Формування резильєнтності служб екстреного реагування: досвід, методи та системна підтримка

Abstract

У контексті сучасної військової реальності в Україні полі-цейські, медики та рятувальники зазнають надмірного психоемоційного навантаження внаслідок бойових дій, обстрілів та вторинної травми. У статті проаналізовано емпіричні дослідження та практичний досвід впровадження програм розвитку психологічної стійкості в екстрених службах. Ключовими складовими таких інтервенцій є майндфулнес, когнітивно-поведінкові техніки, самодопомога та тактична медицина. Впроваджені тренінги довели свою ефективність у зниженні симптомів ПТСР, тривожності та депресії, а також у підвищенні професійної готовності й задоволення життям.Особлива увага приділена трьом базовим компонентам резильєнтності: формуванню оптимістичних та контролюючих переконань, розвитку гнучкого арсеналу копінгових стратегій і зміцненню ресурсної бази —соціальної підтримки, знань і часу. Підкреслено, що успіх інтервенцій залежить не лише від методичного наповнення програм, але й від системної підтримки —супервізії, участі керівництва, реального кейс-аналізу та тривалого післятренінгового супроводу.Досвід України –зокрема Combat Path Debriefing у ЗСУ та тренінги MHPSS ІМC для медичних працівників та психологів поліції –демонструє життєздат-ність масштабованих моделей, контекстуально адаптованих до умов війни. Використання організаційних стратегій навчання у поєднанні з технологічними інструментами забезпечує персоналізоване та ефективне психоосвітнє втручання при обмежених ресурсах. Наголошено на необхідності подальших досліджень щодо оптимального поєднання компонентів програм, їх масштабованості й інтеграції технологій для системного підвищення стійкості служб екстреного реагування. Програми, які поєднують когнітивно-поведінковіметоди з організаційною інтеграцією, демонструють краще перенесення навичок серед медиків, поліцейських та рятувальників –при умові, що вони проходять у відповідному середовищі зі стабільною підтримкою після тренінгу. Це дозволяє створити стійкі, масштабовані та адаптивні моделі психологічної підтримки в умовах високих стресових навантажень. In the context of the current military reality in Ukraine, police officers, healthcare workers, and rescue personnel experience excessive psycho-emotional strain resulting from combat operations, shelling, and secondary trauma. Thearticle analyzes empirical studies and practical experience in implementing resilience-building programs within emergency services. The key components of such interventions include mindfulness, cognitive-behavioral techniques, self-help strategies, and tactical medicine. Implemented training programs have demonstrated their effectiveness in reducing symptoms of PTSD, anxiety, and depression, as well as in enhancing professional readiness and overall life satisfaction.Special attention is devoted to three core components of resilience: the formation of optimistic and controlling beliefs, the development of a flexible repertoire of coping strategies, and the strengthening of the resource base–socialsupport, knowledge, and time. It is emphasized that the success of interventions depends not only on the methodological content of programs but also on systemic support–supervision, leadership involvement, real case analysis, and sustained post-training follow-up.The Ukrainian experience–particularly Combat Path Debriefingin the Armed Forces and MHPSStrainings by IMC for healthcare workers and police psychologists–demonstrates the viability of scalable models that are contextually adapted to wartime conditions. The use of organizational learning strategies in combination with technological tools ensures personalized and effective psychoeducational interventions under limited resources.Further research is required to determine the optimal combination of program components, their scalability, and the integration of technologies for systematically enhancing the resilience of emergency response services. Programs that combine cognitive-behavioral methods with organizational integration show better transfer of skills among healthcare professionals, police officers, and rescuers–provided they take place in an appropriate environment with stable post-training support. This allows for the creation of sustainable, scalable, and adaptive models of psychological support under conditions of high stress load.