Виникнення та розвиток поняття юриспруденція

Abstract

Римська імперія презентувала світові не лише поняття юриспруденції як таке, але і надала історичні аргументи для окреслення двох періодів її розвитку. Ознакою першого періоду було сприйняття у колах римських юристів поняття Jurisprudentia виключно як діяльності ремісничої, практичної. Другий період став відомим у науці завдяки зародженню у той час наукового підходу до вивчення права. Такому розвиткові подій могла сприяти виключно практична діяльністю юристів. Історично склалося так, що у значення лексеми «юриспруденція» поколіннями вкладено розуміння цього поняття як уміння, здатність користуватися при здійсненні та захисті права юридичними нормами в такому ж цілковито сенсі, як під виразом rei militaris prudentia, що означає: розуміли мистецтво і здатність вести війну. Ті ж представники суспільства, які володіли мистецтвом застосовувати правові знання, називалися juris prudentes . Факти свідчать, що явище, яке ми називаємо юриспруденцією, не зводиться виключно до юридичної науки. Більше того, на початкових щаблях історичного розвитку юриспруденція взагалі не мала ознак наукового знання про право і носила суто практичний, прикладний характер. Трансформація у свідомості громадян щодо наукового підходу стосовно цього питання відбулася значно пізніше. На це суттєво вплинули зміни в соціальному і політичному устрої суспільства. У той час зміни набули властивостей і ознак науки. В Україні поняття юриспруденції позначалося найчастіше термінами «законознавство», «правознавство». При цьому під законознавством розумілася, як правило, практична юриспруденція. Історичні факти показують, що юриспруденція часто виступала в якості складової частини офіційної, державної ідеології. Таку роль юриспруденція відігравала і в давні часи там, де юристи-правознавці займали посади в державному апараті. Серед учених-науковців немає повної одностайності в думці про те, що являє собою наука взагалі. Одні вважають наукою будьяку сукупність знань про навколишній людину світ. Інші припускають, що наукою є не різноманітна сукупність знань, але лише та, яка задовільняє ряд наукових вимог. Відповідно до окремих думок, які є домінантними з наукової позиціх, наука – це, по-перше, діяльність, спрямована на отримання нових знань. По-друге, це діяльність, що має на меті пізнання заради пізнання. Наукова діяльність з отримання нових знань не може бути спрямована лише на вирішення практичних завдань. Якщо так, то вона перестає бути власне наукою і потрапляє у сферу прикладних дисциплін. The Roman Empire presented to the world not only the concept of jurisprudence as such, but also provided historical arguments for delineating two periods of its development. A sign of the frst period was the perception in the circles of Roman lawyers of the concept of Jurisprudentia exclusively as a craft, practical activity. The second period became known in science due to the birth of a scientifc approach to the study of law at that time. This development could only be facilitated by the practical activity of lawyers. In the historical sense of the word, jurisprudence understood the skill, the ability to use legal norms in the implementation and protection of law in the same exact sense as the expression rei militaris prudentia understood the art and ability to wage war. Persons who possess the art of applying the law and know no more than others were called juris prudentes. The facts show that the phenomenon we call jurisprudence is not limited to legal science. Moreover, at the initial stages of historical development, jurisprudence did not have the quality of scientifc knowledge of law at all and was purely practical, applied in nature. Only later, at a fairly advanced stage of its evolution, associated with certain changes in the social and political order of society, it acquired the properties and signs of science. In Ukraine, the concept of jurisprudence was most often denoted by the term "legal studies". At the same time, jurisprudence was understood, as a rule, to be practical jurisprudence. Historical facts show that jurisprudence often acted as a constituent part of the offcial, state ideology. Jurisprudence played such a role even in ancient times where legal scholars held positions in the state apparatus. Among scientists, there is no complete unanimity in the opinion of what constitutes science in general. Some consider science to be any set of knowledge about the surrounding human world. Others suggest that science is not a diverse set of knowledge, but only that which satisfes a number of scientifc requirements. According to certain opinions that are dominant from a scientifc point of view, science is, frst of all, an activity aimed at obtaining new knowledge. Secondly, it is an activity aimed at knowledge for the sake of knowledge. Scientifc activity for obtaining new knowledge cannot be aimed only at solving practical problems. If so, then it ceases to be a proper science and falls into the sphere of applied disciplines.