Кримінальна відповідальність за найманство: дисертація

Abstract

Дисертація є комплексним дослідженням, присвяченим питанням кримінальної відповідальності за найманство. На підставі отриманих результатів констатовано, що норма про найманство (в частині вербування, фінансування, матеріального забезпечення, навчання найманців) фактично є нормою особливого роду (sui generis), яка передбачає готування до кримінальних правопорушень, передбачених в інших розділах Особливої частини КК України (ст. ст. 109, 110, 114-1, 351-1, 351-2). Виокремлено конкретні ознаки відмежування іноземних добровольців, осіб, які перебувають у складі ПВК, та партизанів від найманців. Здійснено огляд історико-правових джерел, у яких регламентувалася відповідальність за найманство. Констатовано, що кримінально-правова заборона цього явища протягом тривалого часу не була встановлена. Втім, із розвитком цивілізації постала потреба правового врегулювання цього соціального явища, яке мало як позитивну, так і негативну сторони. Відтак КК 1960 р. було доповнено ст. 63-1, в якій регламентувалася кримінальна відповідальність за найманство. Однак, із огляду на те, що кримінальноправова заборона найманства триває протягом відносно невеликого періоду часу, то відповідну норму не можна вважати достатньо апробованою, оскільки вона продовжує розвиватись і сьогодні. Розглянуто стан теоретичного дослідження кримінальної відповідальності за найманство, що дало змогу розглянути питання, які у кримінально-правовій літературі взагалі не були предметом вивчення або описані поверхнево: співвідношення понять «збройний конфлікт», «воєнні дії» та «насильницькі дії»; відмежування іноземних добровольців і партизанів від найманців; відмінності найманства від діяльності ПВК, які беруть участь у збройних конфліктах; підстави звільнення від кримінальної відповідальності за найманство; питання кримінально-правової кваліфікації виявів найманства, особливості призначення покарання за вчинення найманства. Проаналізовано міжнародно-правові стандарти протидії найманству. Вивчено зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за найманство. Розглянуто кримінальне законодавство деяких держав, які членами ЄС, а також держав пострадянського простору. Висвітлено положення, які є вартими для запозичення (передбачення такої кваліфікуючої ознаки найманства, як використання неповнолітнього), а також ті, які не слід переймати (КК тих держав, у яких не зазначена мета вербування, фінансування, навчання або іншого матеріального забезпечення найманця; де звужено коло злочинних дій, які охоплюються поняттям «найманство»; де за вербування, навчання, фінансування або інше матеріальне забезпечення найманців чи їх використання передбачене більш суворе покарання, ніж за безпосередню їхню участь у збройному конфлікті або військових діях). Вивчено об’єкт складів злочинів про найманство. Констатовано, що кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку тісно пов’язані з сучасним міжнародним кримінальним правом, а тому для них притаманний іноземний елемент. У зв’язку з цим, піж час кваліфікації таких кримінальних протиправних діянь, слід вдаватися до аналізу міжнародних документів. Відповідно, норма про найманство теоретично може «заявляти права» на розміщення як серед кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, так і серед злочинів проти основ національної безпеки України. Водночас встановлено, що безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 447 КК України, є міжнародний правопорядок у частині неможливості залучення осіб, які не мають юридичного зв’язку з державою, яка є учасником внутрішнього чи зовнішнього протистояння, до участі у збройному конфлікті, воєнних чи насильницьких діях, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, перешкоджання діяльності органів державної влади чи порушення територіальної цілісності. Проаналізовано ознаки об’єктивної сторони складу найманства. Встановлено, що склад злочину «найманство» є формальним, тобто таким, у якому суспільно небезпечний наслідок не вказаний як обов’язкова ознака об’єктивної сторони (за винятком того, що передбачений ч. 3 ст. 447 КК України), а виведений за його межі і не впливає на кваліфікацію. Відображено, що поняття «воєнні дії» та «збройний конфлікт» не є суміжними категоріями, оскільки збройний конфлікт є різновидом соціального конфлікту, тоді як воєнні дії мають місце як під час збройного конфлікту, так і в ході ведення агресивної війни. Що стосується насильницьких дій, то найманців фактично наймають для дестабілізації конституційного уряду, захоплення важливих державних об’єктів, залякування населення, проведення терористичних і диверсійних акцій, убивств суспільних діячів тощо. При цьому як такої конфліктної ситуації між сторонами може і не виникати. Вивчено зміст загальних та спеціальних ознак суб’єкта складу найманства. Відображено, що здійснювати вербування, фінансування чи матеріальне забезпечення найманців можуть як особи, уповноважені на те державними органами вербуючої держави, так і громадяни без «особливого статусу» (ч. 1 ст. 447 КК України). Констатовано можливість застосування інституту заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи за вчинення уповноваженою особою від її імені чи в інтересах найманства (п. 4 ч. 1 ст. 96-3 КК України). Наведено спільні (участь у збройному конфлікті, воєнних чи насильницьких діях) та розмежувальні ознаки понять «іноземний доброволець» (який входить до особового складу однієї з воюючих сторін; є комбатантом; має право на статус військовополоненого, оскільки його статус легітимізований державою; має благородні цілі) та «найманець» (у якого відсутній статусу комбатанта; факт участі у бойових діях є незаконним та зумовлює настання кримінально-правових наслідків; керується особистою вигодою). Встановлено, що особи, які беруть участь у міжнародних операціях з підтримки миру та безпеки, не можуть вважатися найманцями, оскільки виконання таких завдань є складовою зовнішньої політики України, а відтак держава здійснює їх соціальний і правовий захист. Констатовано, що суб’єктивна сторона складу найманства характеризується низкою особливостей, обумовлених тим, що відповідне кримінальне правопорушення є з формальним складом (за винятком ч. 3 ст. 447 КК України) та має спеціальну мету. Розглянуто поняття юридичної (інструктор помилково вважає, що здійснює навчання з тактики ведення війни для добровольців) та фактичної (особа помилково вважає, що здійснює матеріальне забезпечення найманців, тоді як передана зброя є непридатною для виконання бойових завдань) помилки при вчиненні найманства. У першому разі такі дії не є кримінально-протиправними. У другому – наявний замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 447 КК України. На підставі аналізу караності найманства встановлено, що санкції розглядуваної норми є одиничними (чч. 1, 2, 4 ст. 447 КК України), альтернативними (ч. 3 ст. 447 КК України), кумулятивними (чч. 2, 3 ст. 447 КК України) та простими (чч. 1, 4 ст. 447 КК України). Розглянуто типові правила кваліфікації виявів найманства: кваліфікація попередньої кримінально протиправної діяльності (кваліфікація готування до кримінального правопорушення та кваліфікація замаху на кримінальне правопорушення); кримінальних правопорушень, вчинених у співучасті; множинності кримінальних правопорушень; кваліфікація у разі конкуренції кримінально-правових норм; кваліфікація діяння, вчиненого за обставин, що виключає його кримінальну протиправність. Доведено, що норма про найманство належить до таких, що передбачають кримінально протиправну діяльність підбурювача, організатора та пособника як окремого злочину. Тобто фактично суспільно небезпечні дії, передбачені ч. 1 ст. 447 КК України, за своїм змістом є діями, які вчиняє підбурювач (вербування найманців), пособник (фінансування чи матеріальне забезпечення найманців) чи організатор (використання найманців). Якщо б відповідна норма була відсутня у тексті КК України, то за таких умов вказані посягання отримали б кримінально-правову оцінку із посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України, а також частину ст. 447 КК України. The thesis is a complex study devoted to the issues of criminal liability for mercenary activities. On the basis of the obtained results, it is established that the norm on mercenary activities (in terms of recruitment, financing, material support, training of mercenaries) is actually a norm of its kind (sui generis), which provides for preparation for criminal offenses provided for in other Sections of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine (Articles 109, 110, 114-1, 351-1, 351-2). Specific signs of distinguishing foreign volunteers, persons who are part of the private military companies and partisans from mercenaries are singled out. A review of historical and legal sources which regulated liability for mercenarism is carried out. It is found that the criminal law prohibition of this phenomenon has not been established for a long time. However, with the development of civilization, there emerged a need for legal regulation of this social phenomenon, which had both positive and negative sides. In this regard, Article 63- 1 was added to the Criminal Code of 1960, which regulated criminal liability for mercenary activities. However, given the fact that the criminal law prohibition of mercenary activities has lasted for a relatively short period of time, the relevant norm cannot be considered sufficiently tested, as it continues to develop even today. The state of the theoretical research of criminal liability for mercenary activities is considered, allowing to account for the issues that were not at all the subject of study in the criminal law literature or were described superficially: the relationship between the concepts of «armed conflict», «hostilities» and «violent actions»; distinguishing foreign volunteers and partisans from mercenaries; the differences between mercenaries and the activities of private military companies involved in armed conflicts are investigated into; grounds for exemption from criminal liability for mercenary activities are determined as well as issues of criminal-legal qualification of acts of mercenary, peculiarities of punishment for mercenary activities are studied. The international legal standards against mercenary activities are analyzed. The foreign experience of the regulation of criminal liability for mercenary activities has been studied. The criminal legislation of individual EU member states, as well as the states of the post-Soviet space, is considered. The provisions that are worth borrowing (the provision of such a qualifying sign of mercenary activities as the use of a minor) are highlighted, as well as those that should not be adopted (the CC of those states that do not specify the purpose of recruiting, financing, training or other material support of mercenaries; where the scope is narrowed to criminal acts covered by the concept of «mercenary»; where the recruitment, training, financing or other material support of mercenaries or their use is provided for a more severe punishment than for their participation in armed conflict or hostilities). The object of composition of crimes for mercenary activities has been researched. It is found that criminal offenses against peace, human security and international legal order are closely related to modern international criminal law, and therefore have a foreign element inherent in them. In this regard, when qualifying such criminal illegal acts, one should resort to the analysis of international documents. Accordingly, the norm on mercenary can theoretically «claim the right» to be placed both among criminal offenses against peace, human security and international legal order, and among crimes against the foundations of Ukraine's national security. Thus, it is established that the immediate object of the crime provided for in Article 447 of the Criminal Code of Ukraine is the international legal order in terms of the impossibility of involving persons who do not have a legal relationship with a state that is a part in an internal or external conflict to participate in an armed conflict, military or violent actions aimed at violently changing or overthrowing the constitutional order, seizing state power, obstructing the activities of state authorities, or violating territorial integrity. The signs of the objective side of the composition of mercenaries are analyzed. It is established that the composition of the crime of «mercenary activities» is formal, i.e. one in which a socially dangerous consequence is not indicated as a mandatory feature of the objective party (with the exception of what is provided for in Part 3 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine), but is taken beyond its limits and does not affect the qualification. It is shown that the concepts of «military actions» and «armed conflict» are not adjacent categories, since armed conflict is a type of social conflict, while military actions take place both during an armed conflict and in the course of an aggressive war. As for violent actions, mercenaries are actually hired to destabilize the constitutional government, seize important state facilities, intimidate the population, carry out terrorist and sabotage actions, kill public figures, etc. At the same time, a conflict situation between the parties may not arise as such. The content of the general and special features of the subject of mercenary activities is studied. It is shown that recruitment, financing or material support of mercenaries can be carried out both by persons authorized to do so by the state bodies of the recruiting state, and by citizens without «special status» (Part 1 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine). It is found that the institute can apply criminal and legal measures against a legal entity for acts committed by an authorized person on its behalf or in the interests of mercenary activities (Clause 4, Part 1, Article 96-3 of the Criminal Code of Ukraine). Common (participation in an armed conflict, military or violent actions) and distinguishing features of the concept of a foreign volunteer (a member of the personnel of one of the warring parties; a combatant; entitled to the status of a prisoner of war, as his/her status is legitimized by the state; noble goals) and a mercenary (no combatant status; the fact of participation in hostilities is illegal and entails criminal legal consequences; it is driven by personal gain) are presented. It is established that persons participating in international operations to support peace and security cannot be considered mercenaries, since the performance of such tasks is a component of Ukraine's foreign policy, and therefore the state provides their social and legal protection. It is determined that the subjective side of the composition of mercenary offense is characterized by a number of features due to the fact that the corresponding criminal offense has a formal composition (with the exception of Part 3 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine) and has a special purpose. The concept of legal (the instructor mistakenly believes that he/she is conducting training in warfare tactics for volunteers) and factual (a person mistakenly believes that he/she is providing material support for mercenaries, while the transferred weapons are unsuitable for combat tasks) errors when committing mercenary activities is considered. In the first case, such actions are not criminal. In the second, there will be an attempt to commit a crime provided for by Article 447 of the Criminal Code of Ukraine. As a result of the analysis of the punishment of mercenary activities, the sanctions of the considered norm are found to be single (Parts 1, 2, 4 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine), alternative (Part 3 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine), cumulative (Parts 2, 3 of Article 447 Criminal Code of Ukraine) and simple (Part 1, 4 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine). The typical rules for the qualification of mercenary manifestations are considered: the qualification of previous criminally illegal activity (the qualification of preparation for a criminal offense and the qualification of an attempt to commit a criminal offence); criminal offenses committed in complicity; multiplicity of criminal offenses; qualification in the competition of criminal law norms; qualification of an act committed under circumstances that exclude its criminal illegality. It is proved that the norm on mercenary refers to those that provide for the criminal activity of the instigator, organizer and accomplice as a separate crime. That is, in fact, socially dangerous actions, which are provided for in Part 1 of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine, by their content, are actions committed by an instigator (recruitment of mercenaries), an accomplice (financing or material support of mercenaries) or an organizer (use of mercenaries). If the corresponding norm were absent in the Criminal Code of Ukraine, then under such conditions the specified offenses would receive a criminal law assessment with reference to the relevant part of Article 27 of the Criminal Code of Ukraine, as well as part of Article 447 of the Criminal Code of Ukraine.