Процесуальні перепони застосування примусового заходу медичного характеру щодо обмежено осудного

Abstract

У статті констатовано, що вітчизняне законодавство в частині регламентації застосування примусових заходів медичного характеру відносно особи, яка вчинила кримінальне правопорушення в стані обмеженої осудності, є достатньо суперечливим. Зазначено, що по завершенні досудового розслідування стосовно обмежено осудного має бути складено обвинувальний акт згідно із загальними правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України. Обґрунтовано невідповідність чинного законодавства до тверджень окремих дослідників і практичних працівників з приводу того, що в такому процесуальному документі має бути вказівка на те, що на момент вчинення правопорушення особа не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та /чи керувати ними, а також з приводу того, що повинні бути посилання на докази (експертний висновок), які цей факт підтверджують. Зазначено, що лише констатація в обвинувальному акті того, що особа із психічним розладом вчинила кримінальне правопорушення, ще не означає, що до неї автоматично слід застосовувати примусовий захід медичного характеру. Указано, що під час надсилання до суду матеріалів кримінального провадження щодо обмежено осудної особи, прокурор за потреби повинен прямо клопотати перед судом про застосування до неї і покарання, і надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а не лише натякати на таку можливість). Причому клопотання про застосування примусового заходу медичного характеру цілком може бути однією зі складових обвинувального акту (а не подаватися самостійно, у вигляді окремого документа). It is stated that the domestic legislation concerning regulation of the application of compulsory medical measures to a person who has committed a criminal offense in a state of limited condemnation is quite controversial. It is noted that upon completion of the pretrial investigation of a limited convicted person, an indictment must be drawn up in accordance with the general rules provided for by the Criminal procedural Code of Ukraine. There is a reasonable discrepancy between the current legislation of individual researchers and practitioners, according to which such a procedural document should indicate that at the time of the offense the person could not fully understand the meaning of their actions and/or manage them, as well as a reference to evidence (expert conclusion) that this fact is confirmed. Only the statement in the indictment that a person with mental disorder has committed a criminal offense does not mean that it should be automatically applied to a compulsory medical measure. When submitting criminal proceedings against a convicted person to the court, the prosecutor should, if necessary, appeal directly to the court to apply to it and to punish, and to provide outpatient psychiatric care in a compulsory manner (not only to hint at such an opportunity). Moreover, the application of compulsory medical practice may well be one of the components of the indictment (rather than be submitted independently, in the form of a separate document).