Кримінально-правова охорона енергетичної безпеки України: дисертація

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних засад кримінально-правової охорони енергетичної безпеки України в умовах трансформації енергетичного сектору, збройної агресії та інтеграції до європейського правового простору. У роботі здійснено системний аналіз енергетичної безпеки як складової національної безпеки держави, визначено її кримінально-правові виміри та окреслено місце відповідних норм у системі Особливої частини Кримінального кодексу України. Кримінально-правова охорона енергетичної безпеки України мала вагоме значення для забезпечення національної безпеки упродовж усього періоду існування незалежної України, проте в умовах збройної агресії ця сфера стала максимально значущою. Попри низку кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за посягання на об’єкти енергетики в положеннях КК України, вважати їх кримінально-правове регулювання оптимальним немає підстав. Відповідно, дослідження ґрунтується на комплексному аналізі системи кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за посягання на об’єкти енергетики у різних їх проявах. У дисертації проаналізовано стан дослідження відповідальності за посягання на енергетичну безпеку України, а також сутність енергетичної безпеки, виявлено елементи цього феномену та визначено норми Кримінального кодексу України, які забезпечують кримінально-правову охорону відповідних елементів енергетичної безпеки. Здійснено характеристику складів кримінальних правопорушень, що посягають на енергетичну безпеку України, визначено проблеми та перспективи удосконалення законодавства щодо відповідальності за посягання у цій сфері. У вступі дисертації обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його мету та завдання, наведено використані методи, окреслено наукову новизну отриманих результатів. У першому розділі здійснено узагальнення стану наукової розробленості проблеми кримінально-правової охорони енергетичної безпеки України у правовій доктрині з метою виявлення дискусійних аспектів, щодо яких немає одностайності у підходах, а також щодо яких простежується різноманітність позицій і неоднозначність їх інтерпретації. Аналіз доктринальних напрацювань з цієї тематики засвідчив, що, попри активну наукову розробку проблематики безпеки загалом, слід констатувати недостатню кількість фундаментальних досліджень, спеціально присвячених саме енергетичній безпеці як самостійному явищу. У науковому дискурсі більшість праць зосереджена на питаннях екологічної, економічної, публічної, політичної, соціальної безпеки та кібербезпеки, або ж національна безпека аналізується інтегровано – як цілісна система взаємопов’язаних елементів без виокремлення її енергетичної складової. Водночас дослідження проблем енергетичної безпеки у правовому (надто в кримінально-правовому) вимірі залишається фрагментарним, що істотно ускладнює комплексне опрацювання окресленого в дисертації предмета. Дефіцит спеціалізованих праць у галузі права зумовлює необхідність поглибленого теоретичного осмислення та формування належної наукової бази для подальшого розвитку цього напряму. Обґрунтовано, що через недостатність системних досліджень, присвячених кримінально-правовому забезпеченню охорони енергетичної безпеки держави як складової національної безпеки України, постає необхідність звернення до різнопланових наукових джерел задля глибшого осмислення відповідної категорії суспільно небезпечних посягань. Водночас ґрунтовний аналіз будь-якого кримінально-правового феномену неможливий без базових теоретичних концепцій та доктринальних підходів. Саме такі загальні положення становлять методологічне підґрунтя дослідження, виконують роль орієнтира й визначають вектор подальших наукових пошуків. Встановлено, що в кримінальному законодавстві України не передбачено норм, які б конкретно встановлювали відповідальність за посягання на енергетичну безпеку. Водночас у Кримінальному кодексі містяться окремі статті, що передбачають відповідальність за правопорушення у певних сегментах енергетичної сфери, хоча й не формують цілісного механізму кримінально-правової охорони енергетичної безпеки як самостійного об’єкта. Обґрунтовано, що кримінально-правову охорону енергетичної безпеки безпосередньо забезпечують норми, що передбачають відповідальність за знищення або пошкодження майна або окремих типів об’єктів, що можуть відноситися до критичної енергетичної інфраструктури (ст.ст. 113, 194, 1941, 258, 2701, 292 КК України); окремі кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності (ст.ст. 191 (в частині привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), 364, 3641, 367 КК України); окремі кримінальні правопорушення, що полягають у порушенні спеціальних правил (ст.ст. 197, 236, 253, 267, 270, 272, 273, 274 КК України); окремі кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (ст.ст. 361 та 363 КК України); а також воєнні злочини (ст. 438 КК України). У другому розділі дисертації здійснено ґрунтовний аналіз складів кримінальних правопорушень, якими передбачено відповідальність за посягання на об’єкти енергетики. Досліджено зміст елементів складів цих кримінальних правопорушень та їх обов’язкових та факультативних ознак. Проаналізовано доктринальні підходи до визначення їх змісту. Обґрунтовано, що посягання на енергетичну безпеку держави здебільшого визначаються виключно через активну поведінку суб’єкта, тобто у формі дії, і це слід вважати проблемою правового регулювання. Наголошено на непослідовності законодавчого підходу до формування переліку кримінальних правопорушень, за які відповідальність може наставати з 14-річного віку. Так, у низці складів, що передбачають посягання на об’єкти енергетичної інфраструктури, вік кримінальної відповідальності знижено, тоді як до інших, подібних за характером діянь і таких, що відрізняються переважно предметом посягання, застосовується загальний віковий ценз. З урахуванням збільшення кількості кримінальних правопорушень, учинених неповнолітніми, зокрема тяжких і особливо тяжких злочинів, а також беручи до уваги практику деяких іноземних держав і тенденцію до більш раннього соціального та інтелектуального формування молоді, обґрунтовується необхідність перегляду вікових меж кримінальної відповідальності, а саме за вчинення суспільно небезпечних діянь проти енергетичної безпеки держави, у бік їх зниження. З’ясовано, що в більшості складів кримінальних правопорушень, пов’язаних із посяганнями на об’єкти енергетики, суб’єкт є загальним. Винятки становлять випадки, коли особа набуває ознак спеціального суб’єкта, зокрема при вчиненні державної зради в певних її проявах. Також встановлено, що такі посягання здебільшого характеризуються умисною формою вини. Водночас знищення або пошкодження об’єктів енергетики у межах складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 196 КК України, а також пошкодження нафто-, газо-, конденсато- та нафтопродуктопроводів може бути вчинене з необережності. При цьому у випадку, передбаченому ст. 292 КК України, відповідне діяння можливе і в умисній, і в необережній формі. Кримінальне правопорушення, визначене ст. 270-1 КК України, а також кваліфіковані склади досліджуваних посягань вирізняються складною (змішаною) формою вини. Обґрунтовано, що такі факультативні ознаки суб’єктивної сторони, як мотив і мета, мають кримінально-правове значення під час кваліфікації посягань на об’єкти енергетики лише у тих випадках, коли вчинене охоплюється ознаками диверсії чи терористичного акту, насамперед з огляду на наявність спеціальної мети. З’ясовано, що нормативне закріплення відповідальності за посягання на об’єкти енергетики, як і практика застосування відповідних положень кримінального законодавства, супроводжується низкою системних проблем. Зокрема, простежується недостатньо обґрунтоване визначення об’єкта окремих складів кримінальних правопорушень, які за змістом є близькими, проте розміщені у різних розділах Особливої частини КК України. Виявлено також певну некоректність у формулюванні предмета низки кримінальноправових норм: використання множини у законодавчій конструкції унеможливлює їх буквальне застосування у випадках посягання на один конкретний об’єкт. Непослідовність спостерігається й при визначенні наслідків як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони – за подібних посягань їх зміст окреслюється по-різному, хоча відмінність між складами фактично зводиться до виду енергетичного об’єкта. Істотні труднощі (і в доктрині, і в правозастосуванні) виникають при встановленні моменту закінчення окремих складів кримінальних правопорушень. Аналіз об’єктивної сторони засвідчив, що в більшості випадків КК України не передбачає можливості притягнення до відповідальності за посягання на об’єкти енергетики шляхом бездіяльності, хоча така форма вчинення є можливою не лише теоретично, а й на практиці. Дискусійним є й використання законодавцем множини при описі діянь, що характеризують об’єктивну сторону відповідних складів. Також проблемою є неможливість застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб за знищення чи пошкодження об’єктів енергетики та інші посягання на них, за винятком окремих випадків. Водночас у КК України відсутня диференціація відповідальності залежно від виду об’єкта енергетики, попри те, що посягання, наприклад на об’єкти атомної енергетики, мають значно вищий рівень суспільної небезпеки. Проблемним є й визначення віку кримінальної відповідальності за такі посягання з огляду на відсутність послідовності у встановленні зниженого вікового порогу для деяких складів. Виявлено недоліки й у характеристиці суб’єктивної сторони відповідних кримінальних правопорушень, особливо у межах складів, передбачених ст.ст. 113, 258 та 296 КК України. У практиці кваліфікації таких діянь виникають труднощі, зокрема через порушення принципу non bis in idem. Крім того, кримінальне законодавство фактично не містить спеціальної норми щодо відповідальності за захоплення чи утримання об’єкта енергетики. Існують також теоретичні та практичні труднощі щодо притягнення до відповідальності за незаконне припинення функціонування енергетичного об’єкта без його знищення чи пошкодження. Нарешті, проведене дослідження дало змогу виявити недоліки у санкціях відповідних статей КК України, а також проблеми, що виникають у судовій практиці під час призначення покарання за такі кримінальні правопорушення. У третьому розділі обґрунтовано, що вдосконалення нормативного регулювання відповідальності за посягання на об’єкти енергетики можливе за кількома напрямами. По-перше, йдеться про коригування чинних норм Особливої частини КК України шляхом уточнення ознак складу кримінального правопорушення або кваліфікуючих обставин. По-друге, доцільним є запровадження нових складів кримінальних правопорушень із метою усунення наявних прогалин у правовому регулюванні відповідальності за такі діяння. По-третє, можливим є застосування декриміналізації окремих форм або складів правопорушень у випадках надмірної конкуренції чи колізій кримінально-правових норм. По-четверте, потребують перегляду положення Загальної частини КК України в частині застосування заходів кримінальноправового характеру до юридичних осіб за вчинення посягань на об’єкти енергетики. По-п’яте, актуальним постає переосмислення санкцій та рівня караності кримінальних правопорушень, що створюють загрозу енергетичній безпеці держави. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the theoretical and practical foundations of criminal law protection of Ukraine's energy security in the context of the transformation of the energy sector, armed aggression, and integration into the European legal space. The paper provides a systematic analysis of energy security as a component of national security, defines its criminal law dimensions, and outlines the position of relevant norms in the Special Part of the Criminal Code of Ukraine. Criminal law protection of Ukraine's energy security played an essential role in ensuring national security throughout the entire period of Ukraine's independence, but in circumstances of armed aggression, this field has become of utmost importance. Despite a number of criminal law regulations that establish liability for encroachment on energy facilities in the provisions of the Criminal Code of Ukraine, there is no grounds for considering their criminal law regulation to be optimal. Therefore, the study is based on a comprehensive analysis of the system of criminal law provisions that provide for liability for encroachment on energy facilities in their various forms. The dissertation analyzes the state of research on liability for encroachments on the energy security of Ukraine, analyzes the essence of energy security, identifies the elements of this phenomenon and determines the range of norms of the Criminal Code of Ukraine that provide criminal legal protection of the relevant elements of energy security. The composition of criminal offenses encroaching on the energy security of Ukraine is characterized, problems and prospects for improving legislation on liability for encroachments in this area are identified. The dissertation introduction justifies the research topic, defines its aim and objectives, outlines the methods, and highlights the scientific novelty. Chapter one summarizes the state of scholarly research on the criminal law protection of Ukraine’s energy security, identifying controversial issues marked by a lack of consensus, diverse viewpoints, and ambiguous interpretations. The first chapter’s doctrinal analysis shows that, despite extensive research on security in general, energy security as a n independent phenomenon remains insufficiently studied. Academic discourse predominantly addresses environmental, economic, public, political, social security, or treats national security as an integrated system without isolating its energy dimension. Legal (especially criminal law) research on energy security is fragmentary, hindering comprehensive analysis. This gap necessitates deeper theoretical elaboration and the development of a solid scientific foundation for further research. It has been substantiated that the lack of systematic research devoted to criminal law safeguarding the State's energy security as a component of Ukraine's national security necessitates recourse to diverse scientific sources capable of promoting a deeper understanding of the relevant category of socially dangerous encroachments. Meanwhile, comprehensive analysis of any criminal law phenomenon is impossible without relying on basic theoretical concepts and doctrinal approaches. Such general provisions form the methodological basis of the study, serve as a guideline, and determine the vector of further scientific research. It has been established that the criminal legislation of Ukraine does not contain norms that specifically establish liability for encroachment on energy security. At the same time, the Criminal Code include certain articles that provide for liability for offenses in certain segments of the energy sector, although they do not form a coherent mechanism of criminal law protection of energy security as an independent object. It is substantiated that criminal law protection of energy security is directly ensured by norms establishing liability for the destruction or damage of property or certain types of objects that may be classified as critical energy infrastructure (Articles 113, 194, 1941, 258, 2701, 292 of the Criminal Code of Ukraine); certain criminal offenses in the field of official activity (Articles 191 (in terms of misappropriation, embezzlement or unlawful appropriation of property through abuse of official position by an official), 364, 3641, 367 of the Criminal Code of Ukraine); certain criminal offenses consisting in violation of special rules (Articles 197, 236, 253, 267, 270, 272, 273, 274 of the Criminal Code of Ukraine); certain criminal offenses in the field of the use of electronic computing machines, automated systems, computer networks and telecommunications networks (Articles 361 and 363 of the Criminal Code of Ukraine); as well as war crimes (Article 438 of the Criminal Code of Ukraine). The second chapter of the dissertation focuses on a fundamental analysis of the constituent elements of criminal offenses establishing liability for encroachment on energy facilities. It examines their essential and optional features and analyzes doctrinal approaches to their interpretation. It is substantiated that encroachments against the energy security of the state are mostly determined exclusively through the active conduct of the subject, that is, in the form of action, and this should be considered a problem of legal regulation. It is emphasized that the legislative approach to forming the list of criminal offences for which liability may arise from the age 14 is inconsistent. Thus, in a number of cases involving attacks on energy infrastructure facilities, the age of criminal responsibility has been reduced, while in other cases that are similar in nature but differ mainly in the object of the attack, the general age limit applies. Considering the increase in the number of criminal offenses committed by minors, in particular serious and especially serious crimes, and taking into account the practice of certain foreign states and the trend towards earlier social and intellectual development of young people, there is a need to review the age limits for criminal responsibility, in particular for committing socially dangerous acts against the energy security of the state, with a view to reducing them. It was found that in the vast majority of criminal offenses related to attacks on energy facilities, the subject is general. Exceptions are certain cases where a person acquires the characteristics of a special subject, in particular when committing treason in certain forms. It has also been found that such encroachments are mostly characterized by intentional guilt. At the same time, the destruction or damage of energy facilities within the context of a criminal offense under Article 196 of the Criminal Code of Ukraine, as well as damage to oil, gas, condensate, and petroleum product pipelines, may be committed through negligence. Therefore, in the case provided for in Article 292 of the Criminal Code of Ukraine, the relevant act is possible in both intentional and negligent forms. The criminal offense defined in Article 270-1 of the Criminal Code of Ukraine, as well as the qualified elements of the offenses under investigation, are characterized by a complex (mixed) form of guilt. It has been substantiated that such optional characteristics of the subjective side, such as motive and purpose, have criminal law significance when qualifying attacks on energy facilities only in cases where the act committed is classified as diversion or a terrorist act, primarily due to the presence of a specific purpose. It was found that the regulatory establishment of liability for encroachment on energy facilities, as well as the practice of applying the relevant provisions of criminal law, is accompanied by a number of systemic problems. Particularly, there is an insufficiently substantiated definition of the object of certain criminal offenses, which are similar in essence but are placed in different sections of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine. Certain inaccuracies were also identified in the formulation of a number of criminal law norms: the use of the plural form in legislative constructions makes it impossible to apply them literally in cases of encroachment on one specific object. Inconsistency is also found in determining consequences as a key part of the objective side ̶ for similar offenses, their meaning is defined differently, even though the difference between the elements basically comes down to the type of energy facility. Significant difficulties arise in both doctrine and law enforcement when determining the moment of termination of certain criminal offenses. An analysis of the objective side has shown that in most cases, the Criminal Code of Ukraine does not provide for the possibility of prosecution for encroachment on energy facilities through inaction, although this form of commission is possible not only in theory but also in practice. The use of the plural form by the legislator when describing acts that characterize the objective side of the relevant compositions is also debatable. Another problem is the inability to apply criminal law measures to legal entities for the destruction or damage of energy facilities and other encroachments on them, with the exception of certain cases. In the meantime, the Criminal Code of Ukraine does not differentiate liability depending on the type of energy facility, despite the fact that attacks on nuclear energy facilities, for example, pose a significantly higher level of public danger. The age of criminal responsibility for such offenses is also problematic, due to the lack of consistency in setting a reduced age threshold for certain offenses. Shortcomings were also identified in the characterization of the subjective aspect of the relevant criminal offenses, especially within the scope of the provisions of Articles 113, 258, and 296 of the Criminal Code of Ukraine. In practice, difficulties arise in qualifying such acts, in particular in view of the violation of the principle of non bis in idem. Besides, criminal law essentially does not have any specific rules on liability for seizing or holding an energy facility. There are also theoretical and practical complications in prosecuting the illegal shutdown of an energy facility without its destruction or damage. Finally, the conducted study made it possible to identify shortcomings in the sanctions of the relevant articles of the Criminal Code of Ukraine, as well as problems arising in judicial practice when imposing penalties for such criminal offenses. It has been substantiated that the improvement of the regulatory framework governing liability for attacks on energy facilities is possible in several directions. Firstly, this involves amending the current provisions of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine by clarifying the elements of a criminal offense or the qualifying circumstances. Secondly, it is advisable to introduce new categories of criminal offenses in order to eliminate existing gaps in the legal regulation of liability for such acts. Thirdly, the decriminalization of certain forms or types of offenses is possible in cases of excessive competition or conflicts between criminal law norms. Fourth, the provisions of the General Part of the Criminal Code of Ukraine should be revised in terms of applying criminal law measures to legal entities for committing offences against energy facilities. Fifth, it is necessary to reconsider sanctions and the severity of punishment for criminal offenses that pose a threat to the state's energy security.