Право на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі у світлі практики Європейського суду з прав людини щодо України: стан дослідження проблеми науковій літературі

Abstract

Гарантоване Конституцією України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі за можливостями його реалізації та обсягом відрізняється від цього права вільних людей. Але безперечним є те, що засуджені до довічного позбавлення волі не позбавлені цього права в повному обсязі. На цьому у своїй практиці послідовно наголошує Європейський суд з прав людини (далі у тексті — ЄСПЛ, Суд). Крім того, що приватне і сімейне життя є природною потребою кожної людини, його реалізація, зокрема в такій формі, як збереження і підтримання зв’язків із зовнішнім світом, є способом ресоціалізації осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. Орієнтиром для розвитку українського законодавства і правозастосовної практики є практика ЄСПЛ. Тому правові позиції ЄСПЛ щодо права на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі мають бути вивчені та узагальнені. Передумовою подальшого розвитку будь-якого наукового напрямку є осмислення вже зробленого попередніми дослідниками. Здійснене дослідження показало, що в українській науковій літературі висвітлено правові позиції ЄСПЛ щодо таких аспектів права на повагу до приватного і сімейного життя ув’язнених, у широкому розумінні цієї категорії осіб (взятих під варту, засуджених до позбавлення волі на певний строк та засуджених до довічного позбавлення волі): 1) висновок про те, що обмеження права на повагу до приватного і сімейного життя для осіб, позбавлених волі, за умови його законності, не є несумісним із правом Конвенції; 2) умови/критерії законності такого обмеження, здійсненого національними державними органами; 3) систематизовано основні види порушень права на повагу до сімейного життя, зафіксованих у рішеннях ЄСПЛ, щодо засуджених та осіб, взятих під варту; 4) особливий захист листування ув’язненого з його адвокатом; 5) розмежування сфер застосування ст. 8 з іншими статтями Конвенції, перш за все– ст. 3; 6) визначено основну тенденцію практики ЄСПЛ «у пенітенціарній сфері та у системі кримінальної юстиції в цілому», яка полягає у постійному підвищенні Судом стандартів прав людини; 7) ігнорування необхідності індивідуального підходу в застосуванні обмежень прав осіб, позбавлених волі. Опрацювання існуючого масиву наукової літератури показує, що наявні дослідження в основному базуються на аналізі практики ЄСПЛ щодо зарубіжних держав і за єдиним винятком не виокремлюють правове становище засуджених до довічного позбавлення волі серед інших позбавлених волі осіб. З моменту виходу у світ вивчених монографій минуло 9–10 років. За цей час ЄСПЛ напрацював значний масив практики щодо України, в якому враховано саме український контекст. Тож аналіз рішень ЄСПЛ саме щодо України має бути в пріоритеті. Крім того, вони мають бути проаналізовані в повному обсязі. Саме такий аналіз дасть можливість у поєднанні з демонстрацією стандартів Конвенції щодо права засуджених до довічного позбавлення волі на повагу до їхнього приватного і сімейного життя показати констатовані ЄСПЛ у його практиці щодо України системні та часткові проблеми в цій сфері. Guaranteed by the Constitution of Ukraine and Article 8 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, the right to respect for private and family life for those sentenced to life imprisonment, in terms of its implementation and scope, differs from this right for free individuals. But it is undeniable that those sentenced to life imprisonment are not deprived of this right in full. This is consistently emphasized in its practice by the European Court of Human Rights. In addition to private and family life being a natural need of every individual, its realization, particularly in forms such as maintaining and supporting connections with the outside world, is a means of re-socialization for individuals undergoing punishment in the form of life imprisonment. The benchmark for the development of Ukrainian legislation and law enforcement practice is the practice of the European Court of Human Rights. Therefore, the legal positions of the European Court of Human Rights regarding the right to respect for private and family life for those sentenced to life imprisonment should be studied and generalized. The precondition for the further development of any scientific direction is the comprehension of what has already been done by previous researchers. The conducted research has shown that Ukrainian scientific literature has addressed the legal positions of the European Court of Human Rights regarding various aspects of the right to respect for the private and family life of prisoners, broadly understood (including those in custody, sentenced to a certain term of imprisonment, and those sentenced to life imprisonment): 1) the conclusion that the restriction of the right to respect for private and family life for persons deprived of liberty, provided it is lawful, is not incompatible with the Convention; 2) the conditions/criteria for the legality of such restriction, implemented by national authorities; 3) the systematic identification of the main types of violations of the right to respect for family life recorded in the decisions of the European Court of Human Rights regarding convicted persons and persons in custody; 4) special protection of correspondence between an inmate and their lawyer; 5) differentiation of the spheres of application of Article 8 with other articles of the Convention, primarily Article 3; 6) determination of the main trend in the practice of the European Court of Human Rights «in the penitentiary sphere and in the criminal justice system as a whole,» which consists of constantly raising the standards of human rights by the Court; 7) ignoring the need for an individual approach in applying restrictions on the rights of persons deprived of liberty. The analysis of the existing body of scientific literature shows that existing studies are mainly based on the analysis of the European Court of Human Rights practice regarding foreign states and, with one exception, do not distinguish the legal status of those sentenced to life imprisonment among other deprived individuals. Since the publication of the analyzed monographs, 9–10 years have passed. During this time, the European Court of Human Rights has developed a significant body of practice regarding Ukraine, taking into account the Ukrainian context. Therefore, the analysis of the European Court of Human Rights decisions specifically regarding Ukraine should be a priority. Additionally, they should be analyzed in full. Such an analysis will allow, in conjunction with demonstrating the Convention’s standards regarding the right of those sentenced to life imprisonment to respect for their private and family life, to show the systematic and partial problems in this area identified by the European Court of Human Rights in its practice regarding Ukraine.