Harmonisation of Ukrainian legislation with EU law in the feld of alternative civil dispute resolution: Challenges and prospects (Scopus)

Abstract

The research relevance is determined by the urgent need to harmonise Ukrainian legislation in the process of European integration, as well as by the shortcomings of the Ukrainian judicial system – heavy court workload, lengthy and complex litigation, signifcant legal costs, and the phenomenon of continuation of the conflict in a latent form after a court decision is made due to the different perception of a fair resolution of the dispute between parties. The study aimed to outline the theoretical foundations of alternative dispute resolution and studying the experience of EU member states in terms of mechanisms and practices of their implementation. The study demonstrated that maintenance of partnership relations between the parties to a dispute is one of the most important factors contributing to the active development of alternative dispute resolution, since while courts use a narrow defnition of the problem (only such circumstances that have legal signifcance), alternative dispute resolution uses a broad approach. As a rule, not only legal factors are covered (although sometimes they are excluded from consideration altogether), but also commercial interests, personal factors, public and even social factors, which substantially improves the balance of the interests among parties. The review of the implementation of alternative dispute resolution in different EU countries, as well as the analysis of the general EU approach in this area, concluded that there are no specifc mandatory provisions in European law on the use of such practices in civil disputes, and Member States have a great deal of freedom to develop and implement appropriate paradigms and models. In the context of Ukrainian cultural aspects, including strong traditions of institutionalisation, it is recommended that judges be involved in the process of alternative dispute resolution in various roles. This would make the transition period smoother and ensure for the eventual development of perfect, “polished” and efcient national legislative mechanisms for alternative dispute resolution corresponding to European law and traditions. Вибір теми для дослідження був зумовлений нагальною необхідністю гармонізації законодавства України в процесі євроінтеграції країни, а також недоліками української судової системи – великою завантаженістю судів, тривалими та складними судовими процесами, значними судовими витратами, – а також явищем продовження конфлікту в латентній формі після винесення судового рішення внаслідок розбіжності в розумінні сторонами справедливого вирішення спору. Дослідження було спрямоване на окреслення теоретичних основ альтернативного вирішення спорів та дослідження досвіду країн-членів ЄС щодо механізмів та практики їх запровадження. Показано, що збереження партнерських стосунків між сторонами спору є одним із найважливіших факторів, що сприяють активному розвитку альтернативного вирішення спорів, оскільки в той час як суди використовують вузьке визначення проблеми (лише такі обставини, які мають юридичне значення), в альтернативному вирішенні спорів застосовується широкий підхід. Як правило, враховуються не лише юридичні чинники (а іноді вони й зовсім виключаються з розгляду), а й комерційні інтереси, особисті чинники, громадські та іноді навіть соціальні фактори, що дозволяє набагато краще досягти балансу інтересів сторін. Розгляд впровадження альтернативного вирішення спорів у різних країнах ЄС, а також аналіз загального підходу ЄС у цій сфері дозволив зробити висновок, що в європейському законодавстві немає спеціальних обовʼязкових положень щодо застосування таких практик у цивільних спорах, і держави-члени мають велику свободу у розробці та впровадження відповідних парадигм і моделей. Беручи до уваги українські культурні аспекти, зокрема, сильні традиції інституціоналізації, рекомендується залучати суддів до процесу альтернативного вирішення спорів у різних ролях. Це зробило б перехідний період більш плавним і дозволило б зрештою розробити досконалі, «відшліфовані» ефективні національні законодавчі механізми для альтернативного вирішення спорів, що відповідають європейському законодавству та традиціям.