Кримінально-правова охорона свободи віросповідання в Україні: дисертація

Abstract

Перший розділ дисертації присвячено висвітленню загальних засад дослідження кримінально-правової охорони свободи віросповідання, що охоплює собою з’ясування стану дослідження цієї проблеми у науці кримінального права, визначення ключового поняття дослідження – свобода віросповідання та вивчення кримінально-правової охорони свободи віросповідання за законодавством зарубіжних держав. З’ясовано, що проблематика реалізації права людини на свободу віросповідання не є новою для науки кримінального права України. Разом із цим, прослідковується залежність обсягу, змісту та спрямованості розвитку правової думки у цьому питанні від низки соціально-економічних, політичних та історичних періодів існування нашої держави. Зокрема, констатовано, що друге десятиліття 2000-х років, характеризується активним розвитком вітчизняної кримінально-правової думки у питанні забезпечення права особи на свободу віросповідання та тяжінням до пануючих у той період на міжнародному рівні тенденцій по утвердженню та забезпеченню прав людини і громадянина, загалом. Натомість низка подій, які відбулися в Україні після 2014 року негативно відобразилися на науковій розробленості питань кримінально-правового захисту свободи віросповідання. Суттєво послабився інтерес науковців до цієї тематики у період після 2018 року, а за період 2020-2024 років дослідження присвячені питанням захисту свободи віросповідання в Україні майже відсутні. Дослідженням встановлено, що у Кримінальному кодексі України є ціла низка положень, які покликані забезпечувати право особи на свободу віросповідання, серед яких можна назвати: ст. 161 КК України, ст. 178 КК України, ст. 179 КК України, ст. 180 КК України, ст. 181 КК України, ст. 300 КК України, ст. 442 КК, ч. 1 ст. 442-1, а також ч. 2 ст. 110 КК України, п.14 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 2 ст. 121 КК України, ч. 2 ст. 122 КК України, ч. 2 ст. 126 КК України, ч. 2 ст. 127 КК України та ч. 2 ст. 129 КК України. Разом із цим, звертається увага на той факт, що прямої згадки про «свободу віросповідання», у вказаних нормах не міститься. Натомість згадується про «релігійні почуття», «релігійні переконання» та «релігійні права», що можна об’єднати під одним поняттям – «свобода релігії». На підставі детального аналізу диспозицій статей Особливої частини КК України зроблено висновок, що така правова категорії, як «свобода віросповідання», з огляду на її змістовну складову, є частиною більш широкого поняття, а саме - «свобода релігії». Відтак, Кримінальний Закон в цьому питанні, хоча і є більш наближеним до положень міжнародного права, все ж відповідає положеннями Конституції України, що загалом, вказує на узгодженість всіх цих норм між собою. У дисертації встановлено, що забезпечення захисту права особи на свободу віросповідання у зарубіжних державах передбачає два підходи: нейтральний та позитивний. Перший полягає у тому, що держава декларує у національних нормативно-правових актах право громадян на свободу віросповідання та окреслює межі цього права, не втручається в нього та охороняє його. Разом із цим, реалізація особою права на свободу віросповідання не допускає можливості впливу на діяльність самої держави. В свою чергу, позитивне відношення держави до сповідування її громадянами релігії, передбачає такі різновиди: 1) із встановленням державної релігії чи церкви; 2) офіційне надання окремим релігіям, релігійним об’єднанням чи церквам особливого правового статусу, що проявляється в різного роду привілеях і взаємозв’язків з державою, шляхом установлення їх у якості офіційних (державних) релігій чи церков або ж без такого; 3) формально не надаючи окремим релігіям чи церквам привілеїв, держава однак взаємодіє із ними на взаємовигідних умовах в різних сферах життя суспільства. З’ясовано, що безпосередньо перелік діянь, які підлягають кримінально-правовій охороні у цій сфері є доволі широким і залежить від кримінально-правової традиції та особливостей кожної конкретної держави. Другий розділ дисертації, присвячений кримінально-правовій характеристиці кримінальних правопорушень, що пов’язані з охороною віросповідання в Україні, розкриває її елементи, що відображають статичний аспект їх опису. У роботі зроблено висновок про те, що при визначенні розуміння поняття об’єкта кримінального правопорушення найбільш утилітарним та застосовним для кримінально-правової характеристики кримінальних правопорушень, пов’язаних з охороною свободи віросповідання, є інтегрований підхід. У випадку, що є предметом нашого дослідження, інтегрований підхід дає можливість таку цінність як свобода віросповідання, визначена у попередньому розділі дисертації, визначити як цінність, що підлягає кримінально-правовій охороні. Водночас, об’єктом посягання, кримінального правопорушення можуть виступати суспільні відносини, які спрямовані на реалізацію свободи віросповідання і різноманітних своїх проявах. Це забезпечить конструктивне уявлення про об’єкт кримінальних правопорушень, які пов’язані з охороною свободи віросповідання, адже концепція «об’єкт кримінального правопорушення – суспільні відносини» дає можливість розкласти об’єкт посягання на структурні елементи, виокремити ті елементи суспільних відносини, які безпосередньо зазнають шкоди у результаті посягання, відшукати місце предмету кримінального правопорушення у структурі його об’єкта та, в кінцевому підсумку, описати механізм заподіяння шкоди об’єктові та звести всі кримінальні правопорушення, які пов’язані з охороною свободи віросповідання у певну систему. Запропоноване авторське розуміння свободи віросповідання як природного, абсолютного, гарантованого державою права людини вільно і відкрито визнавати, сповідувати, а також змінювати свої релігійні вчення, переконання чи погляди. При цьому зміст свободи віросповідання передбачає можливості особи: 1) мати свою віру; 2) безперешкодно і відкрито її визнавати, а також 3) вести своє особисте, сімейне та громадське життя відповідно до основних положень обраного віровчення, тієї чи іншої релігії, конфесії, власних релігійних переконань. З цього визначення виводиться розуміння об’єкта складів кримінальних правопорушень, пов’язаних з охороною свободи віросповідання як суспільних відносин із забезпечення можливості безперешкодно реалізовувати кожну складову свободи віросповідання та не зазнавати у зв’язку із такою реалізацією шкоди чи обмеження або порушення інших особистих прав. У дисертації запропоновано систему відповідних посягань залежно від того, чи є свобода віросповідань основним, чи додатковим об’єктом. Таку систему можна відобразити наступним чином: посягання, в яких свобода віросповідання є основним безпосереднім об’єктом, передбачені ст. 161 КК України, ст. 178 КК України, ст. 179 КК України, ст. 180 КК України, ст. 181 КК України; посягання, в яких свобода віросповідання виступає додатковим безпосереднім об’єктом, передбачені ст. 300 КК України, ст. 442 КК, ч. 1 ст. 442-1, а також ч. 2 ст. 110 КК України, п.14 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 2 ст. 121 КК України, ч. 2 ст. 122 КК України, ч. 2 ст. 126 КК України, ч. 2 ст. 127 КК України та ч. 2 ст. 129 КК України. Розгляд об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, пов’язаних з охороною свободи віросповідання побудовано на основі проведеної авторської класифікації всіх складів на три групи із урахуванням конструкції об’єктивної сторони: формальні, матеріальні та змішані. У роботі наведено додаткові аргументи щодо безпідставності виокремлення серед розглядуваних складів так званих усічених. У дисертації подано детальну характеристику ознак діянь, суспільно небезпечних наслідків у кримінальних правопорушеннях із формальним, матеріальним та змішаним складом. Надано оцінку наявним у спеціальній літературі підходам до визначення поняття та змісту таких ознаки, висловлено позицію щодо удосконалення правового регулювання та окремих проблем застосування норм про кримінальні правопорушення, пов’язані з охороною віросповідання. Суб’єктивні ознаки складів кримінальних правопорушень розглянуто із традиційних у доктрині кримінального права методологічних позицій. Реалізація ідеї диференціації кримінальної відповідальності за ознакою суб’єкта у спеціальний нормах, які передбачають відповідні склади, видається безперспективною. У роботі розглянуто доцільність передбачення посягання, визначеного у ст. 161 КК України у переліку посягань, визначеному у п. 4 ч. 1 ст. 963 КК України, визначивши тим самим вчинення уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками підставою для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Констатовано, що всі без винятку кримінальні правопорушення, пов’язані з охороною свободи віросповідання, є умисними. Крім того, важливим аспектом визначення змісту умислу у складах цих кримінальних правопорушень є те, що інтелектуальні ознаки умислу, які полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні у матеріальних складах його суспільно небезпечних наслідків, повинні за своїм змістом відображати релігійний аспект вчиненого діяння. Особливо актуальним є таке розуміння інтелектуальних ознак умислу у тих складах, де мотив або мета не передбачені як обов’язкові ознаки. Так, щодо складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 178, 179, 180, 181 КК України ні мотив, ні мета не визначені як обов’язкові у диспозиціях відповідних статей. Однак, відсутність «релігійного компоненту» у вчиненому діянні означатиме, що видовий об’єкт, яким є суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації особою свободи віросповідання не зазнає шкоди. Розгляд питання про мотив кримінальних правопорушень, пов’язаних з охороною свободи віросповідання, призвів до висновку про потребу уніфікації відповідного поняття. Серед семантично майже ідентичних понять, які в українській мові часто визначають одне через інше, обґрунтованим видається використання терміну «ненависть», який по-перше є максимально негативним, а по-друге, дасть можливість віднести відповідні кримінальні правопорушення до визнаної у зарубіжній кримінально-правовій науці групи кримінальних правопорушень, що позначаються терміносполученням «злочини ненависті», що точніше відображатиме їх правову природу. Третій розділ дисертації присвячено динамічним елементам кримінально-правової характеристики правопорушень, пов’язаних з охороною свободи віросповідання в Україні. Дослідження питань кваліфікації кримінальних правопорушень проти свободи віросповідання, а також караності за їх вчинення дає підстави зробити висновки про те, що правильна кваліфікація кримінальних правопорушень проти свободи віросповідання залежить від низки факторів: об’єкта посягання; спричинення при посяганні на суспільні відносини у сфері віросповідання шкоди іншим об’єктам (життю і здоров’ю, власності, моральності тощо), що впливатиме на наявність чи навпаки відсутність множинності кримінальних правопорушень; предмета складу кримінального правопорушення; характеру вчиненого діяння, яке утворює об’єктивну сторону складу того чи іншого кримінального правопорушення; ознак суб’єктивної сторони (мети, мотиву). У дисертації визначено, що при кваліфікації кримінальних правопорушень проти свободи віросповідання в розрізі такого елемента як об’єкт слід враховувати те, що кримінальні правопорушення у цій сфері можна умовно поділити на три групи: перша охоплює, ті склади, в яких свобода віросповідання є основним безпосереднім об’єктом (ст.ст. 161, 178-181 КК України); друга в яких свобода віросповідання охоплена складом того чи іншого кримінального правопорушення як додаткова ознака основного складу кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 300, ч. 1 ст. 442 КК України); відповідно третя – де свобода віросповідання виступає кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 110, п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129). Обґрунтовано, що при кваліфікації кримінальних правопорушень, що посягають на свободу віросповідання як правоохоронна та судова практика, так і науковці зловживають застосуванням сукупності кримінальних правопорушень, що в деяких випадках нівелює окремі принципи кримінального права України. Доведено надмірну диференціацію кримінальної відповідальності за посягання на свободу віросповідання з огляду на об’єкт посягання, спеціальний предмет складу кримінального правопорушення чи факультативні ознаки суб’єктивної сторони, що ускладнює, а подекуди спотворює процес застосування положень кримінального законодавства; Аналіз положень санкцій статей, яким передбачено відповідальність за посягання на свободу віросповідання, дав змогу виокремити такі особливості: по-перше, санкції основних складів кримінальних правопорушень безпосередній об’єктом яких є свобода віросповідання зазвичай передбачають однакові межі караності; по-друге, порівняння санкцій цих кримінальних правопорушень із складами суміжних теж дало змогу виявити їх якщо не ідентичність, то схожість, що ставить під сумнів існування в КК такої кількості складів кримінальних правопорушень; по третє, санкції кваліфікованих складів кримінальних правопорушень за ознакою мотиву релігійної нетерпимості як правило збільшую строк найбільш суворого покарання, в даному випадку це позбавлення волі, на два роки. На підставі проведеного дослідження запропоновано низку змін до положень КК України в частині регламентації відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері свободи віросповідання. The first chapter of the dissertation is devoted to the general principles of the study of criminal law protection of religious freedom, which includes clarification of the state of research on this issue in the science of criminal law, definition of the key concept of research - freedom of religion and study of criminal law protection of religious freedom under the laws of foreign countries. It is found that the issue of realization of the human right to freedom of religion is not new to the science of criminal law of Ukraine. At the same time, the author traces the dependence of the scope, content and direction of development of legal thought in this area on a number of socio-economic, political and historical periods of our State's existence. In particular, the author states that the second decade of the 2000s was characterized by active development of the national criminal law thought on the issue of ensuring the right to freedom of religion and the tendency to follow the international trends prevailing at that time to establish and ensure human and civil rights in general. Instead, a number of events that took place in Ukraine after 2014 had a negative impact on the scientific development of issues of criminal legal protection of religious freedom. Scholars' interest in this topic has significantly weakened in the period after 2018, and for the period 2020-2024, there are almost no studies on the protection of religious freedom in Ukraine. The study found that the Criminal Code of Ukraine has a number of provisions designed to ensure the right to freedom of religion, including: Article 161 of the Criminal Code of Ukraine, Article 178 of the Criminal Code of Ukraine, Article 179 of the Criminal Code of Ukraine, Article 180 of the Criminal Code of Ukraine, Article 181 of the Criminal Code of Ukraine, Article 300 of the Criminal Code of Ukraine, Article 442 of the Criminal Code of Ukraine, Part 1 of Article 442-1, as well as Part 2 of Article 110 of the Criminal Code of Ukraine, paragraph 14 Article 115(2) of the Criminal Code, Article 121(2) of the Criminal Code, Article 122(2) of the Criminal Code, Article 126(2) of the Criminal Code, Article 127(2) of the Criminal Code and Article 129(2) of the Criminal Code. At the same time, attention is drawn to the fact that there is no direct mention of “freedom of religion” in these provisions. Instead, there is mention of “religious feelings”, “religious beliefs” and “religious rights”, which can be combined under one concept - “freedom of religion”. Based on a detailed analysis of the dispositions of the articles of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, the author concludes that such a legal category as “freedom of religion”, given its substantive component, is part of a broader concept, namely, “freedom of religion”. Therefore, the Criminal Law in this matter, although closer to the provisions of international law, still complies with the provisions of the Constitution of Ukraine, which generally indicates that all these norms are consistent with each other. The dissertation establishes that ensuring the protection of the right to freedom of religion in foreign countries involves two approaches: neutral and positive. The first one is that the State declares in national legal acts the right of citizens to freedom of religion and outlines the limits of this right, does not interfere with it and protects it. At the same time, the exercise by a person of the right to freedom of religion does not allow for the possibility of influencing the activities of the state itself. In turn, the positive attitude of the state to the practice of religion by its citizens includes the following types: 1) with the establishment of the State religion or church; 2) officially granting certain religions, religious associations or churches a special legal status, which is manifested in various kinds of privileges and relations with the State, by establishing them as official (State) religions or churches or without such; 3) without formally granting certain religions or churches privileges, the State, however, interacts with them on mutually beneficial terms in various spheres of society. It is established that the list of acts subject to criminal legal protection in this area is quite broad and depends on the criminal law tradition and the specifics of each particular State. The second chapter of the dissertation, which is devoted to the criminal law characterization of criminal offenses related to the protection of religion in Ukraine, reveals its elements which reflect the static aspect of their description. The author concludes that in determining the understanding of the concept of the object of a criminal offense, the most utilitarian and applicable for the criminal law characterization of criminal offenses related to the protection of religious freedom is the integrated approach. In the case of our study, the integrated approach makes it possible to define such a value as freedom of religion, as defined in the previous section of this thesis, as a value subject to criminal law protection. At the same time, the object of an encroachment, a criminal offense, may be social relations aimed at realization of freedom of religion and its various manifestations. This will provide a constructive understanding of the object of criminal offenses related to the protection of religious freedom, since the concept of “object of a criminal offense - social relations” makes it possible to decompose the object of an encroachment into structural elements, to single out those elements of social relations which are directly affected by the encroachment, to find the place of the subject of a criminal offense in the structure of its object and, ultimately, to describe the mechanism of harm to the object and to bring all criminal offenses together. The author's understanding of religious freedom as a natural, absolute, state-guaranteed human right to freely and openly recognize, profess, and change one's religious doctrines, beliefs or views is proposed. At the same time, the content of freedom of religion provides for the person's ability to: 1) to have their own faith; 2) to freely and openly recognize it; and 3) to lead their personal, family and social life in accordance with the basic provisions of their chosen creed, a particular religion, denomination, or their own religious beliefs. From this definition, the author derives an understanding of the object of criminal offenses related to the protection of religious freedom as a social relationship to ensure the possibility to freely exercise each component of religious freedom and not to suffer harm, restriction or violation of other personal rights in connection with such exercise. This thesis proposes a system of relevant encroachments depending on whether freedom of religion is the main or additional object. Such a system can be reflected as follows: encroachments in which freedom of religion is the main direct object are provided for in Article 161 of the Criminal Code of Ukraine, Article 178 of the Criminal Code of Ukraine, Article 179 of the Criminal Code of Ukraine, Article 180 of the Criminal Code of Ukraine, Article 181 of the Criminal Code of Ukraine; encroachments in which freedom of religion is an additional direct object are provided for in Article 300 of the Criminal Code of Ukraine, Article 442 of the Criminal Code of Ukraine, Part 1 of Article 442-1, as well as Part 2 of Article 110 of the Criminal Code of Ukraine, paragraph 14 2 of Article 115 of the Criminal Code of Ukraine, Article 121 of the Criminal Code of Ukraine, Article 122 of the Criminal Code of Ukraine, Article 126 of the Criminal Code of Ukraine, Article 127 of the Criminal Code of Ukraine and Article 129 of the Criminal Code of Ukraine. The analysis of the objective side of the elements of criminal offenses related to the protection of religious freedom is based on the author's classification of all elements into three groups, taking into account the construction of the objective side: formal, material and mixed. The work provides additional arguments regarding the groundlessness of singling out the so-called truncated formulations among the considered formulations. The dissertation provides a detailed characterization of the signs of acts and socially dangerous consequences in criminal offenses with formal, material and mixed corpus delicti. The author assesses the approaches available in the special literature to defining the concept and content of such signs, and expresses a position on improving legal regulation and certain problems of application of the provisions on criminal offenses related to the protection of religion. The subjective features of corpus delicti of criminal offenses are analyzed from the traditional methodological positions in the criminal law doctrine. Implementation of the idea of differentiation of criminal liability on the basis of the subject in special provisions providing for the relevant corpus delicti seems to be unpromising. The dissertation examines the expediency of including the offense defined in Article 161 of the Criminal Code of Ukraine in the list of offenses defined in paragraph 4 of Part 1 of Article 963 of the Criminal Code of Ukraine, thereby determining that an authorized person's violation of the equality of citizens depending on their race, nationality, region, religious beliefs, disability and other grounds is a ground for applying criminal law measures to a legal entity. It is stated that all criminal offenses related to the protection of freedom of religion, without exception, are intentional. In addition, an important aspect of determining the content of intent in these criminal offenses is that the intellectual signs of intent, which consist in the awareness of the socially dangerous nature of one's act and the foresight of its socially dangerous consequences in the material elements, should reflect the religious aspect of the act committed. Such an understanding of intellectual signs of intent is especially relevant in those corpus delicti where motive or purpose are not provided for as mandatory features. Thus, with regard to the corpus delicti of criminal offenses under Articles 178, 179, 180, 181 of the Criminal Code of Ukraine, neither motive nor purpose are defined as mandatory in the dispositions of the relevant articles. However, the absence of a “religious component” in the committed act will mean that the specific object, which is social relations arising from the exercise of freedom of religion by a person, will not be harmed. Consideration of the motive of criminal offenses related to the protection of freedom of religion has led to the conclusion that the relevant concept needs to be unified. Among the semantically almost identical concepts, which in the Ukrainian language often define one through the other, it seems reasonable to use the term “hatred”, which, firstly, is as negative as possible, and secondly, will make it possible to attribute the relevant criminal offenses to the group of criminal offenses recognized in foreign criminal law science, denoted by the term “hate crimes”, which will more accurately reflect their legal nature. The third chapter of the dissertation is devoted to the dynamic elements of the criminal law characterization of offenses related to the protection of religious freedom in Ukraine. The study of the issues of qualification of criminal offenses against freedom of religion, as well as punishment for their commission, gives rise to the conclusion that the correct qualification of criminal offenses against freedom of religion depends on a number of factors: the object of the offense; whether the offense against public relations in the field of religion causes damage to other objects (life and health, property, morality, etc.), which will affect the presence or absence of multiple criminal offenses; the subject matter of criminal offenses; the subject matter of criminal offenses; and the nature of the offense. The dissertation determines that when qualifying criminal offenses against freedom of religion in the context of such an element as an object, it should be taken into account that criminal offenses in this area can be conditionally divided into three groups: the first covers those offenses in which freedom of religion is the main direct object (Articles 161, 178-181 of the Criminal Code of Ukraine). 161, 178-181 of the Criminal Code of Ukraine); the second group covers those corpus delicti of a criminal offense as an additional feature of the main corpus delicti of a criminal offense (part. 1 of Art. 300, Part 1 of Art. 442 of the Criminal Code of Ukraine); respectively, the third - where freedom of religion is a qualifying feature (Part 2 of Art. 110, paragraph 14 of Part 2 of Art. 115, Part 2 of Art. 121, Part 2 of Art. 122, Part 2 of Art. 126, Part 2 of Art. 127, Part 2 of Art. 129). It is substantiated that when qualifying criminal offenses encroaching on freedom of religion, both law enforcement and judicial practice and scholars abuse the use of a set of criminal offenses, which in some cases negates certain principles of criminal law of Ukraine. The author proves that there is an excessive differentiation of criminal liability for encroachment on freedom of religion based on the object of the encroachment, the special subject matter of a criminal offense or optional features of the subjective side, which complicates and sometimes distorts the process of applying the provisions of criminal law. The analysis of the sanctions provisions of the articles providing for liability for encroachment on religious freedom has made it possible to identify the following features: first, the sanctions of the main corpus delicti of criminal offenses the direct object of which is freedom of religion usually provide for the same limits of punishment; second, a comparison of the sanctions of these criminal offenses with the corpus delicti of related offenses also made it possible to identify their similarity, if not identity, which calls into question the existence of so many corpus delicti of criminal offenses in the Criminal Code; third, the sanctions of the Based on the study, the author proposes a number of amendments to the provisions of the Criminal Code of Ukraine regarding the regulation of liability for criminal offenses in the field of religious freedom.