Адміністративно-правове забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства: дисертація

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (081 Право). – Львівський державний університет внутрішніх справ; Львівський державний університет внутрішніх справ, Львів, 2026. і Дисертація є однією з небагатьох в українській правовій науці комплексних системних досліджень адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. У результаті дослідження розглянуто та проаналізовано найважливіші аспекти, що стосуються понять: “права дитини”, “правовий захист прав дитини”, “міжнародні стандарти захисту прав дитини”, “захист прав дітей, що постраждали від домашнього насильства”, “суб’єкти адміністративно-правового захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” і на цій основі подано характеристику адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. У першому розділі “Методологічні засади адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” проаналізовано сучасний стан дослідження та проблеми захисту прав дітей в Україні, які постраждали від домашнього насильства, розглянуто міжнародні стандарти захисту прав дитини як основу їх захисту на вітчизняному рівні, проаналізовано нормативно-правове регулювання захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства та з’ясовано проблеми захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства під час воєнних дій в Україні. Наголошено, що домашнє насильство є порушенням основоположних прав людини, зокрема права на життя, фізичну та моральну недоторканність. У контексті дітей це питання набуває особливої гостроти, адже насильство негативно впливає на їх фізичний, психологічний та соціальний розвиток. З’ясовано. що за останні роки в законодавстві України відбулися суттєві позитивні зрушення, спрямовані на вдосконалення механізмів підтримки та захисту осіб, які постраждали від домашнього насильства, зокрема дітей. Значно зросла увага суспільства до проблеми домашнього насильства, що стимулювало активізацію наукових досліджень у цій сфері. Підкреслено, що вченими здійснено ґрунтовний аналіз питань запобігання, протидії та викорінення насильницьких дій у сімейному середовищі, що сприяло вдосконаленню нормативно-правових положень чинного законодавства. Особливий акцент зроблено на дослідженні причин і обставин, які провокують вчинення насильства щодо дітей, а також на розробці ефективних правових і соціальних механізмів для боротьби з цим явищем. Такий підхід дозволяє сформувати більш чітке розуміння шляхів мінімізації випадків домашнього насильства та забезпечення належного правового захисту найбільш вразливих категорій населення. Однак після прийняття та оновлення законодавства у сфері протидії та запобігання домашньому насильству, а також зміни умов розвитку суспільства, тематика захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства потребує подальшого розвитку. Зокрема, відсутність комплексного аналізу адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які зазнали домашнього насильства, нині викликає значну кількість критичних зауважень і дискусій у науковій та практичній площині. Виокремлено, низку ключових принципів, на яких ґрунтуються міжнародні стандарти захисту прав дитини, а саме: 1) принцип найкращих інтересів дитини – усі рішення, що стосуються дітей, мають прийматися з урахуванням їхніх найкращих інтересів; 2) принцип недискримінації – кожна дитина має право на рівний захист незалежно від її раси, статі, мови, релігії чи соціального походження; 3) принцип участі дітей – діти мають право висловлювати свою думку щодо питань, які впливають на їхнє життя, і ця думка повинна враховуватися відповідно до їхнього віку та зрілості; 4) принцип розвитку – держави зобов’язані створювати умови для фізичного, психічного, морального та соціального розвитку дітей. Констатовано, що міжнародні стандарти захисту прав дитини є важливим інструментом для формування ефективної системи охорони дитинства на національному рівні. Україна вже зробила значний прогрес у цій сфері, однак подальші кроки мають бути спрямовані на усунення існуючих прогалин у законодавстві та практиці. Водночас подальше вдосконалення законодавчої бази та інституційного механізму залишається необхідною умовою для забезпечення повноцінного захисту прав дітей і створення безпечного середовища для їхнього розвитку, адже попри розвинене законодавство у сфері протидії домашньому насильству, це явище все ще залишається поширеним на побутовому рівні. Окреслено, проблеми реалізації захисту дітей від домашнього насильства, а саме: доступ до правової допомоги; недостатня кількість фахівців; складність ідентифікації випадків насильства; недоліки судової системи. Виокремлено основні фактори уразливості в ситуаціях домашнього насильства в умовах війни, з-поміж яких: складний матеріальний стан сімей, втрата основних джерел доходу; проблеми з пошуком житла, брак житлової площі й незадовільні умови проживання; проживання на тимчасово окупованих територіях і територіях, де тривають активні бойові дії; вимушене переміщення і відповідно втрата сталих соціальних зв’язків, нерозуміння, де отримати допомогу в разі потреби тощо; обмеження в пересуванні (комендантські години, повітряні тривоги тощо); психологічні травми внаслідок війни, ПТСР; використання негативних стратегій виживання членами родини; брак соціальних, медичних, психологічних сервісів для постраждалих від насильства осіб; травмування й каліцтва, що посилюють залежність від інших членів сім’ї; проблеми з електрикою, що може ускладнювати виклик про допомогу тощо. Наголошено, що воєнний стан створює додаткові виклики для забезпечення належного рівня правового захисту та соціальної підтримки дітей, які постраждали від домашнього насильства. Для вирішення цих проблем необхідно вдосконалювати законодавчу базу, розвивати інфраструктуру кризових центрів і посилювати співпрацю між державними органами та громадськими організаціями. Окремо акцентовано на необхідності інтеграції до програм реабілітації військовослужбовців компонентів, спрямованих на запобігання домашньому насильству та насильству за ознакою статі, що сприятиме не лише відновленню психологічного стану військових, але й формуванню у них відповідального ставлення до міжособистісних стосунків та попередженню потенційних конфліктних ситуацій у сімейному середовищі. У другому розділі “Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” розглянуто поняття та структуру механізму адміністративно-правового захисту прав дітей в Україні, які постраждали від домашнього насильства через аналіз засобів та гарантій захисту; проаналізовано види суб’єктів адміністративно-правового захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства; розкрито форми та методи діяльності суб’єктів адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства; подано характеристику Національної поліції України як суб’єкта захисту прав дітей в Україні, які постраждали від домашнього насильства. Вказано, що захист прав дитини є складним механізмом, ефективність якого потребує різноманітних адміністративно-правових засобів. У теорії юридична забезпеченість прав забезпечується матеріально-правовими та процесуальноправовими засобами. До них відносяться правові норми та акти, правоохоронна діяльність, заходи самооборони, що здійснюються різними суб’єктами на міжнародному, національному, регіональному та локальному рівнях. З’ясовано, що форми та методи адміністративно-правового захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства в Україні, становлять собою комплексний механізм, спрямований на охорону, забезпечення та підтримку вказаної категорії осіб. У цьому контексті ключове значення мають форми адміністративної діяльності публічної адміністрації, які визначають зовнішні прояви реалізації владних повноважень, а також методи як засоби впливу на свідомість, поведінку та стан осіб, до яких спрямована така діяльність, спрямовані на досягнення публічно-правових цілей. Удосконалено концептуальний підхід до розуміння системи суб’єктів, відповідальних за запобігання та протидію домашньому насильству щодо дітей. Ця система має розглядатися як нормативно закріплена, інтегрована сукупність уповноважених державних органів, установ, організацій та інших суб’єктів, діяльність яких спрямована на своєчасне виявлення, запобігання, припинення та розслідування випадків домашнього насильства щодо дітей. Крім того, її функціонування передбачає забезпечення комплексного захисту прав, надання необхідної допомоги постраждалим дітям або дітям-свідкам такого насильства, а також реалізацію заходів підтримки в межах міжвідомчої співпраці. Умотивовано, що серед центральних органів виконавчої влади, які відіграють ключову роль у запобіганні та протидії домашньому насильству, особливе значення мають підрозділи Національної поліції України. Саме на ці органи покладено основні функції щодо адміністративно-правового реагування на випадки домашнього насильства щодо дитини, оперативного виявлення правопорушень у цій сфері, їх попередження та мінімізації негативних наслідків. Обґрунтовано доцільність створення спеціально уповноваженого відділу в межах підрозділу превенції, який буде відповідати виключно за запобігання та протидію домашньому насильству, що є логічним і необхідним кроком для: підвищення спеціалізації; оптимізації ресурсів; посилення міжвідомчої координації; забезпечення належного контролю та моніторингу. Такий підхід узгоджується з вимогами Стамбульської конвенції та дозволить посилити захист дітей і дорослих, які зазнають домашнього насильства. У третьому розділі “Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” приділена увага питанням вивчення зарубіжного досвіду забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства та удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. Наголошено, що за вчинення домашнього насильства в більшості країнах передбачається виключно кримінальна відповідальність. Проведений аналіз зарубіжного досвіду запобігання домашньому насильству дозволив виокремити декілька його напрямків: 1) багато країн приділяють особливу увагу профілактиці домашнього насильства; 2) деякі країни приймають законодавчі акти, які дозволяють швидше та ефективніше реагувати на випадки домашнього насильства; 3) у деяких країнах діє система швидкого реагування на випадки домашнього насильства. Вказано, що позитивним прикладом може слугувати досвід Польщі (процедура «Блакитні карти»), Франції (ювенальні суди), США (спеціалізовані підрозділи у структурі поліції), Швеції (міжвідомча модель допомоги дітям – Barnahus) та інших держав. Констатовано, що сучасна міжнародна практика свідчить, що найефективніші результати у боротьбі з домашнім насильством щодо дитини досягаються завдяки застосуванню інтегрованого підходу, який охоплює превентивні, захисні та реабілітаційні заходи. Такий комплексний підхід дозволяє не лише своєчасно реагувати на факти насильства, а й запобігати їх виникненню у майбутньому. На основі проведеного аналізу сформульовано рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства, що включають: розробку спеціальних процедур для захисту дітей – доцільно внести зміни до чинного законодавства з метою встановлення окремих процедур для реагування на випадки домашнього насильства щодо дітей, що може включати створення спеціалізованих центрів допомоги дітям, які стали жертвами насильства; посилення міжвідомчої координації – необхідно розробити механізми ефективної взаємодії між правоохоронними органами, соціальними службами, освітніми установами та медичними закладами для оперативного реагування на випадки насильства. Також необхідно створити спеціальні судові процедури, адаптовані до потреб дітей; розширення програм реабілітації – державна політика має передбачати фінансування програм психологічної та соціальної реабілітації для постраждалих дітей, а також навчання фахівців, які працюють із такими дітьми; превентивні заходи – рекомендується впровадження освітніх програм у школах та інших навчальних закладах з метою підвищення обізнаності про проблему домашнього насильства та формування культури ненасильницької поведінки; моніторинг та оцінка ефективності – важливо запровадити систематичний моніторинг виконання законодавства у сфері захисту прав дітей від домашнього насильства та оцінку його ефективності з метою виявлення прогалин і розробки відповідних змін; підвищення рівня обізнаності населення – держава має підтримувати інформаційні кампанії, спрямовані на роз’яснення прав дітей і механізмів їхнього захисту у випадках домашнього насильства. The dissertation is one of the few comprehensive and systematic studies in Ukrainian legal science devoted to the administrative and legal framework for the protection of the rights of children affected by domestic violence. As a result of the research, the most significant aspects related to the following concepts are examined and analyzed: “children’s rights,” “legal protection of children’s rights,” “international standards for the protection of children’s rights,” “protection of the rights of children affected by domestic violence,” and “subjects of administrative and legal protection of the rights of children affected by domestic violence.” On this basis, the administrative and legal framework for the protection of the rights of children affected by domestic violence is characterized. Chapter One, entitled “Methodological Foundations of the Administrative and Legal Framework for the Protection of the Rights of Children Affected by Domestic Violence,” analyzes the current state of research and existing problems related to the protection of the rights of children affected by domestic violence in Ukraine. It examines international standards for the protection of children’s rights as the basis for their protection at the national level, analyzes the regulatory and legal framework governing the protection of the rights of children affected by domestic violence, and identifies the specific challenges of protecting the rights of children affected by domestic violence during wartime conditions in Ukraine. It is emphasized that domestic violence constitutes a violation of fundamental human rights, including the right to life and the right to physical and moral integrity. In relation to children, this issue becomes particularly acute, as violence has a detrimental impact on their physical, psychological, and social development. The study finds that in recent years, Ukrainian legislation has undergone significant positive changes aimed at improving mechanisms for support and protection of persons affected by domestic violence, including children. Public attention to the issue of domestic violence has increased substantially, which has stimulated the intensification of scholarly research in this field. It is emphasized that researchers have carried out an in-depth analysis of issues related to the prevention, counteraction, and eradication of violent behavior within the family environment, contributing to the improvement of regulatory provisions of current legislation. Particular emphasis is placed on the study of the causes and circumstances that provoke violence against children, as well as on the development of effective legal and social mechanisms to combat this phenomenon. Such an approach enables a clearer understanding of ways to minimize instances of domestic violence and to ensure adequate legal protection for the most vulnerable segments of the population. However, despite the adoption and updating of legislation in the field of prevention and counteraction to domestic violence, as well as changes in the conditions of social development, the issue of protecting the rights of children affected by domestic violence requires further scholarly development. In particular, the lack of a comprehensive analysis of the administrative and legal framework for the protection of the rights of children affected by domestic violence currently gives rise to a significant number of critical remarks and discussions in both academic and practical discourse. A number of key principles underlying international standards for the protection of children’s rights are identified, namely: 1) the best interests of the child principle – all decisions concerning children must be taken with primary consideration of their best interests; 2) the principle of non-discrimination – every child has the right to equal protection regardless of race, gender, language, religion, or social origin; 3) the principle of children’s participation – children have the right to express their views on matters affecting their lives, and these views must be given due weight in accordance with their age and maturity; 4) the principle of development – states are obliged to create conditions that ensure the physical, mental, moral, and social development of children. The research demonstrates that international standards for the protection of children’s rights constitute an essential instrument for the development of an effective child protection system at the national level. Ukraine has already made significant progress in this area; however, further efforts should focus on addressing existing gaps in legislation and law enforcement practice. At the same time, continued improvement of the legislative framework and institutional mechanisms remains a necessary condition for ensuring comprehensive protection of children’s rights and creating a safe environment for their development. This is particularly important given that, despite a relatively developed legal framework for preventing and combating domestic violence, this phenomenon remains widespread at the household level. The study identifies key problems in the implementation of child protection from domestic violence, including limited access to legal aid; an insufficient number of qualified specialists; difficulties in identifying cases of violence; shortcomings within the judicial system. The main vulnerability factors in situations of domestic violence under wartime conditions are outlined, including: severe financial hardship of families and loss of primary sources of income; housing-related problems, lack of adequate living space, and poor living conditions; residence in temporarily occupied territories or areas experiencing active hostilities; forced displacement and the resulting loss of stable social ties, as well as a lack of information on where to seek assistance; restrictions on movement (such as curfews and air raid alerts); psychological trauma caused by war, including post-traumatic stress disorder (PTSD); the use of negative coping and survival strategies by family members; insufficient availability of social, medical, and psychological services for victims of violence; injuries and disabilities that increase dependence on other family members; and disruptions in electricity supply, which may hinder access to emergency assistance. The research emphasizes that martial law creates additional challenges for ensuring an adequate level of legal protection and social support for children affected by domestic violence. Addressing these challenges requires further improvement of the legislative framework, development of crisis response infrastructure, and strengthening cooperation between state authorities and civil society organizations. 12 Particular emphasis is placed on the need to integrate components aimed at preventing domestic violence and gender-based violence into rehabilitation programmes for military personnel. Such integration would contribute not only to the restoration of the psychological well-being of servicemembers, but also to the development of a responsible attitude towards interpersonal relationships and the prevention of potential conflict situations within the family environment. Chapter Two, “Subjects of Administrative and Legal Support for the Protection of the Rights of Children Affected by Domestic Violence,” examines the concept and structure of the administrative and legal mechanism for protecting the rights of children affected by domestic violence in Ukraine through an analysis of protective measures and guarantees. The chapter analyses the types of subjects involved in the administrative and legal protection of children’s rights, describes the forms and methods of activity of subjects responsible for administrative and legal protection, and provides a detailed characterization of the National Police of Ukraine as a key subject in protecting the rights of children affected by domestic violence. The study argues that the protection of children’s rights constitutes a complex mechanism whose effectiveness requires the application of diverse administrative and legal instruments. In legal theory, the safeguarding of rights is ensured through substantive and procedural legal means. These include legal norms and acts, law enforcement activities, and self-protection measures implemented by various subjects at the international, national, regional, and local levels. The research demonstrates that the forms and methods of administrative and legal protection of the rights of children affected by domestic violence in Ukraine represent a comprehensive mechanism aimed at safeguarding, ensuring, and supporting this category of persons. In this context, particular importance is attributed to the forms of administrative activity of public administration bodies, which reflect the external manifestation of the exercise of authoritative powers, as well as to methods understood as means of influencing the awareness, behaviour, and condition of persons targeted by such activities in order to achieve public-law objectives. The conceptual approach to understanding the system of subjects responsible for preventing and combating domestic violence against children has been improved. This system should be viewed as a legally established, integrated set of authorised state bodies, institutions, organisations, and other actors whose activities are aimed at the timely identification, prevention, cessation, and investigation of cases of domestic violence against children. In addition, its functioning involves ensuring comprehensive protection of rights, providing necessary assistance to affected children or child witnesses of such violence, and implementing support measures within the framework of inter-agency cooperation. The study demonstrates that among central executive authorities playing a key role in preventing and combating domestic violence, special significance is attributed to the units of the National Police of Ukraine. These bodies are entrusted with the primary functions of administrative and legal response to cases of domestic violence against children, including the prompt detection of offences in this area, their prevention, and the minimisation of negative consequences. The rationale for establishing a specially authorized unit within the prevention division, which will be exclusively responsible for the prevention of and response to domestic violence, is substantiated. This represents a logical and necessary step aimed at: enhancing specialization; optimizing resources; strengthening inter-agency coordination; and ensuring proper control and monitoring. Such an approach is consistent with the requirements of the Istanbul Convention and will contribute to the enhanced protection of children and adults who are victims of domestic violence. Chapter Three, “Ways to Improve the Administrative and Legal Support for the Protection of the Rights of Children Affected by Domestic Violence,” focuses on the study of foreign experience in protecting the rights of children affected by domestic violence and on improving the legal and regulatory framework for such protection. It is noted that in most countries, domestic violence is punishable primarily under criminal law. The analysis of international experience in preventing domestic violence has highlighted several key approaches: 1) many countries place particular emphasis on the prevention of domestic violence; 2) some countries adopt legislative acts that enable faster and more effective responses to cases of domestic violence; 3) certain countries have established rapid-response systems to address incidents of domestic violence. Positive examples include Poland (the “Blue Card” procedure), France (juvenile courts), the United States (specialised police units), Sweden (an inter-agency child assistance model – Barnahus), and other states. Findings indicate that contemporary international practice demonstrates that the most effective results in combating domestic violence against children are achieved through an integrated approach, which combines preventive, protective, and rehabilitative measures. Such a comprehensive approach not only allows for timely response to incidents of violence, but also contributes to the prevention of future cases. Based on the conducted analysis, recommendations have been formulated for improving the legal and regulatory framework for the protection of children affected by domestic violence. These include: development of special child protection procedures – amendments to current legislation should establish distinct procedures for responding to cases of domestic violence against children, which may include the creation of specialised child assistance centres; strengthening inter-agency coordination – mechanisms should be developed to ensure effective collaboration among law enforcement agencies, social services, educational institutions, and healthcare facilities for prompt response to cases of violence. Special judicial procedures adapted to the needs of children should also be established; expansion of rehabilitation programs – state policy should provide funding for psychological and social rehabilitation programs for affected children, as well as training for professionals working with them; preventive measures – it is recommended to implement educational programs in schools and other institutions to raise awareness of domestic violence and promote a culture of nonviolent behaviour; monitoring and evaluation of effectiveness – systematic monitoring of the implementation of legislation on child protection from domestic violence and evaluation of its effectiveness are essential to identify gaps and develop appropriate amendments; raising public awareness – the state should support information campaigns aimed at informing the public about children’s rights and the mechanisms for their protection in cases of domestic violence.