Відповідальність за службове підроблення у кримінальному праві України: дисертація

Abstract

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням кримінальної відповідальності за службове підроблення у кримінальному праві України. Робота складається із трьох розділів. Перший розділ присвячено загальним засадам дослідження відповідальності за службове підроблення у кримінальному праві України. У цьому розділі здійснено аналіз стану вивчення відповідальності за службове підроблення у доктрині кримінального права України, який засвідчив наявність низки малодосліджених або взагалі недосліджених аспектів відповідальності за це суспільно небезпечне діяння. Відтак виокремлено як малодосліджені у площині кримінальної відповідальності за службове підроблення питання щодо співвідношення альтернативних форм об’єктивної сторони складу цього кримінального правопорушення; розмежування службового підроблення від складів інших кримінальних правопорушень, предметом яких є офіційний документ; стосовно межі між кримінально караним підробленням офіційних документів та малозначним, за яке особа не підлягає кримінальній відповідальності, тощо. Недослідженими в теорії кримінального права залишаються можливість вчинення службового підроблення через бездіяльність; ефективність його караності тощо. Історико-правовий аналіз розвитку законодавства дав змогу окреслити перші спроби законодавчої фіксації кримінально караних діянь в українських джерелах права. Закцентовано, що формування окремої кримінально-правової заборони, яка передбачала саме той склад кримінального правопорушення, який є законодавчо закріпленим сьогодні, було тривалим. Законодавство України, як і наукова думка, пройшли численні періоди творення під впливом і вітчизняних особливостей державного розвитку, і сусідніх держав. Порівняльний аналіз законодавства України та Республіки Польща щодо регламентації відповідальності за службове підроблення засвідчив наявність низки відмінних ознак – як у визначенні змісту ознак цього суспільно небезпечного діяння, так і його караності. Найперше встановлено, що на відміну від українського законодавства регламентація відповідальності, пов’язана із фальсифікацією документів, є значно ширшою, і на противагу КК України диференціація відповідальності обумовлена не специфікою предмета кримінального правопорушення чи сферою суспільних відносин, яким спричиняється чи створюється загроза спричинення істотної шкоди, а характером вчиненого діяння. Встановлено, що КК Республіки Польща передбачає відповідальність в окремих статтях за: підроблення документів; засвідчення неправди; отримання неправдивого посвідчення; використання документа, що засвідчує неправду; збут документа, що посвідчує особу; використання чужого документа; знищення або приховування документа; знищення знаків, що визначають межі. Встановлено також і розмежувальні ознаки регламентації відповідальності за це суспільно небезпечне діяння в законодавстві окремих держав у розрізі визначення суб’єкта службового підроблення. Скажімо, на відміну від законодавства України, польське службову особу визначає як: особу, яка виконує функцію державної влади; є державним службовцем; членом органу місцевого самоврядування; особою, яка працює в організаційному підрозділі за державні кошти, якщо вона не виконує свою професійну діяльність виключно у сфері обслуговування; а також іншу особу, повноваження та обов’язки якої пов’язані з наданням публічних послуг та передбачені у законі чи визнаному Республікою Польща міжнародному договорі. У другому розділі роботи охарактеризовано склад службового підроблення. Дослідження об’єкта складу службового підроблення дало змогу з’ясувати, що цей елемент складу правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України, попри певне різноманіття позицій у доктрині кримінального права, загалом визначається як суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність. Встановлено, що поряд з іншими ознаками елементів складу цього кримінального правопорушення об’єкт виступає розмежувальною ознакою при кваліфікації діяння. Доведено, що додатковим факультативним об’єктом службового підроблення може бути низка суспільних відносин, окрім тієї групи суспільних відносин, які не мають і не можуть мати взаємозв’язку зі службовим підробленням (статева свобода, статева недоторканість особи тощо). Аналіз змісту предмета службового підроблення засвідчив, що попри законодавче закріплення цього поняття у примітці до ст. 358 КК України та визначення його ознак у цій нормі, а також з урахуванням порівняно достатньої кількості теоретичних напрацювань з цієї проблематики, іноді існують труднощі у розмежуванні офіційного від будь-якого іншого різновиду документа. Встановлено, що предмет службового підроблення повинен відповідати одночасно ознакам, характерним для поняття «документ» з одного боку, і, відповідно, містити низку специфічних ознак, які надають йому статусу офіційного. При цьому однозначно визначити приналежність документа до категорії «офіційний» не дає змогу ні положення КК України, ні теоретичні напрацювання, ані судова практика. Це, зокрема, підтвердив аналіз вироків судів України за 2019–2023 років, а саме що предметом цього кримінального правопорушення виступають доволі різні за своїм змістом та формою документи, офіційний статус яких подекуди таки умовний. Дослідження цієї ознаки також вказало на те, що законодавець надто диференціював відповідальність за підробку документів у положеннях КК України з урахуванням специфіки підробленого документа. Вивчення об’єктивної сторони складу службового підроблення дало змогу виокремити низку проблемних аспектів, як-от: відсутність законодавчого визначення змісту форм об’єктивної сторони складу службового підроблення; виокремлення такої кількості форм об’єктивної сторони складу цього правопорушення у багатьох випадках лише ускладнює процес правозастосування; відсутність будь-яких інших конкретизуючих ознак (суспільно небезпечного наслідку, мети, мотиву) ускладнюють можливість відмежувати кримінально каране підроблення від малозначного; відсутність можливості притягнення до кримінальної відповідальності осіб за умисне невнесення службовою особою в офіційний документ відомостей, які вона зобов’язана була внести; відсутність у ст. 366 КК України такої форми об’єктивної сторони, як використання службовою особою завідомо підробленого офіційного документа; наявність в положеннях Особливої частини КК України низки статей, які передбачають відповідальність за підробку документа, фактично ідентичних між собою за об’єктивною стороною. Обґрунтовано доцільність використання в положеннях кримінального законодавства узагальненого терміна «підроблення» на противагу існуючим чотирьом формам об’єктивної сторони чинної редакції ст. 366 КК України. Це дозволить усунути низку проблем при з’ясуванні їх змісту, а також кваліфікації вчиненого. Здійснено дослідження ознак суб’єкта складу службового підроблення, яким виступає службова особа. Наголошено, що хоча положення ст. 366 КК України не містять прямої вказівки на те, що службова особа повинна здійснювати таке підроблення у межах наданих їй службових повноважень, така вимога виникає з огляду на сферу суспільних відносин, яким має спричинятися шкода такими діями. Визначено, що суб’єктивна сторона, попри умисну форму вини до дій, спрямованих на підробку офіційного документа, повинна характеризуватися й іншими ознаками, оскільки в чинній редакції ст. 366 є доволі проблемною з огляду на відмежування кримінально караного діяння від не кримінально караного. Відповідно, запропоновано визначити спеціальну мету як обов’язкову ознаку кримінально караного підроблення службовою особою офіційного документа, а саме – вчинення зазначених дій з метою використання його підроблювачем чи будь-якою іншою особою для вчинення іншого суспільно небезпечного діяння. Аналіз теоретичних надбань, а також судової практики з цієї категорії проваджень засвідчив наявність низки проблем і у кваліфікації службового підроблення, і щодо призначення покарання за нього. Визначено, що такими проблемами є: ігнорування судами в окремих випадках значного розриву у часі між кількома фактами підробки офіційних документів, а отже, неврахування при кваліфікації кількох тотожних діянь такої кваліфікуючої ознаки, як повторність; кваліфікація діянь винної особи як службового підроблення у випадках, коли службова особа вчиняє зазначені дії виходячи за межі своїх повноважень; кваліфікація за співучасті у службовому підробленні з посиланням на ч. 2 ст. 27 КК (дій виконавця), що суперечить положенням ст. 29 КК України; постановлення судами першої інстанції обвинувальних вироків за службове підроблення у випадках, коли документ не містить всіх ознак офіційного документа, або ж притягнення до відповідальності осіб, які не відповідають усім ознакам службової особи; неврахування в окремих випадках при постановленні обвинувального вироку положень ч. 2 ст. 11 КК України щодо малозначності діяння. Відтак на підставі проведеного дослідження запропоновано низку змін та доповнень до Кримінального кодексу України в частині регламентації відповідальності за підробку офіційного документа. The dissertation is a comprehensive monographic study of criminal liability for official forgery in the criminal law of Ukraine. The work consists of three chapters. The first chapter is dedicated to the general principles of researching liability for official forgery in the criminal law of Ukraine. This chapter analyzes the state of research on liability for official forgery in Ukrainian criminal law doctrine, which revealed a number of poorly studied or entirely unexplored aspects of liability for this socially dangerous act. In particular, the analysis of scientific publications highlighted that poorly studied issues regarding criminal liability for official forgery include the correlation of alternative forms of the objective side of this criminal offense; the differentiation of official forgery from other criminal offenses involving official documents; the boundary between criminally punishable forgery of official documents and minor offenses that do not incur criminal liability, etc. The theoretical possibility of committing official forgery through inaction and the effectiveness of its punishment remain unexplored in criminal law theory. A historical-legal analysis of the development of legislation identified the first attempts at legislative fixation of criminally punishable acts in Ukrainian legal sources. Attention is drawn to the fact that the analyzed sources indicate a long path of forming a separate criminal prohibition that currently constitutes the legally established elements of this criminal offense. Ukrainian legislation, as well as scientific thought, has undergone numerous periods of formation influenced by both domestic state development features and neighboring states. A comparative analysis of the legislation of Ukraine and the Republic of Poland regarding the regulation of liability for official forgery revealed a number of distinguishing features both in defining the elements of this socially dangerous act and its punishability. It was established that, unlike Ukrainian legislation, the regulation of liability related to document falsification in Polish legislation is significantly broader, and in contrast to the Criminal Code of Ukraine, the differentiation of liability is not conditioned by the specifics of the criminal offense’s subject or the sphere of social relations endangered or harmed, but by the nature of the committed act. The Polish Criminal Code provides for liability in separate articles for: document forgery; certifying falsehood; obtaining a false certificate; using a document that certifies falsehood; selling an identity document; using someone else’s document; destroying or hiding a document; and destroying boundary markers. The study identified and differentiated the regulatory features of liability for this socially dangerous act in the legislation of the analyzed states concerning the definition of the subject of official forgery. Unlike Ukrainian legislation, Polish law defines a public official as a person performing a state authority function, a civil servant, a member of a local government body, a person working in an organizational unit funded by the state if not performing professional activities solely in the service sector, and other persons whose powers and duties are related to providing public services as stipulated by law or an internationally recognized agreement by the Republic of Poland. In the second chapter of the study, the elements of official forgery are characterized. The examination of the object of official forgery enabled the determination that this element of the offense, as provided by Article 366 of the Criminal Code of Ukraine in the doctrine of criminal law, despite some diversity of positions, is generally defined as social relations that ensure normal official activity. It has been established that alongside other features of the elements of this criminal offense, the object serves as a distinguishing feature in the qualification of the act. It has been proven that an additional optional object of official forgery can be a range of social relations, apart from those groups of social relations that do not and cannot have a connection with official forgery (sexual freedom, sexual inviolability of a person, etc.). The analysis of the content of the subject of official forgery showed that despite the legislative consolidation of this concept in the note to Article 358 of the Criminal Code of Ukraine and the definition of its features in this norm, and considering the relatively sufficient number of theoretical works on this issue, their content sometimes causes difficulties in distinguishing official documents from any other types of documents. It has been established that the subject of official forgery must simultaneously meet the characteristics typical for the concept of "document" on one hand, and, accordingly, contain a number of specific features that grant it official status. However, neither the provisions of the Criminal Code of Ukraine, theoretical works, nor judicial practice provide an unambiguous determination of a document's belonging to the category of "official". This was confirmed by the analysis of court sentences in Ukraine from 2019-2023, which showed that the subject of this criminal offense comprises quite varied documents in terms of content and form, whose official status is sometimes rather conditional. The study of this feature also indicated that the legislator excessively differentiated the responsibility for document forgery in the provisions of the Criminal Code of Ukraine, considering the specifics of the forged document. The study of the objective side of official forgery elements allowed the identification of several problematic aspects, including: the absence of a legislative definition of the content of forms of the objective side of official forgery; the separation of such a number of forms of the objective side of this offense in many cases only complicates the process of law enforcement; the absence of any other specifying features (socially dangerous consequence, purpose, motive) complicates the possibility of distinguishing criminal forgery from insignificant; the inability to prosecute persons for intentionally failing to enter information in an official document that they were obliged to enter; the absence in Article 366 of the Criminal Code of Ukraine of such a form of the objective side as the use of a knowingly forged official document by an official; the presence in the Special Part of the Criminal Code of Ukraine of a number of articles that provide for responsibility for document forgery that are practically identical in their objective side. The expediency of using a generalized term "forgery" in the provisions of criminal legislation instead of the existing four forms of the objective side in the current version of Article 366 of the Criminal Code of Ukraine has been substantiated. This will eliminate a number of problems in determining their content, as well as in the qualification of the committed act. The study of the features of the subject of official forgery, which is an official, has been carried out. It has been emphasized that although the provisions of Article 366 of the Criminal Code of Ukraine do not directly indicate that the official must commit such forgery within the scope of their official powers, this requirement arises in view of the sphere of social relations that should be harmed by such actions. It has been determined that the subjective side, despite the intentional form of guilt in actions aimed at forging an official document, should also be characterized by other features, since the current version of Article 366 is quite problematic in terms of distinguishing a criminally punishable act from a non-criminally punishable one. Accordingly, it has been proposed to define a special purpose as a mandatory feature of criminally punishable forgery by an official, namely – committing the specified actions with the intent to use the forgery by the forger or any other person to commit another socially dangerous act. The analysis of theoretical achievements, as well as judicial practice in this category of cases, indicated a number of problems in both the qualification of official forgery and the imposition of penalties for it. It has been determined that such problems include: the courts' occasional disregard for the significant time gap between several facts of official document forgery, thus failing to take into account the qualifying feature of repetition in the qualification; the qualification of the offender's actions as official forgery in cases when the official commits these actions beyond their powers; the qualification of co-participation in official forgery with reference to Part 2 of Article 27 of the Criminal Code (actions of the executor), which contradicts the provisions of Article 29 of the Criminal Code of Ukraine; the issuance of guilty verdicts by courts of first instance for official forgery in cases when the document does not contain all the features of an official document, or the prosecution of individuals who do not meet all the features of an official; the failure to consider the provisions of Part 2 of Article 11 of the Criminal Code of Ukraine regarding the insignificance of the act in some cases when issuing a guilty verdict. Based on the conducted study, a number of changes and additions to the Criminal Code of Ukraine regarding the regulation of responsibility for the forgery of official documents have been proposed.