Problematic issues of applying an urgent restraining order in cases of domestic and gender-based violence (Scopus)

Abstract

Even though the current Ukrainian legislation prescribes certain measures to influence perpetrators in cases of gender-based violence, an urgent restraining order is not part of such measures, which requires expanding the powers of the police to issue urgent restraining orders in cases of gender-based violence. The purpose of this study was to outline this problematic issue and to identify the shortcomings in the legal mechanisms for appealing against urgent restraining orders. The research methodology was based on a systematic and comparative analysis of judicial practice, as well as on sectoral interpretation of legal provisions and analysis of judicial acts. It was found that although the legislation defnes most people as perpetrators of domestic violence, judicial practice establishes that such persons can be recognised as such only in cases where they are family members of the perpetrator. The absence of evidence of the latter leads to the closure of cases, regardless of the existence of evidence of violence. Thus, the fact that the victim and the perpetrator do not reside at the same address constitutes sufcient grounds for closing the proceedings due to the inability to confrm the personʼs status as a “perpetrator” (due to the absence of the offender as a legal subject of the offense). This is also the case when applying an urgent restraining order: the lack of evidence of a common household between the parties to the conflict deprives the police ofcer of the possibility of a quick response in the form of an order. Expanding the powers of the police to issue such an order in cases of gender-based violence will address this gap. The other side of the situation was addressed, specifcally the lack of proper legal mechanisms for appealing against the order. Since an urgent restraining order is an act of law enforcement, it does not produce legal consequences and cannot be appealed. At the same time, failure to appeal the order may have negative consequences for individuals, including bringing them to justice for violating the order and/ or committing domestic violence. The practical signifcance of the fndings obtained lies in the possibility of using them as an argumentative basis for protecting the rights of citizens, as well as for formulating an initiative to amend the legislation. Попри те, що чинне законодавство України передбачає певні заходи впливу на кривдників у справах про ґендерне насильство, терміновий заборонний припис не є частиною таких заходів, що вимагає розширення повноважень поліції щодо видачі термінових заборонних приписів у справах про насильство за ознакою статі. Метою статті було окреслення вказаного проблемного питання, а також виявлення недоліків у юридичних механізмах оскарження термінових заборонних приписів. Методологія дослідження ґрунтувалась на системному і порівняльному аналізі судової практики, а також на галузевому тлумаченні норм права та аналізі судових актів. Встановлено, що хоча законодавство визначає більшість осіб як суб’єктів домашнього насильства, судова практика встановлює, що такі особи можуть бути визнані такими лише у випадках, коли вони є членами сім’ї кривдника. Відсутність доказів останнього призводить до закриття справ, незалежно від наявності доказів насильства. Таким чином, факт того, що потерпілий і кривдник не проживають за однією адресою, є достатньою підставою для закриття провадження за відсутністю суб’єкта правопорушення. Вказане має свій вияв і при застосуванні термінового заборонного припису: відсутність доказів зв’язаності спільним побутом учасників конфлікту позбавляє поліцейського можливості швидкої реакції у вигляді винесення припису. Розширення повноважень поліції щодо винесення такого припису у справах про ґендерно зумовлене насильство усуне вказану прогалину. Було розглянуто зворотний бік ситуації, зокрема, відсутність належних юридичних механізмів оскарження винесеного припису. Оскільки терміновий заборонний припис є актом правозастосування, він не породжує правових наслідків та не може бути оскарженим. У той же час, неоскарження припису може мати негативні наслідки для осіб, включаючи притягнення їх до відповідальності за порушення припису та/або вчинення домашнього насильства. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використати їх в якості аргументаційної бази для захисту прав громадян, а також для формулювання ініціативи внесення змін у законодавство.