policy in Ukraine are determined. The author formulates the author's own definition of the administrative and legal form of participation of civil society institutions, which should be understood as an external expression of actions of civil society institutions in public administration which are defined by administrative and legal norms, and which are carried out within the administrative and legal status of a civil society institution and are aimed at exercising the right of Ukrainian citizens to participate in the management of public affairs. It is proposed to use the classification of forms of public participation according to the levels of participation defined in the European standards of public participation, in particular, access to public information, consultation, dialogue, and partnership. The administrative and legal support for partnership between civil society institutions and law enforcement agencies in Ukraine is analyzed. The author formulates the author's own definition of “partnership”, which is an external relationship in the field of public administration between public administration bodies and the external social environment, personified by civil society institutions, the content of which is voluntary cooperation of the parties on the basis of autonomy, independence, equality and mutual trust in order to achieve a common goal. The author identifies the main features that distinguish partnership from interaction in public administration: 1) partnership takes place within the framework of external relations of public administration between entities which do not belong to the same system – the public administration apparatus; at the same time, interaction is cooperation between entities which are parts of a single public administration apparatus – public authorities and public administration bodies; 2) partnership involves cooperation of the parties on the basis of voluntariness and equality, and interaction takes place in accordance with the norms of Ukrainian legislation and excludes the will of the public administration body in the exercise of its public authority; 3) in the course of interaction, cooperation is usually abstract, administrative, and routine in nature and is implemented within public administration along with other areas and tasks of the public administration body; partnership is built on the basis of trust, which creates open relationships for the realization of a common goal, from which each partner receives an important result. The author identifies the main features of partnership as a form of participation of civil society institutions in the formation and implementation of law enforcement policy: 1) autonomy of civil society institutions and their independence from law enforcement agencies; 2) voluntary cooperation of civil society institutions with law enforcement agencies; 3) a common goal of partnership - creation of a safe society, which equally ensures the interests of civil society and law enforcement agencies; 4) interest in joint problem solving and trust of partners. The author analyzes the current trends of involvement of citizens and civil society institutions in law enforcement policy in foreign countries, and on this basis, four main areas of intensification of public participation in the formation and implementation of the state policy in the field of law enforcement in Ukraine are identified: 1) combining the efforts of law enforcement agencies and civil society institutions to combat organized crime, in particular, countering terrorism; 2) strengthening cooperation between law enforcement agencies and the public in combating human trafficking; 3) further partnership in the field of preventing corruption and combating corruption-related crime; 4) creating a secure information space in social networks. The theoretical and practical significance of the results obtained resides in the fact that the provisions set forth in the thesis have been applied and may be used in the further research, lawmaking, law enforcement, as well as in the educational process and public activities.