Нормативно-правова модель розслідування кримінальних проступків у формі дізнання: дисертація

Abstract

У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягає у дослідженні нормативно-правової моделі розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, а також формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. За результатами дослідження сформульовані такі положення, висновки та рекомендації: Визначено, що дослідження монографічного рівня, які торкаються питань провадження дізнання слід умовно поділити на декілька категорій: 1) за темпоральним критерієм на: ті, які проводилися за КПК України 1960 року, та ті, які проводяться за КПК України 2012 року; 2) за предметом дослідження: роботи, які присвячені загальнотеоретичним та праксеологічним питанням провадження дізнання; 3) дисертації, які присвячені специфіці дізнання, що провадиться по окремим категоріям кримінальних проваджень або окремими органами, уповноваженими на його проведення. Встановлено, що мета дізнання визначається, виходячи з його завдань. Досягнення завдань дізнання забезпечується цілеспрямованою діяльністю учасників кримінального процесу, зокрема органів дізнання, прокуратури та суду. Дізнання у своєму спектрі має й специфічні завдання, до яких відноситься: встановлення події кримінального проступку; повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; збирання матеріалів, які необхідні для встановлення обставин, що входять до предмету доказування та достатніми для винесення законного, справедливого та обґрунтованого вироку. Надано авторське визначення дізнання як однієї із врегульованих законодавством форм досудового розслідування, яка складається з кримінальної процесуальної діяльності органів дізнання у кримінальних провадженнях щодо розслідування кримінальних проступків, має визначену чинним КПК України мету та завдання, вичерпний перелік учасників та суб’єктів дізнання, визначає їх права, повноваження, обов’язки та відповідальність, умови реалізації та прийняття відповідних процесуальних рішень. Сутністю дізнання, як кримінальної процесуальної діяльності, яку здійснює визначене коло уповноважених суб’єктів, є, по-перше, дотримання процесуальної форми провадження дізнання та прийняття необхідних процесуальних рішень; по-друге, отримання здійснення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання фактичних даних з метою встановлення наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для розслідування кримінального проступку та підлягають доказуванню. Визначено, що за функціональним призначенням суб’єктів дізнання можна розділити на дві категорії: 1) суб’єкти, до функцій яких належить виключно здійснення розслідування кримінальних проступків (дізнавач); 2) суб’єкти, які мають делеговані повноваження щодо здійснення розслідування кримінальних проступків в межах компетенції, передбаченої КПК України, та наряду із функцією розслідування виконують інші функції, передбачені чинним законодавством (особи, уповноважені на здійснення дізнання). При тому, що за функціями таких суб’єктів можна диференціювати, натомість за праксеологічною складовою вони мають єдино направлену діяльнісну компоненту, яка обумовлюється безпосередньо метою дізнання та завданнями, які вирішуються цими суб’єктами під час їх діяльності у цій сфері. Досліджена правосуб’єктність підрозділів дізнання, яка повинна розглядатися корелятивно з організаційною структурою цих органів, яка визначається як КПК України, так і підзаконними нормативно-правовими актами. Пропонується розробка органами, у яких за КПК України передбачені підрозділи дізнання та особи, уповноважені на його здійснення, спільного міжвідомчого нормативно-правового акта, який би уніфіковано визначав організаційні аспекти функціонування підрозділів дізнання. Аргументовано, що намагання законодавця ототожнити повноваження дізнавача при провадженні дізнання з повноваженнями слідчого не відповідає правовій природі дізнання як форми досудового розслідування, що підтверджується специфічними процесуальними засобами, джерелами доказів, порядком провадження дізнання, обмеженням на проведення більшості негласних слідчих (розшукових) дій, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, вимогами до закінчення дізнання тощо. Це свідчить про недостатню правову визначеність нормативноправової моделі дізнання на сучасному етапі в Україні. Підкреслено, що тимчасове вилучення уповноваженою службовою особою посвідчення водія до набрання вироком законної сили у порядку ч. 3 ст. 298-3 КПК України не відповідає правовій природі тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, є порушенням презумпції невинуватості у частині прав особи, що підозрюється у вчиненні кримінального проступку, не відповідає тяжкості проступку, таке істотне обмеження прав особи не може відбуватися без судового контролю. Частина 3 статті 298-3 КПК України підлягає виключенню з подальшим доповненням КПК України відповідною нормою, у якій буде чітко регламентовано підстави, умови та правових механізм, що включає судовий контроль за цим заходом забезпечення кримінального провадження, а також відповідне доповнення розділу ІІ КПК України таким заходом. Процесуальний порядок затримання особи за скоєння кримінального правопорушення є недосконалим, адже передбачає ті ж підстави для затримання, що і у разі затримання особи за вчинення злочину, але за додаткових умов, що не передбачено ані Конституцією України, ані міжнародними нормативно-правовими актами, які регулюють це питання. Зазначено, що підлягає нормативному закріпленню категорія «законна вимога». Пропонується під законною вимогою уповноваженої службової особи (у контексті ст. 298-2 КПК України) розуміти передбачене законом звернення особи, яка уповноважена на здійснення затримання, щодо припинення протиправних дій та/чи опору працівнику правоохоронного органу. Підстава, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 298-2 КПК України наділяє уповноважену службову особу правом оцінювати на власний розсуд стан особи, що затримується. Оцінка такого стану (алкогольне, наркотичне чи інше сп’яніння) має відбуватися у кореляції із діями особи, які вона вчиняє та ймовірністю спричинення шкоди особою собі чи оточуючим, з метою унебезпечення від неправомірного обмеження прав такої особи внаслідок затримання. Визначена колізія між нормами ч. 2 ст. 298-2, ч. 4 ст. 298-2, ст. 211 КПК України свідчить про колізійність цих норм в частині строків затримання за підозрою у вчиненні кримінального проступку. Задля уніфікованого підходу до строків затримання та усунення зазначеної колізії розуміння необхідним є виключення частини 2 статті 298-2 КПК України. Суттєвим недоліком, що обумовлює правову невизначеність форми та змісту протоколу затримання за підозрою у вчиненні кримінального проступку, є відсутність в статті 298-2 КПК України визначених вимог щодо складання та форми і змісту такого документа. Зазначена прогалина має бути усунена шляхом внесення відповідного доповнення за аналогією з частиною 5 статті 208 КПК України. Підкреслюється, що зміна кваліфікації кримінального правопорушення зі злочину на проступок або навпаки обумовлює зміну предметної підслідності. Таким чином, за своїм змістом абзаци 3 та 4 частини четвертої статті 218 КПК України, не охоплюються предметом регулювання статті 218 КПК України і з огляду на вимоги законодавчої техніки повинні знайти своє відображення у статті 216 КПК України. Необхідність ефективного провадження дізнання та правова природа кримінальних проступків і спрощеної форми провадження вимагає визначення строків його проведення до повідомлення особи про підозру. Задля підвищення ефективності провадження дізнання пропонується визначити 6-місячний строк проведення з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру шляхом внесення змін до ст. 219 КПК України. З урахуванням необхідності проведення окремих видів судових експертиз, що можуть проводитися протягом тривалого строку, вбачається за необхідне передбачити можливість продовження строків провадження дізнання до двох місяців. Необхідність якісної організації дізнання процесуальним керівником обумовлює потребу у нормативному визначенні вимоги про надання конкретизованих вказівок про проведення додаткових слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій та їх строків. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку попри спрощену форму дізнання порівняно із досудовим слідством передбачає певні специфічні процедури: «інформування» особи про результати медичного освідування та висновку спеціаліста за їх наявності. За своєю сутністю такі дії є ознайомленням з відповідними матеріалами та повинні оформлюватися у відповідній процесуальній формі: протоколом ознайомлення з матеріалами медичного освідування та висновком спеціаліста. Про що пропонуються відповідні доповнення до ч. 2 ст. 298-4 КПК України. Аргументовано, що архітектоніка та зміст діяльності дізнавача та прокурора на етапі закінчення дізнання дають підстави для констатації того факту, що дізнавач не є суб’єктом, уповноваженим на складання обвинувального акта. Порядок відкриття матеріалів на етапі завершення дізнання є іще одним свідченням спрощення цієї форми провадження, однак свідчить і про асиметрію у балансі сторін, внаслідок не наділення сторони обвинувачення правами щодо ознайомлення з матеріалами сторони захисту. Акцентовано, що існує невідповідність між загальними нормами, які регламентують питання доказів і доказування та спеціальними нормами, що стосуються виключно дізнання. Додаткові джерела доказів, які законодавець визначив для провадження дізнання, не відображені ані у ч. 2 ст. 84 КПК України, ані в інших нормах цієї та інших глав, що не відповідає принципу правової визначеності. Необхідним є внесення системних змін до кримінального процесуального законодавства в частині визначення додаткових джерел доказів при провадженні дізнання та вимог до них у главі 3 КПК України. З’ясовано правову природу пояснення, яке носить гібридний характер при провадженні дізнання: спрощена форма та визначені строки такого провадження обумовлюють необхідність в оперативності отримання інформації без подальшого виклику свідка, потерпілого для участі у процесуальних діях (що становить не менше трьох днів та не узгоджується зі строками провадження дізнання у загальному порядку), натомість фактично інформація отримана під час опитування не може замінити показання як джерело доказів внаслідок фактичної відсутності процесуального статусу особи, у якої воно відбирається, що обумовлює відсутність відповідних процесуальних прав, обов’язків та відповідальності. Кримінальним процесуальним законодавством не передбачається підстав та порядку проведення «огляду особи», відтак використання цього терміну у п. 4 ч. 3 ст. 214 КПК України свідчить про помилку законодавця та необхідність приведення норми до термінологічної визначеності шляхом заміни на термін «особистий обшук». Визначення окремої процедури вилучення доказів під час здійснення слідчих (розшукових) дій при провадженні дізнання не відповідає вимогам законності та загальним правилам проведення слідчих (розшукових) дій. Таке майно фактично має статус тимчасово вилученого, що повинно бути визначено у відповідній нормі. З метою уніфікації процедури поводження з вилученими під час особистого обшуку при затриманні, чи під час огляду речами та документами доцільно внести доповнення до ч. 1 с. 298-3 КПК України. Обґрунтовано, що наявність вимоги у ч. 2 ст. 298-3 КПК України щодо визнання вилученого майна речовим доказом шляхом винесення відповідної постанови, протирічить концепції доказів і доказування, закладеній у чинному КПК України 2012 року, який по суті передбачає поділ доказів на досудові та судові та остаточне визнання такими судовим рішенням. The dissertation solves a scientific task, which consists in the research of the normative-legal model of the investigation of criminal offenses in the form of an inquiry, as well as the formation of scientifically based recommendations for improving the current legislation and the practice of its application. Based on the results of the study, the following provisions, conclusions and recommendations were formulated: It was determined that studies of the monographic level, which touch upon the issues of inquiry proceedings, should be conditionally divided into several categories: 1) according to the temporal criterion: those conducted under the Criminal Code of Ukraine of 1960 and those conducted under the Criminal Code of Ukraine of 2012; 2) by the subject of the research: works that are devoted to general theoretical and praxeological questions of inquiry proceedings; 3) theses, which are devoted to the specifics of the investigation, which is conducted in separate categories of criminal proceedings or by separate bodies authorized to conduct it. It is established that the purpose of inquiry is determined based on its tasks. Achieving the tasks of the investigation is ensured by the purposeful activity of the participants in the criminal process, in particular the investigation bodies, the prosecutor's office and the court. In its spectrum, investigation also has specific tasks, which include: establishing the event of a criminal misdemeanor; notification of a person suspected of committing a criminal offense; collecting materials that are necessary to establish the circumstances that are part of the subject of proof and are sufficient for issuing a legal, fair and well-founded verdict. The author's definition of inquiry is provided as one of the forms of pre-trial investigation regulated by law, which consists of the criminal procedural activity of inquiry bodies in criminal proceedings and the investigation of criminal misdemeanors, has the purpose and task defined by the current Code of Criminal Procedure of Ukraine, an exhaustive list of participants and subjects of inquiry, determines their rights , powers, duties and responsibilities, conditions of implementation and adoption of relevant procedural decisions. The essence of the investigation, as a criminal procedural activity carried out by a certain circle of authorized subjects, is, firstly, compliance with the procedural form of the investigation and the adoption of the necessary procedural decisions; secondly, obtaining the implementation of investigative (search), covert investigative (search) actions and other procedural actions aimed at collecting factual data in order to establish the presence or absence of facts and circumstances that are relevant to the investigation of a criminal offense and are subject to proof. It was determined that the subjects of investigation can be divided into two categories according to their functional purpose: 1) subjects whose functions include only the investigation of criminal misdemeanors (investigator); 2) entities that have delegated authority to investigate criminal offenses within the scope of competence provided for by the Code of Criminal Procedure of Ukraine, and along with the function of investigation, perform other functions provided for by current legislation (persons authorized to conduct inquiries).Despite the fact that the functions of such subjects can be differentiated, on the other hand, according to the praxeological component, they have a single directed activity component, which is determined directly by the purpose of learning and tasks that are solved by these subjects during their activities in this field. The legal personality of the units of inquiry has been studied, which should be considered correlatively with the organizational structure of these bodies, which is determined both by the Criminal Procedure Code of Ukraine and by subordinate legal acts. It is proposed that the bodies in which, under the Criminal Procedure Code of Ukraine, provide investigation units and the persons authorized to implement them, develop a joint interdepartmental legal act that would uniformly define the organizational aspects of the operation of the investigation units. It is argued that the legislator's attempt to equate the authority of the inquirer during the inquiry with the authority of the investigator does not correspond to the legal nature of the inquiry as a form of pre-trial investigation, which is confirmed by specific procedural means, sources of evidence, the order of the inquiry, the restriction on the conduct of most secret investigative (search) actions, the application of measures provision of criminal proceedings, requirements for completion of inquiry, etc. This testifies to the insufficient legal certainty of the normative-legal model of inquiry at the current stage in Ukraine. It is emphasized that the temporary withdrawal of a driver's license by an authorized official before the judgment becomes final in accordance with Part 3 of Art. 298-3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine does not correspond to the legal nature of a temporary restriction on the use of a special right, is a violation of the presumption of innocence in terms of the rights of a person suspected of committing a criminal offense, does not correspond to the gravity of the offense, such a significant restriction of a person's rights cannot occur without judicial control. Part 3 of Article 298-3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is subject to exclusion with the subsequent addition of the Criminal Procedure Code of Ukraine with a corresponding norm, which will clearly regulate the grounds, conditions and legal mechanism, which includes judicial control over this measure of ensuring criminal proceedings, as well as the corresponding addition of Section II of the Criminal Procedure Code of Ukraine as follows measures. The procedural procedure for detaining a person for committing a criminal offense is imperfect, because it provides for the same grounds for detention as in the case of detaining a person for committing a crime, but under additional conditions that are not provided for either by the Constitution of Ukraine or international legal acts that regulate this question. It is noted that the category "legal requirement" is subject to regulatory approval. It is suggested that the lawful demand of an authorized official (in the context of Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine) should be understood as the legal appeal of a person authorized to carry out detention, regarding the cessation of illegal actions and/or resistance to a law enforcement officer. The basis provided for in Clause 4, Part 1, Art. 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine gives the authorized official the right to assess the condition of the detained person at his own discretion. The assessment of such a state (alcohol, drug or other intoxication) should be correlated with the person's actions and the probability of harming the person to himself or others, in order to prevent the unlawful restriction of the rights of such a person as a result of detention. The conflict between the norms of Part 2 of Art. 298-2, Part 4 of Art. 298-2, Art. 211 of the Criminal Procedure Code of Ukraine testifies to the conflict of these norms regarding the terms of detention on suspicion of committing a criminal offense. For the sake of a unified approach to the terms of detention and elimination of the specified conflict of understanding, it is necessary to exclude part 2 of Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. A significant drawback, which causes the legal uncertainty of the form and content of the protocol of detention on suspicion of committing a criminal offense, is the lack of specified requirements for the preparation and form and content of such a document in Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The specified gap should be eliminated by making a corresponding addition by analogy with Part 5 of Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is emphasized that changing the qualification of a criminal offense from a felony to a misdemeanor or vice versa causes a change in subject liability. Thus, according to their content, paragraphs 3 and 4 of part four of Article 218 of the Criminal Procedure Code of Ukraine are not covered by the regulation of Article 218 of the Criminal Procedure Code of Ukraine and, given the requirements of the legislative technique, should be reflected in Article 216 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The need for effective inquiry proceedings and the legal nature of criminal misdemeanors and a simplified form of proceedings require the determination of the terms of its conduct before the notification of a person of suspicion. In order to increase the effectiveness of the investigation, it is proposed to determine a 6-month period from the moment of entering information into the EDPR until the day of notifying the person of the suspicion by amending Art. 219 of the CPC of Ukraine. Taking into account the need to carry out certain types of forensic examinations, which can be carried out for a long period of time, it is considered necessary to provide for the possibility of extending the period of inquiry proceedings up to two months. The need for high-quality organization of inquiry by the procedural manager determines the need for a normative definition of the requirement to provide specific instructions on the conduct of additional investigative (search) and covert investigative (search) actions and their terms. The notification of suspicion of committing a criminal offense, despite the simplified form of inquiry compared to the pre-trial investigation, involves certain specific procedures: "informing" the person about the results of the medical examination and the specialist's opinion, if available. By their essence, such actions are familiarization with the relevant materials and must be formalized in the appropriate procedural form: a protocol of familiarization with the medical examination materials and a specialist's opinion. About which the relevant additions to Part 2 of Art. 298-4 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is argued that the architecture and content of the activity of the inquirer and the prosecutor at the end of the inquiry give grounds for ascertaining the fact that the inquirer is not an entity authorized to draw up an indictment. The procedure for opening the materials at the stage of completion of the investigation is another evidence of the simplification of this form of proceedings, but it also shows the asymmetry in the balance of the parties, as a result of not granting the prosecution the rights to review the materials of the defense side. It was emphasized that there is a discrepancy between the general norms that regulate the issues of evidence and proof and the special norms that relate exclusively to inquiry. Additional sources of evidence, which the legislator has determined for the investigation, are not reflected in Part 2 of Art. 84 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, nor in other regulations of this and other chapters, which does not correspond to the principle of legal certainty. It is necessary to make systematic changes to the criminal procedural legislation in terms of determining additional sources of evidence during the investigation and the requirements for them in Chapter 3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The legal nature of the explanation, which is of a hybrid nature during the investigation process, has been clarified: the simplified form and defined terms of such proceedings determine the need for the promptness of obtaining information without further summoning the witness, the victim to participate in the procedural actions (which is at least three days and is not consistent with by the terms of the general procedure of inquiry), on the other hand, in fact, the information obtained during the interview cannot replace the testimony as a source of evidence due to the actual lack of procedural status of the person from whom it is taken, which causes the absence of relevant procedural rights, duties and responsibilities. The criminal procedural legislation does not provide for the grounds and procedure for carrying out a "personal examination", hence the use of this term in Clause 4, Part 3 of Art. 214 of the Criminal Procedure Code of Ukraine shows the error of the legislator and the need to bring the norm to terminological certainty by replacing it with the term "personal search". The determination of a separate procedure for the removal of evidence during investigative (search) actions during inquiry does not meet the requirements of legality and the general rules of investigative (search) actions. Such property actually has the status of temporarily seized, which should be defined in the relevant norm. In order to unify the procedure for dealing with those seized during a personal search during detention, or during an inspection of things and documents, it is advisable to make additions to part 1 of p. 298-3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is substantiated that the presence of the requirement in Part 2 of Art. 298- 3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the recognition of seized property as material evidence by issuing a corresponding resolution contradicts the concept of evidence and proof laid down in the current Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012, which essentially provides for the division of evidence into pre-trial and judicial evidence and final recognition by such a court decision.