Рабство чи номінальна свобода: система суспільного устрою Візантії

Abstract

Сьогодні в час війни все ж мріємо про мир, готуємось і думаємо про майбутнє. Тому, щоб не припуститися помилок знову, доцільно пригадати історичні факти життя давньої держави, яка суттєво вплинула на побудову суспільних відносин в країнах сучасного світу. Важливо говорити про це зараз, бо спостерігаємо руйнування усталених систем і суспільних відносин. Усе старе стрімко відходить. Натомість має постати щось нове. І яким воно буде, – залежить від нас і рівня нашої свідомості. З погляду окресленої вище позиції інтерес становить візантійське право. У ньому відображена унікальна система суспільного устрою, що поєднує в собі античні і середньовічні риси. Розширення імперії, розвиток громадянських відносин, пов’язаних з економічним і політичним становленням нового суспільства, сприяло правовому зрівнянню окремих категорій вільних людей і злиттю абстрактних категорій «римський громадянин» і «особа». У ході становлення феодальних відносин вчення про правовий статус особи зазнало значних змін. Виник парадокс, пов’язаний з нездатністю класичного римського права адекватно відобразити статуси осіб, які реально склались залежно від їх приналежності до певного прошарку громадської структури, не обмеженої класифікацією жителів держави на громадян і рабів. Розвинулася стратифікація (розшарування) населення в залежності від соціального статусу, що використовувалаза основу факт приналежності до державної служби, а також до інших корпоративних об’єднань. Особи, які були більше чи менше залежними, не користувалися всім обсягом цивільних прав. Візантійські законодавці, що виходили з концепцій дихотомічного поділу суспільства, прагнули наблизити їх правове становище до статусу рабів, але при цьому обмежували поширення рабства. Документальні свідчення досить суперечливі. Інститут рабовласництва зберігався протягом всієї історії Візантії. Основними джерелами рабства була торгівля рабами і захоплення військовополонених. Водночас основу економічного виробництва становив клас номінально вільних або тих, що перебували в формі залежності, але не рабстві, селян і громад, що обробляли, як правило, державну землю. Today, in times of war, we still dream of peace, prepare and think about the future. Therefore, in order not to make mistakes again, it is advisable to recall the historical facts of the life of the ancient state, which signifcantly influenced the construction of social relations in the countries of the modern world. It is important to talk about this now because we are witnessing the destruction of established systems and social relations. Everything old is rapidly disappearing. Something new must emerge instead. And what it will be like depends on us and the level of our consciousness. From the perspective of the above position, Byzantine law is of interest. It reflects a unique system of social organization that combines ancient and medieval features. The expansion of the empire, the development of civil relations associated with the economic and political formation of the new society, contributed to the legal equalization of certain categories of free people and the merger of the abstract categories of «Roman citizen» and «person». In the course of the formation of feudal relations, the doctrine of the legal status of a person underwent signifcant changes. A paradox arose due to the inability of classical Roman law to adequately reflect the statuses of persons that actually developed depending on their belonging to a certain layer of the social structure, not limited to the classifcation of the state’s inhabitants into citizens and slaves. Stratifcation (stratifcation) of the population depending on social status developed, using as a basis the fact of belonging to the civil service, as well as to other corporate associations. Persons who were more or less dependent did not enjoy the full scope of civil rights. Byzantine legislators, based on the concept of a dichotomous division of society, sought to bring their legal status closer to that of slaves, but at the same time limited the spread of slavery. Documentary evidence is quite contradictory. The institution of slavery persisted throughout the history of Byzantium. The main sources of slavery were the slave trade and the capture of prisoners of war. At the same time, the basis of economic production was a class of nominally free or dependent, but not slave, peasants and communities that cultivated, as a rule, state land.