Межі судового розгляду у разі встановлення в діях обвинуваченого складу більш тяжкого кримінального правопорушення, ніж інкриміноване в обвинувальному акті

Abstract

У цій науковій публікації автори зробили спробу, в рамках проблематики меж судового розгляду, визначитися із такою практичною дилемою, яка має місце за ситуації, коли суд першої інстанції вбачає в діях обвинуваченого наявність складу більш тяжкого кримінального правопорушення, ніж інкриміноване (попередньо в повідомленні про підозру та в подальшому – у обвинувальному акті) цій особі. Тож особу слід засудити за інкримінованою статтею чи її слід виправдати? Та як бути із ймовірним вчиненням більш тяжкого кримінального правопорушення: суд вправі вийти за межі обвинувального акту за власною ініціативою чи за цієї ситуації для нього наявні певні процесуальні обмеження для прийняття судового рішення? Аргументовано, що діяльність суду, серед іншого, мала б спрямовуватися у руслі уникнення ймовірних порушень вимог статті 22 КПК України, забезпечення рівності сторін, достатнього часу і справжніх можливостей для підготовки обвинуваченим свого захисту. Не достатньо інформувати обвинуваченого про правову кваліфікацію його дій, але й необхідно навести фактичні обставини діяння, яке ставиться йому у вину. Доведено, що прокурор мав би за описаної ситуації скористатися своїм правом самостійно змінити обвинувачення, інша ж річ, коли навіть у перебігу судового розгляду він цього не вчинив. Як результат – для суду першої інстанції «активується» наявне процесуальне обмеження, яке він не вправі порушити, тобто не вправі вийти за межі судового розгляду. Резюмовано, що суд першої інстанції, провівши судовий розгляд щодо особи, в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта (у розглядуваному випадку ст. 124 КК України), встановивши відсутність в діях цієї особи такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення кримінального правопорушення в умовах необхідної оборони, при цьому встановивши в її діях наявність складу іншого, більш тяжкого кримінального правопорушення (у нашому випадку ч. 1 ст. 121 КК України), не може засудити особу за статтею, яка не була інкримінована прокурором, а тому в залежності від обставин справи така особа підлягає виправданню за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 124 КК України або щодо цієї особи кримінальне провадження має бути закритим при наявності до того підстав, передбачених КПК України. In this scientific publication, the authors attempt to address the practical dilemma that arises when a first-instance court finds that the accused has committed a more serious criminal offense than the one charged against them (previously in the notice of suspicion and subsequently in the indictment). Should the accused be convicted of the charged offense, or should they be acquitted? In the event of a probable commission of a more serious criminal offense, is the court entitled to go beyond the indictment on its own initiative, or are there procedural limitations on its ability to make a decision in this case? The authors argue that the court's activities should be aimed at avoiding potential violations of the requirements of Article 22 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, ensuring equality of the parties, and providing the accused with sufficient time and real opportunities to prepare their defense. It is not enough to inform the accused of the legal qualification of their actions, but it is also necessary to provide the factual circumstances of the act that is being imputed to them. The authors also argue that the prosecutor should exercise their right to change the indictment in the described situation. However, if the prosecutor does not do so, even during the course of the trial, the first-instance court is "activated" by a procedural limitation that it is not allowed to violate, i.e., it is not allowed to go beyond the scope of the trial. Therefore, the authors conclude that a first-instance court, having conducted a trial against a person within the scope of the indictment as set out in the indictment (in this case, Article 124 of the Criminal Code), having established the absence of such a qualifying characteristic in the actions of that person as the commission of a criminal offense in conditions of necessary defense, and at the same time having established the presence of the composition of another, more serious criminal offense in their actions (in this case, part 1 of Article 121 of the Criminal Code), cannot convict the person under an article that was not charged by the prosecutor. Therefore, depending on the circumstances of the case, such a person is subject to acquittal for the commission of a criminal offense under Article 124 of the Criminal Code of Ukraine, or the criminal proceedings against them must be closed if there are grounds for doing so under the Criminal Procedure Code of Ukraine.