Виконання судових рішень немайнового характеру: дисертація

Abstract

Дисертація є першим в українській правничій науці комплексним дослідженням теоретичних засад і практичних особливостей виконання судових рішень немайнового характеру, а також проблем ефективності механізму їх реалізації, що, відповідно, містить пропозиції стосовно удосконалення законодавства про виконавче провадження та практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності примусового виконання таких рішень. Дисертаційне дослідження складається із трьох розділів. У першому розділі, присвяченому загальній характеристиці судових рішень немайнового характеру, констатовано умовність поділу судових рішень на немайнові, майнові та зобов’язальні, що зумовлено відсутністю законодавчих дефініцій та критеріїв, взаємопроникненням правових вимог, метою класифікації, складністю розмежування матеріального й нематеріального т а еволюцією доктрини й практики. Запропоновано визначати правову природу судових рішень (майнових, немайнових, зобов’язального характеру) за такими основними критеріями: сутність спірних правовідносин, спосіб захисту прав, характер блага, що є об’єктом спору, та безпосереднього впливу рішення на майновий стан сторін. Сутність судових рішень немайнового характеру аргументовано визначати через їхню спрямованість на поновлення прав та інтересів особи, об’єктом яких, передусім, є блага, що за своєю онтологічною природою не піддаються прямій економічній оцінці та не мають безпосереднього вартісного вираження, оскільки такі рішення, переважно, стосуються благ, прав, які тісно пов’язані з особою, а їх виконання, як правило, не призводить до прямого збільшення або зменшення майнових активів сторін. Здійснено авторську класифікацію судових рішень немайнового характеру за такими критеріями: за характером юридичного обов’язку, покладеного на боржника; за бажаним результатом виконавчого провадження, тобто, за цільовою спрямованістю; за предметом правовідносин, з яких випливає обов’язок боржника або за галузевою належністю правовідносин; за ступенем зв’язку з особою боржника або за персоналізацією обов’язку; за функціональним взаємозв’язком із рішеннями майнового характеру або за складністю предмета спору; за темпоральним критерієм; за процесуальною формою забезпечення виконання. Другий розділ присвячено аналізові функціонування вітчизняного механізму примусового виконання судових рішень немайнового характеру у світлі міжнародних стандартів, зокрема практики ЄСПЛ щодо забезпечення виконання рішення як складової права на справедливий суд та відповідних конституційних гарантій. Констатовано обмеженість та фрагментарність застосування судами інституту кримінальної відповідальності за невиконання судових рішень з переважанням виправдувальних вироків через складність доведення усіх елементів складу злочину, особливо прямого умислу та реальної можливості виконання, на чому наголошує Верховний Суд. Визначено основні проблеми невиконання рішень немайнового характеру, зокрема пасивне, практично неможливе та активне невиконання (імітацію). Підкреслено пріоритет забезпечення ефективного виконання судових рішень над покаранням боржника, що робить акцент на кримінально правових санкціях не доцільним через високий поріг доказування та відсутність гарантії поновлення порушеного права особи. Обґрунтовано доцільність запозичення досвіду зарубіжних країн, зокрема Німеччини, щодо застосування більш дієвих механізмів примусу. Проаналізовано позицію Верховного Суду щодо необхідності реального виконання судових рішень, а не формального, та обов’язку виконавців вживати усіх можливих заходів впливу на боржника. Обґрунтовано, що правова фікція неможливості виконання рішення суду без участі боржника підриває ідею правовладдя та суперечить практиці ЄСПЛ. Наголошено на відсутності чітких законодавчих критеріїв розмежування рішень, які можуть бути виконані без участі боржника, та тих, що вимагають його особистої участі, що призводить до неоднозначної судової та виконавчої практики. Запропоновано передбачити у процесуальному законодавстві повноваження суду ухвалювати альтернативні рішення на випадок фактичної не виконуваності першого варіанту зі запропонованого. Доведено необхідність наділення виконавця повноваженнями звертати стягнення на кошти або майно боржника за умови ухилення боржника від передання їх стягувачеві. Запропоновано імплементувати у процесуальне законодавство України норми про астрент як можливий засіб забезпечення виконання рішень немайнового характеру, надавши судові право обирати між попередньою і остаточною формою астренту, залежно від поведінки боржника; визначити підстави припинення астренту (наприклад, об’єктивна неможливість виконання зобов’язання); передбачити можливість стягнення суми астренту на користь стягувача, як безпосередньо заінтересованої особи; передбачити дискрецію суду щодо обсягу та строку застосування астренту, враховуючи обставини справи. Обґрунтовано, що астрент доцільно застосовувати у таких категоріях справ, як: виконання зобов’язань у натурі; виселення боржника, вселення стягувача; повернення речі (рухомого майна); усунення перешкод у користуванні майном; інші обов’язки боржника, виконання яких залежить виключно від його волі. Аргументовано запровадити у вітчизняну правову систему механізм стягнення астренту на користь стягувача, як у законодавстві Франції; можливість вчинення дій замість боржника (за прикладом Молдови, Естонії), під контролем виконавця та за рахунок боржника; передбачити в законодавстві чіткі критерії, за яких дії можуть бути виконані без участі боржника, зокрема за участю підрядних організацій. З аналізу судової практики зроблено висновок про необхідність монетизації зобов’язань, якщо їх виконання в натурі є неможливим або блокується боржником; потреб у у гнучкому, альтернативному викладенні судових рішень, яке дозволяє їх виконання за рахунок боржника або компенсацію у грошовій формі; встановлення дієвих процедурних механізмів, які не зводять судовий контроль до формального реагування на порушення. Доведено, що інститут астренту є прогресивним механізмом стимулювання боржника до виконання судових рішень, який зарекомендував себе в європейських юрисдикціях як дієвий засіб примусового впливу на боржника у межах правовладдя (що поєднує фінансовий тиск на боржника, компенсаційну функцію щодо стягувача та превентивну мету забезпечення реального, а не формального правосуддя). У третьому розділі на основі аналізу чинного законодавства, судової практики викладено пропозиції щодо удосконалення механізму примусового виконання судових рішень в окремих категоріях справ. Так, у справах про відібрання дитини та забезпечення побачення з нею запропоновано законодавче закріплення обов’язкової участі психолога у виконавчих діях, запровадження індивідуального плану виконання з урахуванням інтересів дитини, скорочення строків судового розгляду, а також розширення кола суб’єктів, уповноважених на звернення до суду. Обґрунтовано доцільність запровадження медіації, посилення відповідальності за невиконання рішень та цифровізації процедур. Розроблено концептуальну модель міжвідомчої взаємодії та захисту прав дитини в умовах виконання рішень немайнового характеру. Проаналізовано правову природу рішень про поновлення на роботі стягувачів як таких, що уособлюють конституційну гарантію ефективного захисту трудових прав та втілюють принцип restutio in integrum у сфері трудових правовідносин. Доведено, що правова природа поновлення на роботі має не лише відновлювальний, а й превентивно стабілізуючий характер для усієї системи трудового права в контексті реалізації принципу правовладдя. Уперше системно сформульовано критерії належного виконання рішення про поновлення на роботі, серед яких виокремлено фактичне допущення працівника до виконання трудових обов’язків як ключовий показник реального поновлення порушеного права. Розмежовано юридичну фікцію поновлення ex tunc та формальні дії, які не забезпечують фактичного відновлення трудових відносин. Запропоновано уніфікувати підходи до визначення моменту виконання рішення з метою запобігання зловживанням з боку роботодавців. Здійснено аналіз проблемних аспектів виконання судових рішень про виселення боржника та рішень про вселення стягувача, враховуючи практику ЄСПЛ та національне законодавство. Обґрунтовано необхідність справедливого балансу між правом власності та правом на житло, дотримання принципів пропорційності та законності. Визначено колізії у законодавстві, наголошено на важливості належного повідомлення боржника та доцільності розширення повноважень приватних виконавців у таких кате горіях проваджень. Запропоновано на заміну понятих запровадити відео фіксацію, розробити чіткий алгоритм дій працівників поліції. Наголошено на необхідності міжвідомчої координації та врахування конституційних гарантій права на житло, особливо в умовах воє нного стану. Запропоновано концептуальне уточнення змісту примусового вселення та запровадження судового контролю за виконанням. This thesis represent s the first comprehensive study in Ukrainian legal science devoted to the theoretical foundations and practical features of the enforcement of non property court decisions, as well as to the issues of effectiveness of the enforcement mechanism. The researc h includes proposals for improving the legislation on enforcement proceedings and practical recommendations aimed at enhancing the efficiency of compulsory enforcement of such decisions. The dissertation research consists of three chapters. The first chapt er, dedicated to the general characteristics of non property court decisions, establishes the conditional nature of the classification of court decisions into non property, property, and obligatory. This conditionality is due to the absence of legislative definitions and criteria, the interpenetration of legal claims, the purpose of the classification, the complexity of distinguishing between material and immaterial elements, and the evolution of legal doctrine and practice. It is proposed to determine the legal nature of court decisions (property related, non property related, or of an obligatory nature) based on the following key criteria: the nature of the disputed legal relationship, the method of rights protection, the type of benefit that constitutes t he object of the dispute, and the direct impact of the decision on the financial status of the parties. The essence of non property court decisions is reasonably defined through their focus on the restoration of a person’s rights and interests, the object of which, primarily, consists of benefits that, by their ontological nature, are not subject to direct economic valuation and lack explicit monetary expression. Such decisions typically concern benefits or rights that are closely linked to the individual, and their enforcement, as a rule, does not lead to a direct increase or decrease in the parties’ property assets. An original classification of non property court decisions has been developed by the author based on the following criteria: the nature of the legal obligation imposed on the debtor; the desired outcome of the enforcement proceedings, i.e., the goal oriented purpose; the subject matter of the legal relationship from which the debtor’s obligation arises or the branch affiliation of such legal rel ationship; the degree of connection to the debtor’s personality or personalization of the obligation; the functional interrelation with property related decisions or the complexity of the subject matter of the dispute; the temporal criterion; and the proce dural form of enforcement. The second chapter is devoted to the analysis of the functioning of the domestic mechanism for the enforcement of non property court decisions in light of international standards, particularly the case law of the European Court o f Human Rights regarding the enforcement of judgments as an integral component of the right to a fair trial and corresponding constitutional guarantees. It has been established that the application of the institution of criminal liability for non enforceme nt of court decisions by domestic courts remains limited and fragmented, with a predominance of acquittals due to the difficulty in proving all elements of the offense, especially direct intent and the debtor’s real ability to comply an issue repeatedly em phasized by the Supreme Court. The main issues surrounding the non enforcement of non property decisions have been identified, including passive, practically impossible, and active (simulated) non compliance. It has been emphasized that ensuring effective enforcement of court decisions should take precedence over punishing the debtor, rendering criminal sanctions inappropriate due to the high evidentiary threshold and the lack of guarantees for the restoration of the violated rights. The expediency of borro wing foreign experience particularly from Germany in implementing more effective coercive enforcement mechanisms has been substantiated. The position of the Supreme Court regarding the necessity of actual, rather than merely formal, enforcement of court de cisions and the obligation of enforcement officers to take all possible measures to compel the debtor has been analyzed. It has been substantiated that the legal fiction of the impossibility of enforcing a court decision without the debtor’s participation undermines the concept of the rule of law and contradicts the case law of the European Court of Human Rights. Emphasis has been placed on the lack of clear legislative criteria to distinguish between decisions that can be enforced without the debtor’s part icipation and those requiring their personal involvement, which results in inconsistent judicial and enforcement practices. A proposal has been made to provide courts with the authority, within procedural legislation, to adopt alternative decisions in case s where the initial method of enforcement proves to be factually unfeasible. The necessity of empowering enforcement officers to levy execution on the debtor’s funds or property in cases of their evasion from transferring them to the enforcement creditor h as been justified. It has been proposed to implement into Ukrainian procedural law provisions on astreinte as a possible means of ensuring the enforcement of non property judgments. Courts should be granted the discretion to choose between provisional and final forms of astreinte, depending on the debtor’s behavior; to define the grounds for termination of astreinte (e.g., objective impossibility to fulfill the obligation); to allow recovery of the astreinte amount in favor of the enforcement creditor as th e directly interested party; and to regulate the court’s discretion regarding the amount and duration of the astreinte, taking into account the specific circumstances of the case. It has been substantiated that astreinte should be applied in such categorie s of cases as: enforcement of obligations in kind; eviction of the debtor and entry of the enforcement creditor; return of a thing (movable property); removal of obstacles in the use of property; and other debtor obligations that depend solely on their wil l. The introduction into the national legal system of a mechanism for astreinte recovery in favor of the enforcement creditor, as in French law, has been argued, along with the possibility of actions being performed in place of the debtor (as in Moldova an d Estonia) under the supervision of the enforcement officer and at the debtor’s expense. Legislative provisions should include clear criteria for determining when actions may be executed without the debtor’s involvement, including by involving third party contractors. Based on the analysis of judicial practice, a conclusion has been drawn on the necessity of monetizing obligations when performance in kind is either impossible or obstructed by the debtor; the need for flexible and alternative wording of cour t decisions that allows for enforcement at the debtor’s expense or compensation in monetary form; and the establishment of effective procedural mechanisms that go beyond merely formal judicial oversight in response to violations. It has been substantiated that the institute of astreinte is a progressive mechanism that encourages the debtor to comply with court decisions, and which has proven effective in European jurisdictions as a means of coercive influence on the debtor within the framework of the rule o f law. This mechanism combines financial pressure on the debtor, a compensatory function for the enforcement creditor, and a preventive aim to ensure actual, not merely formal, justice. In the third chapter, based on the analysis of current legislation a nd judicial practice, proposals have been set out for improving the enforcement mechanism of court decisions in specific categories of cases. In matters concerning the removal of a child and the enforcement of visitation rights, legislative amendments are proposed to mandate the participation of a child psychologist in enforcement actions, the development of an individualized enforcement plan that takes into account the best interests of the child, the reduction of judicial review periods, and the expansion of the range of entities authorized to apply to the court. The expediency of introducing mediation, strengthening liability for non enforcement of decisions, and digitalizing enforcement procedures has been substantiated. A conceptual model of interagency cooperation and protection of children’s rights during the enforcement of non property judgments has been developed. The legal nature of decisions on the reinstatement of enforcement creditors has been analyzed as embodying the constitutional guarantee of effective protection of labor rights and reflecting the principle of restitutio in integrum within the sphere of labor relations. It has been demonstrated that the legal nature of reinstatement at work is not only restorative, but also serves a preventive and stabilizing function for the entire system of labor law in the context of implementing the rule of law. For the first time, the criteria for proper execution of reinstatement decisions have been systematically formulated, with actual admission of the employee to perform work duties identified as the key indicator of the genuine restoration of the violated right. A distinction has been drawn between the legal fiction of ex tunc reinstatement and formal actions that fail to ensure actual restoration of l abor relations. It is proposed to unify approaches to determining the moment of enforcement in order to prevent abuse by employers. A comprehensive analysis has also been conducted of problematic aspects concerning the enforcement of court decisions on the eviction of the debtor and the enforcement of the creditor’s right to be moved in, taking into account the case law of the European Court of Human Rights and national legislation. The necessity of a fair balance between the right to property and the right to housing has been substantiated, emphasizing compliance with the principles of proportionality and legality. Legislative inconsistencies have been identified, with particular emphasis placed on the importance of proper notice to the debtor and the exped iency of expanding the powers of private enforcement officers in such categories of enforcement proceedings. A replacement of attesting witnesses with mandatory video recording has been proposed, alongside the development of a clear algorithm of police act ions. The need for inter agency coordination and consideration of constitutional guarantees of the right to housing, especially under martial law conditions, has been highlighted. A conceptual clarification of the content of compulsory entry (move in) has been proposed, as well as the introduction of judicial oversight over enforcement.