Феномен чорного гумору як адаптації до травматичної реальності в умовах війни: кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня «бакалавр» за спеціальністю 053 «Психологія»

Abstract

Дослідження присвячено актуальній проблемі психологічної адаптації особистості в умовах війни через використання чорного гумору. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення ролі чорного гумору як копінг-стратегії. Методологічну основу становлять опитувальник стилів гумору Р. Мартіна, методика копінг-стратегій Р. Лазаруса, модель BASIC PH та шкала соціально-психологічної адаптації К. Роджерса. Встановлено, що серед молоді домінує самопідтримувальний гумор, який сприяє формуванню внутрішньої стійкості та оптимістичного світосприйняття. Афіліативний та агресивний гумор виконують функцію соціальної підтримки та емоційної розрядки, тоді як самознецінювальний гумор має компенсаторний, але менш конструктивний характер. Порівняльний аналіз засвідчив гендерні відмінності: чоловіки частіше застосовують агресивний та самознецінювальний гумор, жінки – афіліативний і самопідтримувальний. Це свідчить про різні стратегії емоційної саморегуляції, де чоловіки схильні до більш радикальних форм комічного, а жінки – до соціально орієнтованих та конструктивних. Кореляційний аналіз показав, що самопідтримувальний гумор пов’язаний з адаптивними копінг-стратегіями, а самознецінювальний – з дезадаптивними тенденціями, такими як уникнення та дистанціювання. Агресивний гумор продемонстрував окремі зв’язки із соціальною взаємодією, підтверджуючи його роль у трансформації агресії у прийнятну форму. Розроблена емпірична модель чорного гумору підтверджує його двоїстий характер: він може виступати як ресурс підтримки та адаптації, а також як компенсаторний механізм уникнення Результати дослідження мають теоретичне значення для розуміння процесів саморегуляції та практичну цінність у розробці програм психологічної підтримки й розвитку резильєнтності особистості в умовах війни. This study addresses the pressing issue of psychological adaptation during wartime through the use of dark humor. The aim of the study is to provide a theoretical justification and empirical examination of the role of dark humor as a coping strategy. The methodological framework consists of R. Martin’s humor styles questionnaire, R. Lazarus’s coping strategies methodology, the BASIC PH model, and C. Rogers’s scale of social-psychological adaptation. It was found that self-supportive humor dominates among young people, contributing to the development of internal resilience and an optimistic worldview. Affiliative and aggressive humor serve the function of social support and emotional release, whereas self-deprecating humor has a compensatory but less constructive nature. A comparative analysis revealed gender differences: men more often use aggressive and self-deprecating humor, while women use affiliative and selfsupportive humor. This indicates different strategies of emotional self-regulation, where men tend toward more radical forms of humor, and women toward socially oriented and constructive ones. Correlation analysis showed that self-affirming humor is associated with adaptive coping strategies, while self-deprecating humor is linked to maladaptive tendencies, such as avoidance and distancing. Aggressive humor demonstrated specific links with social interaction, confirming its role in transforming aggression into an acceptable form. The developed empirical model of dark humor confirms its dual nature: it can serve as a resource for support and adaptation, as well as a compensatory mechanism for avoidance. The study’s findings have theoretical significance for understanding selfregulation processes and practical value in developing psychological support programs and fostering personal resilience in wartime conditions.