Адміністративно-правова характеристика взаємодії суб’єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

Abstract

У статті здійснено адміністративно-правову характеристику взаємодії суб’єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Проаналізовано та систематизовано наукові підходи до розуміння категорії «взаємодія», що дало змогу виокремити три основні підходи до її трактування: як управлінської категорії, системного процесу та адміністративно-правового механізму. Обґрунтовано, що взаємодія суб’єктів є ширшим поняттям, ніж міжвідомча взаємодія, оскільки охоплює узгоджену діяльність не лише органів державної влади, а й органів місцевого самоврядування, спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, закладів охорони здоров’я, освіти, системи безоплатної правничої допомоги, громадських і міжнародних організацій та інших суб’єктів, уповноважених законодавством. Запропоновано авторське визначення взаємодії суб’єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству як врегульованого нормами адміністративного права системного процесу узгоджених дій упо вноважених суб’єктів, спрямованого на координацію діяльності, інформаційний обмін і реалізацію спільних заходів щодо запобігання, виявлення та припинення домашнього насильства, захисту постраждалих осіб і притягнення кривдників до відповідальності. Визначено основні ознаки такої взаємодії, до яких віднесено спільність мети, нормативну врегульова ність, компетенційну визначеність, узгодженість діяльності, системний характер, сталість інформацій ного обміну та комплексний характер. Підкреслено, що належна організація взаємодії є необхідною передумовою ефективної реалізації держав ної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Зроблено висновок, що запропонований підхід поглиблює наукові уявлення про адміністративно-правову природу взаємодії суб’єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, сприяє формуванню єдиного теоретичного підходу до розуміння цієї категорії, може бути використаний у подальших наукових дослідженнях, законотворчій діяльності та практиці функціонування суб’єктів, уповноважених реалізову вати державну політику у відповідній сфері. The article provides an administrative and legal characterisation of interaction between subjects in the field of prevention and counteraction to domestic violence. Scientific approaches to understanding the category of interaction are analysed and systematised, making it possible to distinguish three main approaches to its interpretation: interaction as a managerial category, a systemic process, and an administrative and legal mechanism. It is substantiated that interaction between subjects is a broader concept than interagency interaction, as it encompasses coordinated activities not only of public authorities but also of local self-government bodies, specialised support services for victims, healthcare and educational institutions, the free legal aid system, civil society and international organisations, as well as other entities authorised by law. The author’s definition of interaction between subjects in the field of prevention and counteraction to domestic violence is proposed as a systemic process of coordinated actions of authorised entities regulated by the rules of administrative law and aimed at coordinating activities, exchanging information, and implementing joint measures to prevent, detect and stop domestic violence, protect victims, and bring offenders to justice. The essential characteristics of such interaction are identified, including a common purpose, legal regulation, clearly defined competence, coordinated activities, a systemic nature, continuity of information exchange, and a comprehensive character. It is emphasised that the proper organisation of interaction constitutes a necessary prerequisite for the effective implementation of state policy in the field of prevention and counteraction to domestic violence. It is concluded that the proposed approach deepens the theoretical understanding of the administrative and legal nature of interaction between subjects, contributes to the development of a unified theoretical approach to this category, and may be applied in further academic research, legislative activities, and the practical functioning of entities authorised to implement state policy in the relevant field.