Кримінально-правова характеристика та кваліфікація злочинів, що вчиняють службові особи у сфері кредитування: дисертація

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми комплексного та правильного кримінально-правового розуміння та кваліфікації протиправних дій службових осіб у сфері кредитування в Україні. Робота складається з трьох розділів. У розділі 1 здійснено аналіз стану теоретичного дослідження питань кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень у сфері кредитування. Доведено, що комплексного розгляду ця проблема так і не отримала. Фрагментарним є викладена в літературі характеристика відповідних діянь, оскільки основний акцент серед науковців зроблено на питаннях кримінальної відповідальності позичальників (юридичних чи фізичних особах). Жодна праця не дає комплексної відповіді на питання, які кримінально-правові норми та в якому обсязі передбачають відповідальність за порушення встановленого порядку здійснення службовими особами своїх функцій у сфері кредитування. Не отримало належної уваги з боку наукової спільноти також питання єдності судової практики у справах цієї категорії. Окрему увагу присвячено огляду загальної характеристики процесу кредитування та його кримінально-правовому забезпеченню. У роботі обґрунтовується, що з позицій кримінально-правового реагування, у структурі кредитного процесу доцільно виділяти 5 етапів: 1) звернення особи до кредитної установи; 2) перевірка кредитною установою поданих особою документів; 3) надання згоди уповноваженим органом кредитної установи про видачу кредитних коштів; 4) укладення кредитного договору та видача коштів; 5) кредитний моніторинг. Доведено, що забезпечення кредитної та фінансової безпеки банківського сектору, та як його складової кредитної сфери, може здійснюватися у різних формах та різними заходами, але обійтися без кримінально-правового забезпечення відповідної сфери неможливо. Відзначено достатність кримінально-правових засобів реагування на вчинення суспільно небезпечних діянь у процесі кредитування, а тому загалом належне кримінально-правове забезпечення процесу кредитування. Однак це не виключає можливості та потреби подальшого вдосконалення законодавства у цьому напрямі та вироблення рекомендацій щодо забезпечення єдності правозастосовної практики при вирішенні питань відповідальності службових осіб за вчинення кримінальних правопорушень у сфері кредитування. Другий розділ присвячено питанням класифікації кримінальних правопорушень, що вчиняються службовими особами у сфері кредитування та визначенню їх місця в системі Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК). Оскільки досліджувалися кримінальні правопорушення, що вчиняються у сфері кредитування службовими особами, то для формування кола кримінальних правопорушень, що підлягають дослідженню, на основі аналізу наукових напрацювань з відповідної проблематики (зокрема наукових досліджень кримінологічного та криміналістичного характеру) та власного аналізу судової практики із усього переліку кримінальних правопорушень, передбачених законодавством про кримінальну відповідальність, спочатку виділено суспільно небезпечні діяння, що вчиняються у сфері кредитування будь-якими суб’єктами. А в подальшому серед них виокремлено злочинні діяння, за якими слід кваліфікувати діяння, що вчиняються (можуть вчинятися) службовими особами з використанням свого становища чи повноважень. Водночас основний акцент зроблено на службових осіб банків та інших кредитних установ. Використання такого способу було доречним, оскільки кримінально протиправні діяння у сфері кредитування, що вчиняються службовими особами, не обмежується розділом XVII «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» та кваліфікуються за статтями різних розділів КК. У роботі охарактеризовані кримінальні правопорушення, що вчиняються службовими особами у сфері кредитування, за різними критеріями: етапом (стадією) кредитування, за формою видачі кредиту, суб’єктами та їх кількісним складом тощо. Обґрунтовано, що кримінально протиправні зловживання службовими особами своїм становищем чи повноваженнями в процесі кредитування належать до злочинів та отримують кримінально-правову оцінку зазвичай за ст.ст. 191, 209, 210, 218-1, 222, 255, 358, 362, 364, 364-1, 366, 367, 368, ч. 3 ст. 368-3, ст. 388 КК. Водночас проведене дослідження засвідчило відсутність системності та комплексності у закріпленні відповідальності за кримінальні правопорушення, що можуть вчинятися службовими особами на різних етапах кредитування. Доведено, що загальний об’єкт складів кримінальних правопорушень, що вчиняють службові особи у сфері кредитування, є спільним для усіх кримінальних правопорушень та охороняється кримінальним законом (правопорядок загалом). Щодо родового об’єкта – то він є різним з огляду на розміщення відповідних статей у різних розділах КК. У результаті дослідження доцільності виділення видового об’єкта встановлено, що це є не раціональним. Доводиться, що суспільні відносини щодо забезпечення належного функціонування системи кредитування в єдиному випадку є безпосереднім об'єктом складу кримінального правопорушення (ст. 222 КК). У виділених нами складах інших кримінальних правопорушень такі відносини є додатковим факультативним об'єктом. Натомість сукупність суспільних відносин стосовно забезпечення належної діяльності службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного і приватного права, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій та їх авторитету є безпосереднім об'єктом складів кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена у статтях розділу XVII Особливої частини КК, зокрема й у разі таких службових зловживань у сфері кредитування. У виділених нами складах інших кримінальних правопорушень такі відносини також є додатковим факультативним об'єктом. Проаналізовано предмет досліджуваних кримінальних правопорушень. Окрема увага у роботі присвячена ознакам об’єктивної ознаки об’єктивної сторони кримінальних правопорушень, що вчиняються службовими особами у сфері кредитування, та встановлено наявність безпосереднього зв’язку між діянням особи та її службовою діяльністю. Встановлено, що за ознаками об'єктивної сторони досліджувані кримінальні правопорушення є надзвичайно різноманітними. Формальний склад мають кримінальні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена в ст.ст. 209, 255, 358, 362, ч. 1 ст. 366, ст. 368, ст. 368-3 КК, матеріальний – в ст.ст. 191, 210, 218-1, 364, 364-1, 367, ч. 2 ст. 366, ст. 388 КК. Лише шляхом дії можуть бути вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 191, 209, 255, 358, 362, 366, 368, 368-3, 388 КК; лише шляхом бездіяльності не може бути вчинене жодне з таких правопорушень; як шляхом дії, так і бездіяльності можуть бути вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 218-1, 364, 364-1, 367 КК тощо. Окремий підрозділ присвячено дослідженню суб’єктивних ознак кримінальних правопорушень, що вчиняються службовими особами у сфері кредитування. Охарактеризовано ознаки службової особи як суб’єкта кримінальних правопорушень. Запропоновано підходи до розмежування понять «службова особа», «службова особа публічного права» та «службова особа приватного права». Проаналізовано значення такого розмежування для кваліфікації діянь у сфері кредитування. Окремо досліджено питання видів та форм вини, мотивів та мети як ознак суб’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, що вчиняються службовими особами у сфері кредитування. У третьому розділі роботи досліджено підходи до кваліфікації злочинів, що вчиняються службовими особами у сфері кредитування. Встановлено, що типові протиправні діяння службових осіб у сфері кредитування кваліфікуються або за ст. 364-1 КК або за ст. 191 КК. Водночас підроблення службовою особою офіційних документів, які використано в процесі протиправного заволодіння кредитними коштами, кваліфікується додатково (або лише) за ст. 366 КК. Використання документа, підробленого іншою особою – за ч. 4 ст. 358 КК. Виявлено, що основними розходженнями судової практики у кримінально-правовій оцінці діянь службових осіб у сфері кредитування є: відмінна кримінально-правова оцінка діянь суб'єктів первинної ланки кредитного процесу (як службових або не службових осіб); кваліфікація подібних діянь за ст. 190 або ст. 191 КК; розмежування кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 358 та ст. 366 КК, а також ч. 4 ст. 190 та ст. 362 КК. У роботі запропоновано шляхи вирішення таких дискусійних питань. Доводиться, що кредитний договір є офіційним документом, оскільки інформація, що міститься в ньому, посвідчує факти, що здатні спричинити наслідки правового характеру, а саме: для кредитора – право вимоги кредитних коштів, а для боржника – зобов’язання повернути отримане за правочином разом із відсотками за користування. Проаналізовано проєкт нового КК щодо передбачення у ньому відповідальності за вчинення службовими особами злочинів у сфері кредитування. Доводиться, що підхід до кримінально-правової оцінки зловживань службових осіб у сфері кредитування у проєкті нового КК України змінюється за формою, але не змінюється за змістом. У роботі обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення КК у частині встановлення відповідальності за протиправні діяння службових осіб у сфері кредитування, а саме внесення змін до ст.ст. 96-3 та 366 КК. The dissertation makes a theoretical generalization and proposes a new solution to the research issue of a comprehensive and appropriate criminal law understanding and qualification of illegal acts committed by officials in the field of credit in Ukraine. The paper consists of three chapters. Chapter 1 analyzes the state of the art in theoretical research into issues of criminal liability for criminal offenses in the field of credit. It is proved that the above issue has never been studied comprehensively. The characteristics of the respective acts presented in the literature are piecemeal since the scholars place primary emphasis on the issues of criminal liability of debtors (legal entities or individuals). No paper provides a comprehensive answer to the matters of what criminal law regulations and to what extent govern the violation of the procedure established for the exercise of functions by officials in the field of credit. The issue of the uniformity of the policy of the courts with regard to cases of this type has not been given due consideration by the academic community. Special attention is paid to a review of the general characteristics of the crediting process and the criminal law support for it. The paper substantiates that in terms of criminal law response, it is advisable to distinguish the following 5 stages in the structure of the crediting process: 1. A person applies to a credit institution. 2. A credit institution verifies documents submitted by a person. 3. The authorized body of the credit institution approves granting credit funds. 4. A credit contract is concluded and funds are provided. 5. Credit monitoring is performed. It is proved that the credit and financial security of the banking sector and the field of credit as a constituent thereof can be ensured in various forms and using various measures but criminal law support for the said field is an inseparable part of it. The sufficiency of criminal law means of responding to socially dangerous acts committed in the crediting process, and thus, in general, proper criminal law support for the crediting process, is noted. However, this does not preclude the possibility and need to further improve legislation in this area and develop recommendations to ensure the uniformity of law enforcement practice when dealing with the issues of liability of officials for criminal offenses in the field of credit. The second chapter is devoted to the classification of criminal offenses committed by officials in the field of credit and determining the place of the said offenses in the system of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine (hereinafter referred to as the CC of Ukraine). Since the paper scrutinizes criminal offenses committed by officials in the field of credit, socially dangerous acts committed in the field of credit by any participants were initially singled out from the entire list of criminal offenses laid down in the legislation on criminal liability. The goal was to establish a range of criminal offenses to be scrutinized based on the analysis of theoretical advances in respective matters (including forensic and criminological studies) and our own analysis of the policy of the courts. Further, among them, criminal acts were distinguished which should be used to qualify acts committed (or which may be committed) by officials exercising the powers vested in them by virtue of their office. In this case, the primary emphasis is placed on officials of banks and other credit institutions. The use of such a method was appropriate since illegal acts committed by officials in the field of credit are not limited to Section XVII “Criminal Offenses in the Field of Official Activities and Professional Activities Related to the Provision of Public Services” and are qualified under articles of various sections of the CC of Ukraine. The paper examines the issues of criminal offenses committed by officials in the field of credit according to various criteria: the step (stage) of credit granting, the credit type, the participants and their number, etc. It is substantiated that abuse of position and malpractice by officials in the crediting process is considered to be a crime and is usually given a criminal evaluation under Art. 191, 209, 210, 218-1, 222, 255, 358, 362, 364, 364-1, 366, 367, 368, part 3 of Art. 368-3, and 388 of the CC of Ukraine. At the same time, the scrutiny has shown a lack of consistency and an integrated approach to establishing liability for criminal offenses that may be committed by officials at different stages of credit granting. It is proved that the general object of criminal offenses committed by officials in the field of credit is common to all criminal offenses and is protected by the rule of criminal law (law enforcement in general). As for the generic object, it differs due to the placement of the respective articles in different sections of the CC of Ukraine. As a result of the study of the feasibility of differentiating the generic object, it was established that this is not reasonable. It is proved that in one instance only are the social relations on ensuring the proper functioning of the crediting system the direct object of a corpus delicti (Art. 222 of the CC of Ukraine). In the other corpora delicti we have identified, such relations are an additional, optional object. Instead, the totality of social relations on ensuring the proper activities of officials of state authorities, local governments, public corporations and private sector entities, citizens’ associations, enterprises, institutions, and organizations, and their authority is the direct object of criminal offenses, liability for which is provided for in the articles of Section XVII of the Special Part of the CC of Ukraine, including in the case of such abuse of position in the field of credit. In the other corpora delicti we have identified, such relations are also an additional, optional object. The subject matter of the criminal offenses under study is analyzed. The paper pays special attention to the signs of the objective side of criminal offenses committed by officials in the field of credit and establishes a direct link between a person’s acts and his/her official activities. It is established that the criminal offenses under study are extremely diverse in terms of the objective side. Criminal offenses, liability for which is provided for in Art. 209, 255, 358, 362, part 1 of Art. 366 of the CC of Ukraine, 368, 368-3 of the CC of Ukraine, are formally defined, and the criminal offenses, liability for which is provided for in Art. 191, 210, 218-1, 364, 364-1, 367, part 2 of Art. 366, and 388 of the CC of Ukraine are materially defined. Only by action can criminal offenses under Art. 191, 209, 255, 358, 362, 366, 368, 368-3, 388 of the CC of Ukraine be committed; none of these offenses can be committed by omission only; both by action and omission can criminal offenses under Art. 218-1, 364, 364-1, and 367 of the CC of Ukraine be committed, etc. A separate subsection is devoted to the study of subjective signs of criminal offenses committed by officials in the field of credit. The characteristics of an official as an offender were described. Approaches to the distinction between the concepts of an official, an official of a public corporation, and an official of a private sector entity, are proposed. The importance of such a distinction for qualifying acts in the field of credit was analyzed. Special focus is given to the issues of types and forms of guilt, motives, and target as subjective signs of criminal offenses committed by officials in the field of credit. The third chapter of the paper examines approaches to the qualification of crimes committed by officials in the field of credit. It was established that while typical illegal acts committed by officials in the field of credit are qualified either under Art. 364-1 or under Art. 191 of the CC of Ukraine, the commitment by an official of forgery of official documents that were used in the misappropriation of credit funds is qualified additionally (or solely) under Art. 366 of the CC of Ukraine. The use of a document forged by another person is qualified under part 4 of Art. 358 of the CC of Ukraine. It was found that there are the following key differences in policy of the courts in the criminal evaluation of the acts committed by officials in the field of credit: difference in the criminal evaluation of the acts committed by the primary level participants in the crediting process (as officials or non-officials); qualification of such acts under Art. 190 or Art. 191 of the CC of Ukraine; differentiation of criminal offenses, liability for the commission of which is provided for in Art. 358 and Art. 366 of the CC of Ukraine, and part 4 of Art. 190 and Art. 362 of the CC of Ukraine. The paper proposes ways to resolve such controversial issues. It is proved that the credit contract is an official document since the information contained therein certifies content that may entail legal consequences, namely, the right of the creditor to claim credit funds, and the obligation of the debtor to reimburse the credit obtained under the transaction plus interest. The draft of the new Criminal Code of Ukraine was analyzed in terms of the provision of liability for crimes committed by officials in the field of credit. It is proved that the approach to the criminal evaluation of abuse of position by officials in the field of credit in the draft of the new Criminal Code of Ukraine changes in form but not in content. The paper substantiates and outlines proposals for further improvement of the CC of Ukraine in terms of establishing liability for illegal acts committed by officials in the field of credit, namely amendments to Art. 96-3 and 366 of the CC of Ukraine.