Кримінально-правова характеристика підроблення документів за кримінальним правом України: дисертація

Abstract

Дисертація складається з трьох розділів. Перший з них присвячено загальним засадам дослідження кримінально-правової охорони документів за кримінальним правом України, до яких віднесено визначення документообігу як об’єкта кримінально-правової охорони, окреслення системи кримінальних правопорушень, пов’язаних з підробленням документів та соціальної обумовленості криміналізації діянь, пов’язаних з підробленням документів та диференціації кримінальної відповідальності за підроблення. Першою тезою, яка обґрунтовується у цій роботі, є те, що явища «об’єкт кримінально-правової охорони» та «об’єкт кримінального правопорушення» співпадають. Тому, що охороняється нормами кримінального права і спричиняється шкода вчиненням кримінального правопорушення. Наступною тезою, яка лягає у основу подальшого розгляду проблеми визначення документообігу як об’єкта кримінально-правової охорони, є те, що тим явищем, яке підлягає охороні та якому заподіюється шкода вчиненням кримінального правопорушення, є суспільні відносини. У дисертації наведено додаткові аргументи на користь того, що офіційний документ є родовим поняттям для всіх видів документів, які згадуються у тексті КК України: 1) норми, які закріплені у статтях 357, 358 та 366 КК України визнано є загальними відносно інших норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за посягання на документообіг в Україні, а це, своєю чергою, означає, що спеціальні норми місять всі ознаки складу кримінального правопорушення, яке передбачене у загальній нормі, у тому числі й ознаки офіційного документа; 2) використання законодавцем поряд із термінами «документ», «офіційний документ», термінів «приватний документ», «особистий документ» не заперечує факту того, що позначені ними предмети можуть належати до категорії офіційного документа; 3) серед суб’єктів видання такого документа є особи, які не належать до категорії «офіційні» і це не перешкоджає визнати документ, який видається ними саме офіційним у розумінні примітки до ст. 358 КК України. Уточнено зміст поняття офіційний документ і вказано, що ним є: будь-який матеріальний носій інформації, складений з дотриманням визначених законом форм та із передбаченими законом реквізитами, складений альтернативно будь-яким із названих нижче суб’єктів: - повноважні (компетентні) особи органів державної влади; - компетентні особи місцевого самоврядування; - компетентні особи об’єднань громадян; - компетентні особи юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми; - окремі громадянами; - у тому числі самозайняті особи, яким законом надано право у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що містить інформацію, яка а) підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру або б) може бути використана як документи-докази у правозастосовній діяльності. У дисертації обґрунтовується віднесення електронних документів, реєстрів та баз даних до офіційних документів (звісно за умови наявності всіх необхідних ознак цього предмету), а посягання на них – до посягань на документообіг. Із урахуванням наведеного, пропонуємо під документообігом як об’єктом кримінально-правової охорони, вважати правовідносини, обов’язковим елементом (предметом або засобом) яких є справжні документи, що виникають між суб’єктами з приводу встановленого порядку їх створення, зберігання, використання та знищення. Аналіз тексту КК України, чинного на момент підготовки цієї публікації, дав можливість виокремити 41 самостійний склад кримінальних правопорушень, які так чи інакше, прямо або опосередковано заподіюють шкоду документообігу як об’єкту кримінально-правової охорони. Цей перелік, звісно, не є абсолютно та чітко визначений, оскільки його наповненість безпосередньо залежить від розуміння поняття «документообіг як об’єкт кримінально-правової охорони» та поняття самого «документа» як необхідного елемента відповідних відносин. Крім того, законодавець, очевидно не ставлячи собі за мету визначення чіткого переліку посягань на документообіг у КК України, застосовує такі законодавчі конструкції, які ускладнюють висновок про те, чи потрібно те або інше посягання відносити досліджуваної сукупності чи системи. Виокремлено три групи посягань на документообіг, які різняться між собою предметом та ознаками об’єктивної сторони: 1) посягання на документообіг, які достеменно не належать до підроблення документів, оскільки відбуваються зі справжніми або відносно справжніх документів. До них, за нашим переконанням, належать кримінальні правопорушення, передбачені: ч. 2 ст. 158-1; ч. 1 ст. 158-2; ч. 3 ст. 158-3; ч. 1 ст. 171; ч.1 ст. 298-1; ст. 329; ч. 1 ст. 357; ч. 3 ст. 357; ст. 366-3; ст. 422 КК України (всього 10 складів); 2) до тієї підгрупи, в якій вже підроблений документ використовується як засіб вчинення кримінального правопорушення, за нашим переконанням, належать кримінальні правопорушення, передбачені: ч. 1 ст. 159-1; ч. 1 ст. 205-1 (у частині подання документів); ч. 1 ст. 206-2; ч. 1 ст. 209-1; ч. 1 ст. 222; ч. 1 ст. 238; ч. 1 ст. 332-2; ч. 2 ст. 353; ч. 4 ст. 358; ч. 1 ст. 409 КК України (всього 10 складів); 3) остання підгрупа, яка охоплює собою кримінальні правопорушення, які за своїм змістом полягають у підробленні документів, передбачає наступну сукупність нормативних положень кримінального закону: ч. 1 ст. 158; ч.ч. 1 та 2 ст. 158-3; ч. 1 ст. 199; ч. 1 ст. 200; ч. 1 ст. 205-1; ч.ч. 1 та 3 ст. 220-1; ч. 1 ст. 220-2; ч. 1 ст. 223-1; ч. 1 ст. 224; ч. 1 ст. 318; ч. 1 ст. 319; ч. 1 ст. 321-2; ч.ч. 1 та 2 ст. 358; ст. 364-2; ч. 1 ст. 366; ч. 1 ст. 366-2; ч. 1 ст. 376-1; ч. 1 ст. 384; ч. 1 ст. 400-1 КК України (всього 22 склади). Аналіз тексту КК України та доробку, наявного у доктрині кримінального права дає можливість зробити висновок про те, що підроблення документів у контексті нашого дослідження відображено сукупністю кримінальних правопорушень, спрямованих на появу у об’єктивній дійсності несправжнього документа. Всі кримінальні правопорушення, спрямовані на заподіяння шкоди відносинам документообігу в Україні тісно пов’язані між собою документальним компонентом. У роботі доводиться, що всі соціальні та інші чинники, які обумовлюють криміналізацію діянь, пов’язаних з підробленням документів, можна поділити на дві телеологічно різні групи. Перша група чинників обумовлює появу відповідної кримінально-правової заборони, визначають обумовленість необхідності саме кримінальної відповідальності за певне коло діянь, обумовлюють криміналізацію у власному вузькому смислі цього терміну. Друга група чинників впливає на законодавче оформлення рішення про криміналізацію, структуру нормативного відображення криміналізації – тієї сукупності кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за криміналізовану поведінку та її наслідки із відповідними взаємозв’язками та типами співвідношень між цими нормами. Щодо підстав диференціації кримінальної відповідальності, зроблено висновок, що кримінальні правопорушення, які полягають у підробленні документів не мають нормативно обумовлених особливостей при вирішенні питання диференціації кримінальної відповідальності за їх вчинення. Законодавець без обмежень може використовувати та використовує всі засоби диференціації кримінальної відповідальності, які передбачені як у Загальній частині КК України, так і Особливій частини кримінального закону. Розділ про юридичний аналіз складів кримінальних правопорушень, пов’язаних із підробленням документів містить матеріал, спрямований на розкриття змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак відповідних правопорушень. У роботі не використовувався «коментаторський» підхід і не розтлумачувалися ті ознаки складів, які не викликають складнощів ні у теорії кримінального права, ні у практиці його застосування. Тому основна увага була спрямована на наскрізні проблеми кримінально-правової характеристики складів правопорушень, які полягають у підробленні документів. Всі за винятком одного складу кримінального правопорушення, які полягають у підробленні, за конструкцією об’єктивної сторони належать до формальних. Єдиний матеріальний склад передбачено у ст. 223-1 КК України. У роботі констатовано, що для того, щоб адекватно визначити зміст поняття «підроблення», варто, видається, використати такий поширений у науці логіки прийом, як визначення поняття за допомогою родо-видового співвідношення. Іншими словами, серед усього розмаїття понять необхідно відшукати поняття, яке буде виступати «родовим» для поняття «підроблення». Не вдаючись у деталі міркувань, можна запропонувати родовим поняттям для поняття «підроблення» вважати «обман». Таким чином у визначення поняття «підроблення» необхідно включити посилання на поняття «обман», що дасть можливість не відтворювати у визначенні загальні ознаки родового поняття, а зосередитись тільки на ознаках «видових», тих, що характерні саме цьому виду (формі) обману. В дисертації визнано за доцільне зберегти специфічні форми підроблення (за умови кримінально-політичного рішення про збереження таких проявів диференціації кримінальної відповідальності за підроблення документів). Решта ж складів, які були предметом розгляду у цій частині дисертації, варто уніфікувати у частині позначення діяння як ознаки об’єктивної сторони, використавши спільних для всіх термін «підроблення». Плюралізм у позначенні діяння як ознаки об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні документів – явище в цілому негативне і таке, якого варто позбутися у тексті чинного КК України. За невеликим винятком, який складають специфічні види підроблення, діяння у складах відповідних правопорушень варто позначити терміном «підроблення». Аналіз змісту ознак спеціального суб’єкта у складах кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні документів дав можливість запропонувати деякі удосконалення нормативного регулювання в окремих із них власне стосовно ознак спеціального суб’єкта. Запропоновано внести зміни до примітки 1 до ст. 364 КК України, додавши до відповідного переліку статей ст.366 КК, та доповнити КК України ст. 366-4 «Службове підроблення службовою особою юридичної особи приватного права». Всі кримінальні правопорушення, які полягають у підробленні документів вчиняються із умисною формою вини. У дисертації констатовано, що інтелектуальною ознакою умислу охоплюється не лише усвідомлення факту внесення неправдивої інформації до названих документів, а й факту того, що метою цих діянь є введення в оману відповідного адресату, спотворення його уявлення про об’єктивну реальність, попросту – обман. Видається, що така мета «приховано» знаходиться у всіх випадках підроблення документу, оскільки її відсутність означатиме відсутність загальних ознак обману, видом, формою якого є підроблення документів. Іншими словами умисел у всіх випадках підроблення документів є спеціальним – таким, який включає у зміст інтелектуальної ознаки окрім звичайного усвідомлення об’єктивної реальності і того, що вчиняє особа, ще й мети ввести в оману адресат підробленого документа під час його використання. Такий висновок підтверджується прикладами з судової практики. Розглядаючи проблеми диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, пов’язані з підроблення документів у роботі проведено спробу проаналізувати реальний стан диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, які полягають у підробленні документів. Щодо засобів диференціації кримінальної відповідальності, які характерні для Особливої частини КК України, то відносно кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні документів, вони характерні всі без винятку. У сфері кримінально-правової кваліфікації підроблення документів виникає декілька основних проблем, пов’язаних із особливостями конструювання складів відповідних кримінальних правопорушень та системними зв’язками кримінально-правових норм, які передбачають загальні та спеціальні склади кримінальних правопорушень. Проблемою наскрізного характеру, вирішення якої мало б забезпечити однакове та передбачуване застосування КК до аналогічних випадків, є поєднання у одній події кримінального правопорушення «підроблення» та «використання підробленого документа». The dissertation consists of three chapters. The first of them is devoted to the general principles of the study of criminal legal protection of documents under the criminal law of Ukraine, which include the definition of document flow as an object of criminal legal protection, the outline of the system of criminal offenses related to forgery of documents and the social determination of criminalization of acts related to forgery of documents and differentiation of criminal liability for forgery. The first thesis to be substantiated in this paper is that the phenomena of “object of criminal law protection” and “object of a criminal offense” coincide. This is because what is protected by criminal law and what is harmed by a criminal offense is the same. The next thesis which forms the basis for further consideration of the issue of defining document flow as an object of criminal law protection is that the phenomenon which is subject to protection and which is harmed by a criminal offense is social relations. The dissertation provides additional arguments in favor of the fact that an official document is a generic concept for all types of documents mentioned in the text of the CC of Ukraine: 1) the provisions enshrined in Articles 357, 358 and 366 of the CC of Ukraine are recognized as general in relation to other provisions establishing criminal liability for encroachment on document flow in Ukraine, and this, in turn, means that special provisions have all the features of a criminal offense provided for in the general provision, including the features of an official document; 2) the legislator's use of the terms “private document”, “official document” along with the terms “document”, “personal document” does not deny the fact that the items designated by them may belong to the category of official document; 3) among the subjects of issuing such a document there are persons who do not belong to the category of “official” and this does not prevent the recognition of the document issued by them as official within the meaning of the note to Art. 358 of the Criminal Code of Ukraine. The Law clarifies the meaning of the concept of an official document and specifies that it is: any material medium of information drawn up in compliance with the forms prescribed by law and with the requisites provided by law, drawn up alternatively by any of the following entities - authorized (competent) persons of state authorities; - competent persons of local self-government; - competent persons of citizens' associations; - competent persons of legal entities regardless of their form of ownership and legal form; - individual citizens; - including self-employed persons who are authorized by law to draw up, issue or certify certain types of documents in connection with their professional or official activities, containing information that a) confirms or certifies certain events, phenomena or facts which have caused or may cause legal consequences or b) can be used as evidence documents in law enforcement activities. This dissertation substantiates that electronic documents, registers and databases are official documents (of course, provided that they have all the necessary features of this subject), and that encroachments on them are encroachments on document flow. In view of the above, we propose to define document flow as an object of criminal legal protection as legal relations, an obligatory element (subject or means) of which are genuine documents arising between subjects regarding the established procedure for their creation, storage, use and destruction. The analysis of the text of the Criminal Code of Ukraine in force at the time of preparation of this publication made it possible to identify 41 independent elements of criminal offenses which, one way or another, directly or indirectly cause damage to document flow as an object of criminal legal protection. This list, of course, is not absolutely and clearly defined, since its completeness directly depends on the understanding of the concept of “document flow as an object of criminal legal protection” and the concept of “document” itself as a necessary element of the relevant relations. In addition, the legislator, apparently not aiming at defining a clear list of encroachments on document flow in the CC of Ukraine, applies such legislative constructions which make it difficult to conclude whether a particular encroachment should be attributed to the studied population or system. The author distinguishes three groups of encroachments on document flow which differ in their subject matter and objective features: 1) encroachments on document flow that are not really related to document forgery, since they occur with genuine or relatively genuine documents. In our opinion, these include the criminal offenses provided for in: Part 2 of Article 158-1; Part 1 of Article 158-2; Part 3 of Article 158-3; Part 1 of Article 171; Part 1 of Article 298-1; Article 329; Part 1 of Article 357; Part 3 of Article 357; Article 366-3; Article 422 of the Criminal Code of Ukraine (10 elements in total); 2) in our opinion, the subgroup in which the already forged document is used as a means of committing a criminal offense includes criminal offenses under: para. 1 of Art. 159-1; Part 1 of Art. 205-1 (in terms of submission of documents); Part 1 of Art. 206-2; Part 1 of Art. 209-1; Part 1 of Art. 222; Part 1 of Art. 238; Part 1 of Art. 332-2; Part 2 of Art. 353; Part 4 of Art. 358; Part 1 of Art. 409 of the Criminal Code of Ukraine (10 elements in total); 3) the last subgroup, which covers criminal offenses that consist of forgery of documents, provides for the following set of normative provisions of the criminal law: part 1 of Art. 158; parts. 1 and 2 of Art. 158-3; Art. 199, para. 1; Art. 200, para. 1; Art. 205-1, para. 1; Art. 220-1, para. 1 and 3; Art. 220-2, para. 1; Art. 223-1, para. 1; Art. 224, para. 1; Art. 318, para. 1; Art. 319, para. 1 Art. 321-2; Art. 358, parts 1 and 2; Art. 364-2; Art. 366, part 1; Art. 366-2; Art. 376-1, part 1; Art. 384, part 1; Art. 400-1 of the CC of Ukraine (22 elements in total). The analysis of the text of the CC of Ukraine and the developments in the criminal law doctrine allows us to conclude that forgery of documents in the context of our study is reflected in a set of criminal offenses aimed at creating a false document in objective reality. All criminal offenses aimed at harming the relations of document circulation in Ukraine are closely interconnected by the documentary component. This paper argues that all social and other factors that lead to the criminalization of acts related to forgery of documents can be divided into two teleologically different groups. The first group of factors determines the emergence of the relevant criminal law prohibition, determines the necessity of criminal liability for a certain range of acts, and determines criminalization in the narrow sense of the term. The second group of factors affects the legislative design of the decision on criminalization, the structure of the normative reflection of criminalization - the set of criminal law provisions that provide for liability for criminalized behavior and its consequences with the relevant interrelations and types of relations between these provisions. With regard to the grounds for differentiation of criminal liability, the author concludes that criminal offenses involving forgery of documents do not have any statutory features when deciding on the issue of differentiation of criminal liability for their commission. The legislator can and does use all the means of differentiation of criminal liability provided for in both the General Part of the Criminal Code of Ukraine and the Special Part of the criminal law without any restrictions. The section on the legal analysis of the corpus delicti of criminal offenses related to forgery of documents contains material aimed at disclosing the content of objective and subjective features of the relevant offenses. The author did not use a “commentary” approach and did not explain those elements of corpus delicti which do not cause difficulties either in the theory of criminal law or in the practice of its application. Therefore, the main focus was made on the cross-cutting issues of criminal law characterization of corpus delicti of offenses involving forgery of documents. All but one of the elements of the criminal offense of forgery are formal in terms of the objective side. The only material element is provided for in Article 223-1 of the Criminal Code of Ukraine. The author states that in order to adequately define the content of the concept of “forgery”, it seems to be worthwhile to use such a common technique in the science of logic as defining the concept by means of the genus-species ratio. In other words, among all the variety of concepts, it is necessary to find a concept that will act as a “generic” concept for the concept of “forgery”. Without going into details, we can propose that the generic concept for the concept of “forgery” is “deception”. Thus, the definition of the concept of “forgery” should include a reference to the concept of “deception”, which will make it possible not to reproduce in the definition the general features of the generic concept, but to focus only on the “specific” features, those which are characteristic of this particular type (form) of deception. The dissertation considers it expedient to retain specific forms of forgery (subject to a criminal and political decision to retain such manifestations of differentiation of criminal liability for forgery of documents). The remaining elements which were the subject of consideration in this part of the thesis should be unified in terms of designating the act as a sign of the objective side, using the term “forgery” common to all. The pluralism in designating an act as a sign of the objective side of the corpus delicti of criminal offenses involving forgery is a generally negative phenomenon and one that should be eliminated in the text of the current CC of Ukraine. With a few exceptions, which are specific types of forgery, the acts in the corpus delicti of the respective offenses should be designated by the term “forgery”. The analysis of the content of the features of a special subject in the corpus delicti of criminal offenses involving forgery of documents made it possible to propose some improvements to the regulatory framework in some of them with regard to the features of a special subject. It is proposed to amend note 1 to Article 364 of the Criminal Code of Ukraine by adding Article 366 of the Criminal Code to the relevant list of articles and to supplement the Criminal Code of Ukraine with Article 366-4 “Official forgery by an official of a legal entity of private law”. All criminal offenses involving forgery of documents are committed with an intentional form of guilt. The dissertation states that the intellectual feature of intent covers not only the awareness of the fact of entering false information into the said documents, but also the fact that the purpose of these acts is to mislead the addressee, to distort his or her perception of objective reality, simply - to deceive. It seems that such a goal is “hidden” in all cases of document forgery, since its absence would mean the absence of general signs of deception, a type and form of which is document forgery. In other words, the intent in all cases of document forgery is special - one that includes in the content of the intellectual feature, in addition to the usual awareness of objective reality and what the person is doing, the purpose to mislead the addressee of the forged document when using it. This conclusion is supported by examples from court practice. Considering the issues of differentiation of criminal liability for criminal offenses related to forgery of documents, the author attempts to analyze the actual state of differentiation of criminal liability for criminal offenses involving forgery of documents. With regard to the means of differentiation of criminal liability which are characteristic of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, they are characteristic of criminal offenses involving forgery of documents without exception. In the area of criminal law qualification of document forgery, several major problems arise related to the peculiarities of constructing the corpus delicti of the relevant criminal offenses and the systemic links of criminal law provisions providing for general and special corpus delicti of criminal offenses. A cross-cutting issue, the solution of which should ensure uniform and predictable application of the Criminal Code to similar cases, is the combination of the criminal offenses of “forgery” and “use of a forged document” in one event.