Теорія і практика виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми в Україні (ХХ – початок ХХІ століття): дисертація

Abstract

У дисертації представлено цілісний системний аналіз теорії та практики виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми в Україні (ХХ – початок ХХІ століття). Схарактеризовано теоретико-методологічні основи виховання дітейсиріт у контексті особистісної парадигми та визначено його поняттєво-категоріальний апарат. Обгрунтовано та розкрито зміст наукових підходів до виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми (антропологічного, гуманітарного, гуманістичного, особистісно-орієнтованого, суб’єктного, аксіологічного, діяльнісного, парадигмального, середовищного, системного, акмеологічного, праксеологічного). Виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми визначено як – цілеспрямований свідомо здійснюваний процес суб’єкт-суб’єктної взаємодії вихователя та вихованця, спрямований на створення соціокультурного середовища для самоорганізації особистості дитини засобами внутрішніх ресурсів гармонійного саморозвитку і самостановлення особистості як суб’єкта активної діяльності та суспільних відносин, що потребує певної зовнішньої ініціації, допомоги дитині-сироті якомога ефективніше взаємодіяти з навколишнім світом, оптимального простору для засвоєння вітагенного досвіду. З’ясовано, що виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми – складний діалектичний процес, у якому відображено особливості розвитку теорії виховання і опікунсько-виховної практики, проаналізовано його як педагогічну категорію і багатоаспектний феномен у кількох вимірах: суспільно-політичному, соціокультурному, теоретичному, технологічному, інституційному, як соціально-педагогічний феномен (опікунсько-виховна діяльність) в умовах закладів інституційного догляду та виховання дітей. Обгрунтовано концептуальні засади виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми, виокремлено основні структурні компоненти: рефлексивнокумулятивний, методологічний, змістово-еволюційний, базисно-прогностичний, системно-організаційний. Систематизовано та теоретично обгрунтовано принципи, що увиразнюють процес виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми: суб’єктності, довіри, кордомедійності, етично-альтруїстичний принцип суб’єктсуб’єктної взаємодії педагога та дитини-сироти, авторитетності педагога як значущого дорослого, створення виховного простору як педагогічного конструкту. На основі системного аналізу релевантних джерел обґрунтовано ідеєгенезу виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми крізь призму психологопедагогічних досліджень, філософсько-педагогічної та соціологічної думки початку ХХ століття, дитиноцентричного, соціально-особистісного, гуманного, особистісноорієнтованого підходів та з’ясовано її ключові тенденції: активний розвиток наукових досліджень особистісної проблематики та становлення науково-педагогічного інтересу до виховання дітей-сиріт, активізація наукового знання про природу дитячої активності (від початку ХХ століття до 30-х рр.), утвердження ідеологічного догматизму, домінування деструктивно-ревізіоністських трактувань виховання дітейсиріт, пріоритетності колективістських ідей особистісного розвитку дітей-сиріт, нівелювання особистісної проблематики у наукових дослідженнях та ідей індивідуалізації виховання дітей-сиріт (30 – 80-ті рр. ХХ століття), переосмислення процесу виховання дітей-сиріт з нових методологічних позицій, відродження уваги до особистості дитини-сироти з акцентуванням ціннісного ставлення до її активності, індивідуальності та загальнолюдських гуманістичних постулатів демократичного суспільства (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ століття). Розроблено авторську періодизацію вітчизняної практики виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми в Україні ХХ – початку ХХІ. І період (1900-1919) – період початкового впровадження та становлення дитиноцентричних ідей виховання дітей-сиріт шляхом інституційно-нормативного врегулювання, активізація педагогічного досвіду у сфері опіки та виховання дітейсиріт. ІІ період (1919-1939) – період нерівномірності педагогічної уваги до проблем виховання та особистісного розвитку дитини-сироти, дисперсивності виховного ідеалу освітньої політики у різних українських землях. Означений період характеризується суттєвими відмінностям у підходах до опіки та виховання дітейсиріт на західноукраїнських землях та Радянській Україні (1 субперіод 1919–1931; 2 субперіод 1931–1939), що пов’язано з різними соціально-політичними подіями та специфікою державного устрою країн до яких входили українські землі. 1 субперіод (1919–1931) – формування нових «революційних» тенденцій до розв’язання освітньовиховних проблем дітей-сиріт на території Радянської України з пріоритетністю колективного виховання. 2 субперіод (1931–1939) уніфікація форм та методів виховання дітей-сиріт, втрата «соціальності» виховання, його політизація на основі постулювання виховних ідеалів комунізму. На західноукраїнських землях ІІ період (1919-1939) – удосконалення опікунсько-виховної діяльності на засадах дитиноцентризму, ідеях морально-релігійного, трудового та національного виховання. ІІІ період (1939-1956) – кризовий стан системи виховання дітей-сиріт в умовах Другої світової війни та перших післявоєнних років, позначений реформуванням педагогічної ревізії виховання дітей-сиріт. ІV період (1956–1991) – трансформація змісту, форм і методів виховання дітей-сиріт, від орієнтації процесу виховання дітейсиріт на ідеали ідеологічно-партійного комуністичного суспільства до поступового утвердження цінностей індивідуальності, активності, самостійності, особистісного розвитку вихованців. 1 субперіод – (1956 – 1984) домінування авторитарної парадигми виховання дітей-сиріт, поширення системи інтернатних закладів освіти, накопичення педагогічного досвіду соціального виховання дітей-сиріт на засадах політичної ідеології, зосередження уваги на цінності кожної окремої дитини і її значенні для суспільства. 2 субперіод – (1985 – 1991) започаткування ініціатив у сфері соціального захисту дітей до більш гуманістичного напряму соціальної політики, відхід від комуністичного виховання і адміністративно-командної системи у бік демократизації, децентралізації. V період (1991 – 2007) – оновлення нормативно-правового забезпечення інтернатної освіти, змісту виховання дітей-сиріт на гуманістичних і демократичних засадах, відродження національних цінностей, утвердження ідей особистісної парадигми виховання та впровадження їх у практику закладів інтернатної освіти. Дослідження показало дискретність відображення змісту ціннісного ставлення до особистісного розвитку дитини-сироти на рівні освітньої політики та освітніх реформ. Підтверджено орієнтованість практики виховання дітей-сиріт на виховний ідеал, керований суспільними запитами, який впливав на формування змісту інтернатної освіти, вибір форм, методів і засобів організації інституційного виховання дітей-сиріт. Схарактеризовано технології виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми та особливості їх застосування. Комплексне, систематичне поєднання технологій виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми, забезпечує побудову виховного простору, як результату спеціальної творчої, конструктивної та інтегративної опікунсько-виховної діяльності та вимагає високого рівня професійної готовності педагога, орієнтації на інноваційну діяльність, постійного особистіснопрофесійного розвитку. Обгрунтовано праксеологічні аспекти професійної підготовки майбутніх педагогів/соціальних педагогів та визначено перспективні напрями удосконалення їх фахової підготовки до реалізації інноваційної опікунсько-виховної діяльності. Розроблено навчальний курс «Психологічні основи роботи у дитячих будинках та інтернатах», а також відповідний авторський науково-методичний комплекс, з метою сприяння оволодінню майбутніми фахівцями опікунсько-виховним інструментарієм, пошуку інноваційних форм і методів виховання на основі опанування специфіки психологічних закономірностей особистісного розвитку дітей-сиріт. Наукова новизна й теоретична значущість дослідження полягає у тому, що вперше: здійснено цілісний системний ретроспективний аналіз теорії та практики виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми в Україні ХХ – початку ХХІ століття; визначено основні детермінанти ґенези виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми у вітчизняній теорії та практиці досліджуваного періоду; виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми проаналізовано як педагогічну категорію і багатоаспектний феномен у суспільно-політичному, соціокультурному, теоретичному, технологічному та інституційному вимірах; виокремлено структурні компоненти концепції виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми; представлено систему принципів виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми та обґрунтовано принципи, що увиразнюють специфіку виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми; на основі системного аналізу релевантних джерел обґрунтовано ідеєґенезу виховання дітейсиріт у контексті особистісної парадигми, яку розкрито крізь призму вітчизняної філософсько-освітньої та соціологічної думки, психолого-педагогічних досліджень, дитиноцентричного, соціально-особистісного, гуманістичного, особистісно орієнтованого підходів та з’ясовано її ключові тенденції; розроблено періодизацію практики виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми; визначено основні тенденції генези виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми у вітчизняній практиці досліджуваного періоду, виокремлено позитивний ретроспективний досвід та шляхи імплементації продуктивних ідей в умовах реформування системи інституційного догляду дітей; обґрунтовано праксеологічні аспекти виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми, перспективи розвитку ефективних інноваційних підходів до реалізації опікунсько-виховної діяльності в умовах соціальних змін та трансформації інституційних закладів опіки дітей в Україні; виокремлено і систематизовано технології та інноваційні методи виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми; визначено перспективні напрями удосконалення фахової підготовки, особистісно-професійного розвитку майбутніх педагогів/соціальних педагогів до реалізації інноваційної опікунськовиховної діяльності. Розширено та удосконалено наукові уявлення про понятійно-термінологічний апарат проблеми виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми, уточнено зміст стрижневих понять у річищі вітчизняних і зарубіжних наукових студій («парадигма виховання», «особистісна парадигма», «сирітство», «виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми», «опікунсько-виховна діяльність»); набули подальшого розвитку уявлення про тенденції розвитку теорії та практики виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми; конструктивні ідеї з досвіду опікунсько-виховної діяльності дитячих будинків та інтернатних закладів освіти в Україні; ідеї гуманізації, демократизації, психологізації виховного процесу; наукові положення, синергетичного, акмеологічного підходу у підготовці майбутніх педагогів до опікунсько-виховної діяльності; до наукового обігу української педагогічної науки уведено нові факти, ідеї, матеріали, джерела з проблем опіки та виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми в Україні досліджуваного періоду. Практична значущість дослідження полягає у можливості творчого використання теоретичних положень, висновків і рекомендацій для удосконалення процесу виховання дітей-сиріт в Україні. Обґрунтовані та систематизовані у ході наукового пошуку основні наукові положення, емпіричні дані, висновки використані у закладах вищої освіти під час читання лекцій з історії педагогіки, теорії виховання, при проведенні педагогічної практики. Розроблена програма «Психологічні основи роботи у дитячих будинках та інтернатах» та відповідний навчально-методичний комплекс впроваджені у практику вищої освіти. Матеріали дослідження використано для підвищення кваліфікації педагогічних працівників у центрах післядипломної освіти, а також розроблення відповідного науково-методичного забезпечення. Здобуті упродовж дослідження відомості, фактологічні дані, методичні матеріали, узагальнені теоретичні положення допоможуть науковцям при підготовці психолого-педагогічних праць теоретико-методологічного характеру та навчальнометодичної літератури. Систематизовані основні наукові висновки та рекомендації можуть стати теоретико-методологічною основою для розробки інноваційних технологій актуалізації особистісного ресурсу дітей-сиріт. Праксеологічні аспекти досліджуваної проблеми можуть бути використані для оптимізації виховного процесу педагогами, психологами, соціальними педагогами, працівниками соціальних служб для молоді, працівниками соціально-ресурсних центрів для дітей-сиріт, а також прийомними батьками. Здійснене історико-педагогічне дослідження уможливлює визначення позитивного потенціалу виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми й обґрунтування його перспективного значення для розвитку української педагогічної теорії та практики шляхом запровадження у вітчизняний освітній простір. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на дослідження теоретикометодологічних основ модернізації підготовки та професіоналізації фахівців, як активних суб’єктів опікунсько-виховної діяльності, розроблення інноваційних технологій виховання дітей-сиріт; обґрунтування ефективних шляхів залучення прийомних батьків до засвоєння ними основних закономірностей особистісного розвитку та виховання дітей; визначення ефективних напрямків організації просвітницької діяльності з метою утвердження цінності сім’ї у суспільстві. The thesis presents a holistic systematic analysis of the theory and practice of orphans’ upbringingin the context of the personal paradigm in Ukraine (the 20th – the beginning of the 21st centuries). The theoretical and methodological foundations of orphans’ upbringing in the context of the personal paradigm are characterized and its conceptual and categorical apparatus is determined. The content of scientific approaches to orphans’ upbringing in the context of personal paradigm (anthropological, humanitarian, humanistic, personalityoriented, subjective, axiological, activity-oriented, paradigmatic, environmental, systemic, acmeological, and praxeological ones) is substantiated and disclosed. The upbringing of orphans in the context of personal paradigm is considered as a purposeful, consciously carried out process of subject-subject interaction between an educator and a pupil, aimed at creating optimal social conditions for self-organization of a child’s personality by means of internal resources, harmonious self-development and selfdetermination of the personality as a subject of dynamic activity and social relations, which requires a certain external initiation, helping an orphan to interact aseffectively as possible with the world around, creating an optimal educational space for the assimilation of vitagenic experience. It was found out that orphans’ upbringing in the context of personal paradigm is a complex dialectical process, which reflects the peculiarities of the development of the theory of upbringing and guardianship practice; this process is analyzed as a pedagogical category and a multi-faceted phenomenon in several dimensions: socio-political, socio-cultural, theoretical, technological, and institutional ones, as a socio-pedagogical phenomenon (guardianship and upbringing activities) at the institutions of institutional care and children’s education. The conceptual foundations of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm are substantiated; the main structural components are singled out, namely: reflexivecumulative, methodological, content-evolutionary, basic-prognostic, and systemorganizational ones. The principles that emphasize the process of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm are systematized and theoretically substantiated, i.e.: subjectivity, trust, cordomedia, ethical and altruistic principle of subject-subject interaction of a teacher and an orphan, authority of a teacher as a significant adult, and creation of educational space as a pedagogical construct. Based on a systematic analysis of relevant sources, the idea-genesis of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm through the prism of psychological and pedagogical research, philosophical, pedagogical and sociological thoughts of the beginning of the 20thcentury, child-centered, socio-personal, humane, personality-oriented approaches was substantiated and its key trends were clarified, i.e.: active development of scientific research on personal issues and formation of scientific and pedagogical interest in the orphans’ upbringing, intensification of scientific knowledge about the nature of children’s activity (from the early20th century to the 30s); the establishment of ideological dogmatism, the dominance of destructive and revisionist interpretations of orphans’ upbringing, the priority of collectivist ideas of orphans’ personal development, leveling of personal issues in scientificresearch and ideas of individualization of education of orphans’upbringing(the30 - 80s of the20th century); rethinking the process of orphans’ upbringing from new methodological positions, reviving attention to the personality of an orphan with an emphasis on the value attitude towards child’s activity, individuality and universal humanistic postulates of a democratic society (the 90s of the 20th –the beginning of the 21st centuries). The author’s periodization of the domestic practice of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm in Ukraine in the 20th – the beginning of the 21st centuries is developed. Period I (1900 – 1919) is a period of initial introduction and formation of childcentered ideas of orphans’ upbringingthrough institutional and normative regulation, activation of pedagogical experience in the field of guardianship and orphans’ education. Period II (1919 – 1939)is a period of uneven pedagogical attention to the problems of upbringing and personal development of an orphan child, the dispersion of the educational ideal of educational policy in different Ukrainian lands. This period is characterized by the significant differences in approaches to the care and upbringing of orphans in the Western Ukrainian lands and Soviet Ukraine (1 sub-period 1919 – 1931; 2 sub-period 1931 – 1939), which is associated with various socio-political events and the specifics of the state system of the countries that included the Ukrainian lands.Sub-period1 (1919 – 1931)is the formation of new “revolutionary” tendencies towards solving educational and upbringing problems of orphans in Soviet Ukraine according to the priority of collective education. Sub-period 2 (1931 – 1939) is the unification of forms and methods of orphans’ upbringing, loss of the “sociality” of upbringing, its politicization on the basis of postulating the educational ideals of communism.In the western Ukrainian lands, period II (1919 – 1939)is the improvement of guardianship and educational activities on the basis of child-centeredness and the ideas of moral and religious, labor and national education. Period III (1939 – 1956)is the crisis state of the system of upbringing of orphans in the conditions of World War II and the first postwar years, indicated by the reform of the pedagogical revision of the orphans’ upbringing.Period IV (1956 – 1991)is the transformation of the content, forms and methods of raising orphans, from the orientation of the process of orphans’upbringing to the ideals of ideological communist society to the gradual establishment of values of individuality, activity, independence, and personal development of orphans.Sub-period 1 (1956 – 1984)is the dominance of the authoritarian paradigm of orphans’ upbringing, the spread of the system of boarding schools, the accumulation of pedagogical experience of orphans’social education on the basis of political ideology, focusing on the values of each child and a child’s significance forsociety.Sub-period 2 (1985 –1991)is the launch of initiatives in the field of social protection of children to a more humanistic direction of social policy, the breakaway from communist education and administrative-command system towards democratization and decentralization.Period V (1991 – 2007) is updating the regulatory framework for boarding education, the content of orphans’ upbringing on humanistic and democratic principles, the revival of national values, the establishment of ideas of personal paradigm of education and their implementation into the practice of boarding schools. The study showed the discreteness of displaying the content of the value attitude to an orphan’s personal development at the level of educational policy and educational reforms. It was confirmed that the practice of orphans’ upbringing was oriented towards the educational ideal, guided by public demands, which influenced the formation of the content of boarding education, the choice of forms, methods and means of organizing the institutional upbringing of orphans. The technologies of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm and peculiarities of their application are characterized. A comprehensive, systematic combination of technologies for orphans’raising in the context of personal paradigmensures the construction of an educational space as a result of special creative, constructive and integrative guardianship and educational activities,as well as requires a high level of teacher’s professional readiness, focus on innovations, continuous personal and professional development. The praxeological aspects of professional training of future teachers / social educators are substantiated and the perspective directions for improving their professional preparation for realization of innovative guardianship and upbringing activity are identified.The training course “Psychological bases of work in orphanages and boarding schools”, as well as the corresponding author’s scientific and methodological complex was developed aimed atfacilitatingand mastering the guardianship and educational toolkit by future specialists, search for innovative forms and methods of education based on the development of the specifics of psychological patterns of orphans’ personal development. The scientific novelty and theoretical significance of the study lies in the fact that for the first time: a holistic systematic retrospective analysis of the theory and practice of orphans’ upbringing in the context of the personal paradigm in Ukraine in the 20th – the beginning of the 21st centuries was made;the main determinants of the genesis of the upbringing of orphans in the context of the personal paradigm in the domestic theory and practice of the studied periodwere determined; the upbringing of orphans in the context of the personal paradigm was analyzed as a pedagogical category and a multifaceted phenomenon in the socio-political, socio-cultural, theoretical, technological and institutional dimensions;the structural components of the concept of orphans’ upbringing in the context of the personal paradigm were highlighted; the system of principles of orphans’upbringing in the context of personal paradigm was presented and the principles expressing the specifics of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm were substantiated;based on a systematic analysis of relevant sources, the idea-genesis of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm through the prism of domestic philosophical, educational and sociological thought, psychological and pedagogical research, child-centered, socio-personal, humane, and personality-oriented approaches was substantiated and its key trends were clarified; the periodization of the practice of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm was developed; the main tendencies in the genesis of orphans’upbringing in the context of personal paradigm in the domestic practice of the study period were identified, positive retrospective experience and ways of implementingproductive ideas in terms of reforming the system of institutional child carewere highlighted;the praxeological aspects of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm, the prospects for the development of effective innovative approaches to the implementation of guardianship and upbringing activities in the context of social change and transformation of child care institutions in Ukraine were substantiated;technologies and innovative methods of orphans’upbringing in the context of personal paradigm were highlighted and systematized; perspective directions for improving professional training, personal and professional development of future teachers / social educatorsfor the implementation of innovative guardianship and upbringingactivities were identified. The scientific understanding of the conceptual and terminological apparatus of the problem of orphans’ upbringing in the context of personal paradigm were expanded and improved, the content of core concepts in the mainstream of domestic and foreign scientific research (“upbringing paradigm”, “personal paradigm”, “orphanhood”, “orphans’ upbringing in the context of the personal paradigm”, “guardianship and upbringing activities”) was clarified; ideas about the development trends of the theory and practice of orphans’upbringingin the context of personal paradigm; constructive ideas from the experience of guardianship and upbringingactivities of orphanages and boarding schools in Ukraine; ideas of humanization, democratization, and psychological loading of the educational process; scientific provisions of synergetic andacmeological approacheswhile preparing future teachers for guardianship and upbringingactivities gained further development; new facts, ideas, materials, sources on the problems of guardianship and upbringing of orphans in the context of personal paradigm in Ukraine of the studied period were introduced into the scientific circulation of Ukrainian pedagogical science. The practical significance of the study lies in the possibility of creative use of theoretical provisions, conclusions and recommendations to improve the process of orphans’ upbringing in Ukraine. The main scientific provisions, empirical data, and conclusions, substantiated and systematized in the course of scientific research, were used at institutions of higher education while giving lectures on the history of pedagogy, the theory of education, and during pedagogical practice. The program “Psychological foundations of work in orphanages and boarding schools”was developed and the corresponding educational and methodical complex was introduced into the practice of higher education. The research materials were used to improve the qualifications of teaching staff in postgraduate education centers, as well as to develop appropriate scientific and methodological support. The information obtained during the research, factual data, methodical materials, generalized theoretical positions will help scientists while preparing psychological and pedagogical works of theoretical and methodological nature and educational and methodical literature. The main scientific conclusions and recommendations were systematized and can become a theoretical and methodological basis for the development of innovative technologies for updating the personal resources of orphans. The praxeological aspects of the problem under study can be used to optimize the educational process by teachers, psychologists, social educators, workers of social services for young people, employees of social resource centers for orphans, as well as foster parents. This historical and pedagogical research makes it possible to determine the positive potential of orphans’ upbringing in the context of the personal paradigm and substantiate its promising significance for the development of Ukrainian pedagogical theory and practice by introducing it into the domestic educational space. Further scientific research should be directed to the study of the theoretical and methodological foundations of the modernization of training and professionalization of specialists as active subjects of guardianship and upbringing activities, the development of innovative technologies for orphans’ upbringing; substantiation of effective ways to involve foster parents in mastering the basic laws of children’s personal development and upbringing; determining effective directions for the organization of educational activities in order to establish the value of the family in society.