Деякі особливості формування концепції Я в часопросторовому вимірі у час пандемії

Abstract

Метою статті є теоретичне опрацювання та аналіз психотерапевтичних наративів сновидінь щодо глибинного розуміння концепції Я в інтрапсихічному та інтерперсональному вимірі у контексті часу та простору. В статті розглянуто різноманітні наукові підходи до трактування категорій часу та простору у контексті формування концепції Я (авторський підхід). Вимірювання простору через час пов’язане з психологічними закономірностями, які забезпечують особистості в процесі засвоєння досвіду подолання певної відстані протягом фіксованого проміжку часу. Уявлення людини про життя, які асоціативно в психотерапевтичному просторі виникають як фантазії або ж сновидіння про «дорогу, шлях, стежину, ниву, поле і т.п.» має також глибокі міфологічні архетипні коріння (трансгенераційні часові та просторові досвіди). Якісний опис сновидінь психотерапевтичних клієнтів у просторових та часових наративах трансгенераційних та індивідуальних досвідів (під час перебування у зоні самоізоляції в умовах пандемії) є пропозицією для психотерапевтичних рефлексій. Частиною цих уявлень завжди є динамічне оцінкове ставлення до себе, яке формується поступово й набуває звичного характеру концепції Я, що перебуває тут і зараз у соціальній, інформаційно-процесійній та мотиваційній сферах. Методом дослідження був якісний аналіз кейсів психотерапевтичних випадків в час пандемії у клієнтів, які втратили близьких або ж знайомих. Результатом досліджень є створення динамічної моделі формування концепції Я в онтогенетичному ракурсі із задіянням різних часових та просторових зон імпліцитного та експліцитного досвідів з урахування соціальних впливів на неї тут і тепер у сферах: соціальній, інформаційно-процесійній та мотиваційній. Це дає розуміння площин психотерапевтичних інтервенцій з метою віднаходження зон ресурсу у час соціальних катастроф. Висновки підсумовують та узагальнюють нове розуміння та визначення концепції Я особистості. The aim of the article is the theoretical correction and analysis of psychotherapeutic dream narratives regarding a deep understanding of self concepts in the intrapsychic and interpersonal dimension in the context of time and space. The articles consider various scientific approaches to the interpretation of the category of time and space in the context of the formation of concepts of self (author's approach). Measuring space during the time of detection with psychological patterns that create a person in the process of learning the experience of overcoming a certain distance in the process of a fixed period of time. The change of a person about life, which associatively in the psychotherapeutic space creates as fantasies or dreams about “the road, path, path, field, field, etc.” there are also deep mythological archetypal roots (transgenerational temporal and spatial experiences). Qualitative description of the consciousness of psychotherapeutic clients in the spatial and temporal narratives of transgenerational and individual experiences (while in a zone of self-isolation in a pandemic) is a proposal for psychotherapeutic reflections. Part of these ideas is always a dynamic assessment of self-attitude, which is formed gradually and forgets the usual nature of the concept of self, which is reviewed here and now in the social, information and motivational spheres. The research method offered a qualitative analysis of cases of psychotherapeutic cases during a pandemic in clients who lost loved ones or acquaintances. The result of research is the creation of a dynamic model of forming concepts of I in the ontogenetic perspective using different temporal and spatial zones of implicit and explicit experience in managing social influences on it here and now in the field: social, information and motivational. This makes it possible to understand the planes of psychotherapeutic interventions with the support of resource reproduction in times of social catastrophes. Conclusions summarize and accept new understandings and definitions of self-concepts.