Проблема підзвітності та незалежності інституту військового омбудсмана в Україні

Abstract

У положеннях наукової тези проаналізовано законодавчі засади створення та функціонування інституту військового омбудсмана в Україні, зокрема питання його підзвітності та незалежності у контексті воєнного стану. Досліджено нормативно-правову базу, яка визначає гарантії прав військовослужбовців, механізми парламентського контролю та роль Президента як суб’єкта керівництва сектором безпеки і оборони. Виокремлено ключові проблеми, що виникають у зв’язку з ухваленням Закону України «Про Військового омбудсмана», зокрема залежність новоствореної інституції від глави держави, що суперечить міжнародним стандартам автономності омбудсманських органів, зумовленим Паризькими принципами. Проведено порівняльний аналіз із моделями військових омбудсманів у Швеції та Німеччині, де вони є повністю парламентськими та незалежними від виконавчої влади. Визначено, що ефективний захист прав військовослужбовців можливий лише за умови гарантування інституційної незалежності військового омбудсмана та належного балансу між гілками влади. Обґрунтовано, що запропонована законодавча модель створює ризики політичного впливу та обмежує здатність омбудсмана здійснювати контроль за органами оборонного сектору, що може нівелювати саму ідею впровадження цього інституту. Сформульовано висновки щодо необхідності перегляду моделі підзвітності та наближення її до парламентського формату. The provisions of the scientific article analyze the legislative framework governing the establishment and functioning of the institution of the military ombudsman in Ukraine, with particular attention to the issues of accountability and independence under martial law. The study examines the legal guarantees of the rights of military personnel, the mechanisms of parliamentary oversight, and the role of the President as the head of the security and defense sector. The key challenges arising from the adoption of the Law of Ukraine “On the Military Ombudsman” are identified, specifically the dependence of the institution on the President, which contradicts international standards of autonomy for national human rights institutions established by the Paris Principles. A comparative analysis is provided, referencing models in Sweden and Germany, where military ombudsmen are fully parliamentary and independent from the executive branch. It is determined that effective protection of the rights of military personnel is possible only with institutional independence and proper checks and balances. The article substantiates that the current legislative model risks political influence and limits the ombudsman’s ability to monitor the defense sector, undermining the very purpose of the institution. Conclusions are formulated regarding the need to revise the accountability model and align it with parliamentary standards.