Кримінально-правова характеристика складів злочинів, що пов’язані з незаконним позбавленням волі: дисертація

Abstract

Проведений аналіз стану наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини, що пов’язані із незаконним позбавленням волі показав, що з одного боку, тим кримінально-правовим нормам, які забезпечують охорону волі людини, приділена достатня увага в працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Мова йде про такі злочини, як незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), торгівля людьми (ст. 149 КК). З іншого, станом на сьогодні немає монографічних досліджень, присвячених особливостям кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення (ст. 1461 КК). Недостатньо уваги приділено проблемам кримінальної відповідальності за незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги (ст. 151 КК), захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК) та захоплення журналіста як заручника (ст. 3491 КК), завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК), злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444 КК). Окрім того в Україні немає комплексних досліджень, в яких розглядалися б всі кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним позбавленням волі, в їх сукупності. Основним правовим джерелом появи у КК України статей про злочини, пов’язані із незаконним позбавленням волі є міжнародна-правова необхідність у встановленні кримінально-правових заборон в українському законодавстві, що прямо залежить від міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна перед міжнародною спільнотою. Кримінально-правова протидія злочинам, що пов’язані із незаконним позбавленням волі, забезпечується низкою кримінально-правових норм (всього їх дев’ять), які знаходяться в чотирьох розділах Особливої частини КК. До них належать: 1) розділ ІІІ «Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи»: - незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК); - насильницьке зникнення (ст. 1461 КК); - захоплення заручників (ст. 147 КК); - торгівля людьми (ст. 149 КК); - незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги (ст. 151 КК); 2) розділ XV «Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів»: - захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК); - захоплення журналіста як заручника (ст. 3491 КК); 3) розділ XVІІІ «Кримінальні правопорушення проти правосуддя»: - завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК); 4) розділ ХХ «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»: - злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444 КК). Аналізуючи проблеми визначення об’єкта злочинів, пов’язаних із незаконним позбавленням волі у роботі зроблено висновок, що у власному смислі слова, волю людини можна ослабити, придушити, пригнітити, але не позбавити. Як видається, в цьому контексті заслуговує на увагу такий термін, як «поневолення». Таким чином використання в тексті кримінального закону терміну «поневолення людини» досить чітко вказуватиме на зміст суспільно небезпечного діяння, яке ним описане, – позбавлення людини свободи пересування та права вільного вибору місця свого перебування. Авторський погляд на досліджуваний об’єкт кримінально-протиправного посягання при дав можливість стверджувати, що родовим об’єктом злочинів, передбачених статтями 146, 1461, 147, 149, 151 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують охорону волі, честі та гідності особи. При цьому поняття «воля» слід тлумачити як синонім поняття «особиста свобода» та антонім слів «неволя» та «рабство»; як право кожної людини перебувати не під арештом, не бути ув’язненою, не перебувати в неволі. Крім того, зміст поняття «позбавлення волі» на рівні кримінального закону фактично зводиться до позбавлення можливості вільного вибору свого місця перебування (особистої свободи, свободи пересування). Таким чином для уникнення різнотлумачень та підвищення якості кримінально-правового регулювання у дисертації пропонуються низка змін до та доповнень до чинного КК України, основною яких є використання термінопонять «свобода», «людина» та «поневолення». У дисертації сформульовано та доводиться гіпотеза про те, що існування спеціальних норм, закріплених в статтях 349 та 349-1 КК, є недостатньо обґрунтованим та таким, що порушує конституційний принцип рівності усіх перед законом та судом. В межах цієї гіпотези запропоновано розглянути можливість врахування підвищеної суспільної небезпечності захоплення в якості заручників будь яких осіб у зв’язку із здійсненням ними службового, професійного чи громадського обов’язку шляхом доповнення частини 2 статті 147 КК України відповідною кваліфікуючою ознакою. Досліджуючи зміст ознак об’єктивної сторони аналізованих складів злочинів у роботі запропоноване визначення базового для цієї дисертації поняття – позбавлення волі (у чинній редакції статей про відповідні посягання). Під позбавленням волі слід розуміти дію чи бездіяльність, спрямовану на утримування особи в місці, в якому вона не бажає перебувати, внаслідок чого така особа позбавляється можливості вільно пересуватися та самостійно обирати місце свого перебування. Матеріал цієї частини дослідження викладено із урахуванням авторської класифікації варіантів співвідношення дінь із суспільно небезпечним наслідком: за можливістю їх вчинення без спричинення такого наслідку, як позбавлення потерпілого свободи пересування та можливості вільно обирати місце свого перебування: 1) ті, які неможливо вчинити без вказаного наслідку (тобто без позбавлення волі). До цієї групи відноситься більшість вказаних вище діянь, а саме: викрадення людини, захоплення як заручника, тримання як заручника, поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги, затримання, привід, арешт, домашній арешт, тримання під вартою; 2) ті, які вчиняються як із позбавленням волі потерпілого, так і без позбавлення волі (торгівля людиною, вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини); 3) ті, які не спричиняють наслідку у вигляді позбавлення потерпілого свободи пересування та можливості вільно обирати місце свого перебування (напад на службові або житлові приміщення; погроза вчинення такого нападу; погроза викрадення або позбавлення волі). Розгляд проблем суб’єкта аналізованих посягань проведено із урахуванням поділу усіх досліджуваних складів злочинів на три групи: 1) ті, що характеризуються загальним суб’єктом і відповідальність за які настає з 16- річного віку (склади злочинів, передбачені ст. 146, 149, 349-1, 444 КК України); 2) ті, що характеризуються загальним суб’єктом і відповідальність за які настає з 14-річного віку (склади злочинів, передбачені ст. 147, 349 КК України); 3) ті, що характеризуються спеціальним суб’єктом (склади злочинів, передбачені ст. 146-1, 151, 371 КК України). У результаті аналізу ознак суб’єктів злочинів, пов’язаних із незаконним позбавленням волі виявлено низку порушень правил формальної логіки та системних вад законодавчої техніки. Виходом з ситуації, що склалася із визначенням змісту ознак суб’єктів відповідних посягань, стола пропонування внесення до КК України декількох важливих змін: виключення ст. 349-1 КК; примітки до ст. 127 КК; ст. 151 КК України. Реалізація цих пропозицій не лише усуне формально-логічні недоліки чинного закону, а й сприятиме підвищенню ефективності у застосуванні положень кримінального закону. У роботі також помічено, що особи, які не наділені ознаками спеціального суб’єкта певного складу кримінального правопорушення, не можуть бути виконавцями цього правопорушення. Проте, загально визнано, що вони можуть виступати в інших ролях співучасників. Так, до прикладу, якщо родич потерпілого від незаконного поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги шляхом підкупу схилив лікаря-психіатра до проведення цієї незаконної госпіталізації, то його дії слід кваліфікувати як підбурювання до вчинення злочину, передбаченого ст. 151 КК України. Те саме стосується і організаторських чи пособницьких ролей і характерне для усіх складів, що характеризуються спеціальним суб’єктом (у тому числі й тих, що закріплені ст. 146-1, 151, 371 КК України). Із суб’єктивно сторони всі злочини, пов’язані із незаконним позбавленням волі, вчиняються умисно, більшість з них або як конститутивну, або як кваліфікуючу ознаку мають мету вчинення кримінального правопорушення, що вказує на наявність прямого умислу. Більше того у частині випадків, саме мета злочину виступає іманентною ознакою складу відповідного посягання, яка дозволяє стверджувати його наявність, а також відмінність від інших посягань. Аналізуючи проблеми диференціації кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані із незаконним позбавленням волі у роботі дані відповіді на питання про те, яку законодавчо закріплену сукупність ознак, які кваліфікують злочини, що пов’язані із незаконним позбавленням волі, пропонує чинний КК України. Крім того у дисертації подане розуміння того, що слід розуміти під ознаками, які кваліфікують кримінальне правопорушення і які характерні ознаки властиві цьому поняттю. У дисертації відстоюється позиція, відповідно до якої засобом диференціації кримінальної відповідальності є конструювання законодавцем спеціальних або частково спеціальних норм із урахуванням ознак, які впливають і на ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, й на її характер, «перетворюючи» основний безпосередній об’єкт у складі, що закріплений у загальній норми (особиста свобода людини) у додатковий безпосередній у складі, що закріплений у нормі спеціальній. У зв’язку із специфічним кримінально-правовим значенням таких ознак, вони є не кваліфікуючими, а конститутивними у цих складах кримінальних правопорушень. Наступним правовим інструментом, за допомогою якого законодавець проводить диференціацію кримінальної відповідальності, як вже зазначалося, є конструювання кваліфікованих складів із використанням ознак, які впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого – ознак, які кваліфікують кримінальне правопорушення. Розкриваючи зміст кваліфікуючих ознак, у дисертації виходили з того, що всі ознаки, що кваліфікують відповідні злочини, можна згрупувати у такі групи: 1) ознаки, які вимагають застосування правил кваліфікації множинності кримінальних правопорушень: повторно (ч.2 ст. 149 КК України); 2) ознаки, які вимагають застосування правил кваліфікації співучасті у кримінальному правопорушенні: за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 146 КК України, ч.2 ст. 149 КК України); організованою групою (ч.3 ст. 146 КК України, ч.2 ст. 147 КК України; ч.3 ст. 149 КК України); 3) ознаки, які вимагають застосування правил подолання конкуренції частин і цілого або поглинання кримінальних правопорушень. Наприклад, способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч.2 ст. 146 КК України); таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань (ч.2 ст. 146 КК України); із застосуванням зброї (ч.2 ст. 146 КК України); такі, що спричинили тяжкі наслідки (ч.3 ст. 146 КК України, ч.2 ст. 147 КК України; ч.3 ст. 149 КК України; ч.2 ст. 151 КК України, ч.3 ст. 371 КК України) тощо; 4) ознаки, які є типовими ознаками, що кваліфікують кримінальне правопорушення, створюють простий кваліфікований склад і вимагають застосування правил подолання конкуренції загальної та спеціальної норм. Наприклад, щодо малолітнього (ч.2 ст. 146 КК України, ч.3 ст. 149 КК України); з корисливих мотивів (ч.2 ст. 146 КК України, ч.3 ст. 371 КК України); щодо двох чи більше осіб (ч.2 ст. 146 КК України); здійснюване протягом тривалого часу (ч.2 ст. 146 КК України) тощо. Отже, у роботі було виокремлено сукупність злочинів, що пов’язані із незаконним позбавленням волі, розглянуто їх об’єктивних та суб’єктивних ознаки, а такої характеристики ознак, що кваліфікують (особливо кваліфікують) відповідні посягання. Це стало передумовою наступного розгляду проблеми розмежування складів злочинів, що пов’язані із незаконним позбавленням волі між собою, та їх відмежування від суміжних складів кримінальних правопорушень на рівнях тлумачення кримінального закону та його застосування – кримінально-правової кваліфікації. У дисертації це реалізовано шляхом розв’язання проблеми встановлення типів співвідношень між складами злочинів, що пов’язані із незаконним позбавленням волі між собою, а потім відмежування їх від суміжних складів посягань, які не містять у структурі безпосереднього об’єкта посягання волі особи. The analysis of the scientific research into the issues of criminal liability for crimes related to unlawful deprivation of liberty has shown that, on the one hand, the criminal law provisions ensuring the protection of human liberty have received sufficient attention in the works of domestic and foreign scholars. The discussion pertains to crimes such as illegal deprivation of liberty or abduction of a person (Article 146 of the Criminal Code), hostage-taking (Article 147 of the Criminal Code), and human trafficking (Article 149 of the Criminal Code). On the other hand, as of today, there are no monographic studies devoted to the peculiarities of criminal liability for enforced disappearance (Article 1461 of the Criminal Code). Insufficient attention has been devoted to issues of criminal liability for the unlawful placement in a psychiatric care institutions (Article 151 of the Criminal Code), taking a government official or law enforcement officer hostage (Article 349 of the Criminal Code) and taking a journalist hostage (Article 3491 of the Criminal Code), deliberately unlawful detention, bringing, house arrest or detention (Article 371 of the Criminal Code), crimes against persons and institutions enjoying international protection (Article 444 of the Criminal Code). Furthermore, in Ukraine, there is a lack of comprehensive studies that have examined all criminal offenses related to unlawful deprivation of liberty in their entirety. The primary legal source for the inclusion of articles regarding crimes related to unlawful deprivation of liberty in the Criminal Code of Ukraine is the international legal necessity to establish criminal prohibitions in Ukrainian legislation, directly dependent on the international obligations undertaken by Ukraine before the international community. Criminal law counteraction to crimes related to illegal deprivation of liberty is provided by a number of criminal law provisions (nine in total), which are contained in four sections of the Special Part of the Criminal Code. They include: 1) Section III "Criminal offenses against the liberty, honor and dignity of a person": - illegal deprivation of liberty or abduction of a person (Article 146 of the Criminal Code); - enforced disappearance (Article 1461 of the Criminal Code); - hostage-taking (Article 147 of the Criminal Code); - human trafficking (Article 149 of the Criminal Code); - illegal placement in a psychiatric care institutions (Article 151 of the Criminal Code); 2) Section XV "Criminal Offenses against the State Authorities, Local Self-Government Bodies, Citizens' Associations and Criminal Offenses against Journalists": - taking a government official or law enforcement officer hostage (Article 349 of the Criminal Code); - taking a journalist hostage (Article 3491 of the Criminal Code); 3) Section XVIII "Criminal Offenses against Justice": - deliberately unlawful detention, bringing, house arrest or detention (Article 371 of the Criminal Code); 4) Section XX "Criminal offenses against peace, security of humanity and international law and order": - Crimes against persons and institutions enjoying international protection (Article 444 of the Criminal Code). Analyzing the problems of defining the crimes related to unlawful deprivation of liberty, it is concluded that a person's will can be weakened, suppressed, oppressed, but not deprived. It seems that in this context, the term "enslavement" deserves attention. Thus, the use of the term 'enslavement of a person' in the text of the criminal code will sufficiently clearly indicate the content of the socially dangerous act it describes – the deprivation of a person's freedom of movement and the right to freely choose their place of residence. The author's view of the investigated object of criminal offense makes it possible to assert that the generic object of crimes under Articles 146, 1461, 147, 149, 151 of the Criminal Code of Ukraine is social relations ensuring the protection of liberty, honor and dignity of a person. At the same time, the concept of "liberty" should be interpreted as a synonym for "personal freedom" and an antonym for the words "slavery" and "bondage"; as the right of every person not to be arrested, not to be imprisoned, not to be in captivity. In addition, the content of the concept of "deprivation of liberty" at the level of criminal law is actually reduced to deprivation of the possibility of free choice of one's place of residence (personal freedom, freedom of movement). Thus, in order to avoid misinterpretations and improve the quality of criminal law regulation, the thesis proposes a number of amendments and additions to the current Criminal Code of Ukraine, the basic of which is the use of the terms "liberty", "person" and "enslavement". The hypothesis that the existence of special rules enshrined in Articles 349 and 349-1 of the Criminal Code is insufficiently justified and violates the constitutional principle of equality of erveryone before the law and court is formulated and proved in the thesis. Within the framework of this hypothesis, it is proposed to consider the possibility of taking into account the increased public danger of taking any person hostage in connection with the performance of their official, professional or public duty by supplementing Article 147(2) of the Criminal Code of Ukraine with the relevant qualifying feature. Investigating the content of the objective features of the analyzed corpus delicti, the author proposes a definition of the basic concept for this thesis - deprivation of liberty (in the current version of the articles on the relevant offenses). Deprivation of liberty should be understood as an action or inaction aimed at keeping a person in a place where he or she does not want to be, as a result of which such a person is deprived of the opportunity to move freely and choose his or her place of residence independently. This part of the study is based on the author's classification of options for correlation of actions with socially dangerous consequences: according to the possibility of their commission without causing such a consequence as deprivation of the victim's freedom of movement and the ability to freely choose their place of residence: 1) those that cannot be committed without the specified consequence (i.e., without deprivation of liberty). This group includes most of the above mentioned acts, namely: kidnapping, taking a person hostage, holding a person hostage, placement in a mental health facility, detention, arrest, house arrest, custody; 2) acts committed both with or without deprivation of liberty of the victim (human trafficking, recruitment, transfer, hiding, replacement or receipt of a person); 3) those that do not entail the deprivation of the victim's freedom of movement and the ability to freely choose their place of residence (attack on office or residential premises; threat of such an attack; threat of kidnapping or imprisonment). The problems of the subject of the analyzed offenses were considered taking into account the division of all the studied corpus delicti into three groups: 1) those characterized by a common subject and the liability for which begins at the age of 16 (corpus delicti under Articles 146, 149, 349-1, 444 of the Criminal Code of Ukraine); 2) those characterized by a common subject and the liability for which begins at the age of 14 (corpus delicti under Articles 147, 349 of the Criminal Code of Ukraine); 3) those characterized by a special subject (corpus delicti under Articles 146-1, 151, 371 of the Criminal Code of Ukraine). As a result of the analysis of the characteristics of the subjects of crimes related to illegal deprivation of liberty, a number of violations of the rules of formal logics and systemic flaws in legislative technique have been identified. As a way out of the current situation with determining the content of the characteristics of the subjects of the relevant offenses, the author proposes to introduce several important changes to the Criminal Code of Ukraine: exclusion of Article 349-1 of the Criminal Code; notes to Article 127 of the Criminal Code; Article 151 of the Criminal Code of Ukraine. The implementation of these proposals will not only eliminate formal and logical shortcomings of the current law, but will also contribute to increasing the effectiveness of the application of the criminal law. In the study it is also noted that individuals who do not possess the characteristics of a special subject of a particular criminal offense cannot be perpetrators of that offense. However, it is generally recognized that they can act in other roles of accomplices. For example, if a relative of a victim of unlawful placement in a psychiatric institution through bribery persuaded a psychiatrist to conduct this illegal hospitalization, his actions should be qualified as incitement to commit a crime under Article 151 of the Criminal Code of Ukraine. The same applies to organizational or aiding and abetting roles and is typical for all corpus delicti characterized by a special subject (including those enshrined in Articles 146-1, 151, 371 of the Criminal Code of Ukraine). From the subjective point of view, all crimes related to illegal deprivation of liberty are committed intentionally, most of them either as a constitutive or qualifying feature have the purpose of committing a criminal offense, which indicates the presence of direct intent. Moreover, in some cases, it is the purpose of the crime that is an immanent feature of the respective offense, which allows to assert its presence, as well as its difference from other offenses. Analyzing the problems of differentiation of criminal liability for crimes related to unlawful deprivation of liberty, the work answers the question of what legally enshrined set of features qualifying crimes related to unlawful deprivation of liberty is offered by the current Criminal Code of Ukraine. In addition, the research provides an understanding of what should be understood as the features that qualify a criminal offense and what characteristic features are inherent in this concept. It is advocated in the thesis that a means of differentiating criminal liability involves the legislator constructing special or partially special norms, taking into account features that affect both the degree of social danger of the committed crime and its character. This process involves 'transforming' the primary immediate object within the scope of a general norm (personal freedom of an individual) into an additional immediate object within the scope of a special norm. Due to the specific criminal law significance of such features, they are not qualifying, but constitutive in these corpus delicti of criminal offenses. Another legal instrument through which the legislator differentiates criminal liability, as previously mentioned, is the construction of qualified forms using features that influence the degree of social danger of the committed act – features that qualify the criminal offense. When revealing the content of qualifying features, it was proceeded from the fact that all features that qualify the relevant crimes can be grouped into the following groups: 1) signs requiring the application of the rules for qualifying multiple criminal offenses: repeatedly (Part 2 of Article 149 of the Criminal Code of Ukraine); 2) signs requiring the application of the rules for qualifying complicity in a criminal offense: by prior conspiracy by a group of persons (Part 2 Article 146 of the Criminal Code of Ukraine, Article 149 of the Criminal Code of Ukraine); by an organized group (Article 146(3) of the Criminal Code of Ukraine, Article 147(2) of the Criminal Code of Ukraine; Article 149(3) of the Criminal Code of Ukraine); 3) signs that require the application of the rules for overcoming the competition of parts and the whole or the absorption of criminal offenses. For example, in a manner that endangers life or health of the victim (part 2 of Article 146 of the Criminal Code of Ukraine); accompanied by causing physical suffering (part 2 of Article 146 of the Criminal Code of Ukraine); with the use of weapons (part 2 of Article 146 of the Criminal Code of Ukraine); causing grave consequences (part 3 of Article 146 of the Criminal Code of Ukraine, part 2 of Article 147 of the Criminal Code of Ukraine; Article 149(3) of the Criminal Code of Ukraine; Article 151(2) of the Criminal Code of Ukraine; Article 371(3) of the Criminal Code of Ukraine), etc.; 4) signs that are typical for qualifying a criminal offense, create a simple qualified composition and require the application of rules to overcome competition of general and special rules. For example, in relation to a minor (part 2 of Article 146 of the Criminal Code of Ukraine, part 3 of Article 149 of the Criminal Code of Ukraine); for mercenary motives (Article 146(2) of the Criminal Code of Ukraine, Article 371(3) of the Criminal Code of Ukraine); against two or more persons (Article 146(2) of the Criminal Code of Ukraine); committed over a long period of time (Article 146(2) of the Criminal Code of Ukraine), etc. Thus, the set of crimes related to illegal deprivation of liberty is distinguished, their objective and subjective features, the characteristics of the features which qualify (especially qualify) the relevant offenses are examined in the article. This became a prerequisite for further consideration of the problem of distinguishing between the corpus delicti related to unlawful deprivation of liberty and their distinction from related corpus delicti of criminal offenses at the levels of interpretation of criminal law and its application - criminal law qualification. This notion is realized in the thesis by solving the problem of establishing the types of correlations between the corpus delicti related to illegal deprivation of liberty, and then distinguishing them from related corpus delicti of offenses which do not contain the direct object of the offense of a person's liberty in the structure of the offense.