Взаємозв’язки й колізії кримінального процесуального та кримінального законодавства України: дисертація

Abstract

Представлені результати наукового дослідження взаємозв’язків й колізій, які існують у чинному кримінальному процесуальному та кримінальному законодавстві України та тих, що потенційно виникають в зв’язку з законопроектними роботами. Сформульовані науково-обґрунтовані шляхи усунення виявлених колізій та запобігання їх виникненню. Проведено комплексний аналіз різних аспектів, форм, рівнів та граней взаємозв’язку вітчизняного кримінального матеріального та процесуального законів, досліджено питання про співвідношення предметів їх регулювання, встановлено випадки «зазіхання» однієї галузі на предмет регулювання іншої. Такі взаємозв’язки мають багатоступеневий, складний характер та здійснюються на рівні галузей, інститутів, понять й термінів. Вказано, що нерозривний зв'язок складових кримінально-правового комплексу слід враховувати при розробці нових актів. При цьому найприйнятнішим варіантом є синхронна та узгоджена зміна кодифікованих законів. Зазначено, що кримінальне процесуальне та кримінальне матеріальне законодавство як самостійні галузі мають відносно самостійні предмети правової регламентації, а тому чітке розмежування сфер їх регулювання має виняткове значення. При вирішенні колізій відповідних норм слід зважати на те, до сфери регулювання якої галузі відноситься питання, що викликало колізію. Якщо за допомогою кримінального процесуального закону намагаються врегулювати матеріально-правові питання, то пріоритет слід надати кримінальному закону, за протилежної ситуації – перевага має бути за кримінальним процесуальним законом. Вказано, що будь-які положення матеріального кримінального законодавства повинні характеризуватися процесуальною досяжністю, що як процесуальна надмірність, так і процесуальна недосяжність, є неприпустимими. Процесуальна блокада положень кримінального закону не повинна стати причиною їх незастосування та що у такому разі слід вдаватися до аналогії права чи закону. Реалізація норм матеріального кримінального закону можлива у кримінальному процесі на його конкретних стадіях та етапах. Констатовано, що використання кримінальних процесуальних засобів для вирішення питань, які можна та потрібно розв’язувати зусиллям інших галузей, є проявом процесуального марнотратства. Аналіз положень вітчизняного кримінального та кримінального процесуального законодавства з питань застосування примусових заходів медичного характеру, а також відповідних положень Проєкту Кримінального кодексу 2019-2025 р.р. дав можливість констатувати численні термінологічні розбіжності, дублювання окремих приписів, неузгодженості щодо кола осіб, до яких можна застосовувати такі заходи, підстав їх застосування, виявити непоодинокі приклади ситуацій, за яких таких учасників процесу на законодавчому рівні безпідставно позбавлено можливостей самостійно обстоювати свої права та законні інтереси. Для подолання цих недоліків запропоновано нові редакції відповідних положень Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, Проєкту Кримінального кодексу та Закону «Про психіатричну допомогу». Аналіз взаємозв’язків та колізій норм матеріального й процесуального законодавства при регламентації кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення дав можливість стверджувати про безпідставність віднесення правотворцем до такої категорії низки кримінальних правопорушень; те, що амністію та помилування не варто застосовувати щодо осіб, котрі вчинили діяння, яким завдано шкоду не лише публічним, а й приватним інтересам; неприйнятність ситуації, за якої прокурор позбавлений можливості з власної ініціативи розпочинати розслідування таких діянь; невиправданість законодавчого підходу, згідно з яким відмова потерпілого від обвинувачення у таких провадженнях тягне їх обов’язкове закриття. Окрім того, доведено абсурдність та невідповідність Конституції припису про те, що потерпілий від діяння, кримінальне провадження щодо якого здійснюється у формі приватного обвинувачення, начебто вправі подати заяву про його вчинення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Дослідження взаємозв’язків та колізій матеріального й процесуального законодавства при регламентації порядку здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх дало підстави для тверджень про розбіжності між кримінальним матеріальним та процесуальним законом щодо віку неповнолітніх, до яких може бути застосовано примусові заходи виховного характеру, кількості застосовуваних заходів. Також запропоновано визначити порядок скасування рішення про застосування примусових заходів виховного характеру; звернуто увагу на відсутність розмежування в чинному законодавстві порядку застосування цих заходів у разі звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання й наведено рекомендації для подолання цієї прогалини; обґрунтовано кримінально-правовий характер положення Кримінального процесуального кодексу України, де йдеться про можливість дострокового звільнення неповнолітнього, чия поведінка свідчить про перевиховання, від застосовуваного примусового заходу виховного характеру; доведено, що перед прийняттям рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, підозрюваний/ обвинувачений має дати згоду на застосування до нього конкретного виду такого звільнення, а з неповнолітнім обвинуваченим, котрого планують звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру, потрібно заздалегідь узгодити застосування ще й конкретного виду (видів) таких заходів. Аналіз підходів до відповідальності за кримінальні правопорушення проти правосуддя у чинному та майбутньому (проєктованому) Кримінальних кодексах України під кутом зору нерозривних зв’язків кримінального матеріального та процесуального законодавства, дав підстави для висновків про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за обмову підозрюваним / обвинуваченим конкретної завідомо невинуватої особи; при цьому констатовано значні резерви для удосконалення такої ідеї авторів Проєкту Кримінального кодексу; звернуто увагу на невідповідності чинного законодавства щодо права особи по наданню (відмови від надання) інформації відносно себе й інших близьких осіб; звернуто увагу на недоліки чинного законодавства у питанні допиту як свідка священнослужителя про відомості, отримані ним в ході сповіді віруючих; висловлено критичне ставлення до інституту присяги у кримінальному провадженні; піддано критиці підхід авторів Проєкту Кримінального кодексу щодо встановлення відповідальності за перешкоджання виконанню обов’язків присяжного як такого, що не відповідає усталеному підходу про рівність статусів присяжних та професійних суддів; звернуто увагу на відсутність відповідальності за розголошення даних закритого судового засідання як одного з недоліків чинного Кримінального кодексу та Проєкту Кримінального кодексу, що не дозволяє належним чином захистити охоронювані законом таємниці; звернуто увагу на неналежне врахування взаємозв’язків норм кримінального та кримінального процесуального законодавства в окремих положеннях вітчизняного Кримінального кодексу та Проєкту Кримінального кодексу, у яких йдеться про порушення права на захист; доведено необхідність притягнення експерта до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве роз’яснення свого висновку; а спеціаліста – за завідомо неправдивий висновок; звернуто увагу на численні недоліки чинного кримінального законодавства та Проєкту Кримінального кодексу, метою яких є протидія примусу й підкупу, застосовуваних до учасників кримінального судочинства; схвалено ідею криміналізації суддівського свавілля при постановленні рішень (у тому числі й у сфері кримінального судочинства), при цьому піддано критиці визначення поняття свавільного судового рішення як будь-якого рішення суду, що є завідомо незаконним та необґрунтованим; звернуто увагу на переваги та недоліки Проєкту Кримінального кодексу, де передбачено відповідальність за неубезпечення особи, взятої під захист; запропоновано викорінити упущення Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», відповідно до яких чимало учасників кримінального судочинства позбавлені права на застосування щодо них таких заходів, а при вжитті заходів безпеки не враховано можливість завдання шкоди деяким правоохоронюваним благам. The article presents the results of a scientific study of the interconnections and and conflicts that exist in the current criminal procedure and criminal legislation of Ukraine and those that potentially arise in in connection with legislative work. The author formulates scientifically sound ways to eliminate the identified conflicts and prevent their occurrence. A comprehensive analysis of various aspects, forms, levels and facets of the interrelation of domestic criminal substantive and procedural laws, and the issue of the correlation of the subjects of their regulation is investigated, the author identifies the cases of «encroachment» of one branch on the subject matter of regulation of another. Such interrelations are multi-stage, complex and are carried out at the level of branches, institutions, concepts and terms. The author points out that the inextricable link between the components of the criminal law complex should be taken into account when developing new acts. At the same time, the most acceptable option is a synchronised and coordinated amendment of codified laws. It is noted that criminal procedure and criminal substantive legislation as independent branches have relatively independent subjects of legal regulation, and therefore a clear delineation of the areas of their regulation is of paramount importance. When resolving conflicts of relevant provisions, it should be taken into account which area of law regulates the issue that caused the conflict. If the criminal procedure law is used to resolve substantive legal issues, the criminal law should take precedence, and in the opposite situation, the criminal procedure law should prevail. The author points out that any provisions of substantive criminal law should be characterised by procedural accessibility, and that both procedural redundancy and procedural inaccessibility are unacceptable. The procedural blockade of criminal law provisions should not lead to their non-application and that in such a case, analogy of law or law should be used. Implementation of the substantive criminal law provisions is possible in criminal proceedings at their specific stages and phases. It is stated that the use of criminal procedural means to resolve issues which can and should be resolved by the efforts of other branches is a manifestation of procedural waste. The analysis of the provisions of the national criminal and criminal procedure legislation on the application of compulsory medical measures, as well as the relevant provisions of the Draft Criminal Code of 2019-2025, made it possible to identify numerous terminological discrepancies, duplication of certain provisions, inconsistencies in the range of persons to whom such measures can be applied, the grounds for their application, and to identify numerous examples of situations in which such participants in the process are unreasonably deprived of the opportunity to independently defend their rights and legitimate interests. To overcome these shortcomings, new versions of the relevant provisions of the Criminal Code and the Criminal Procedure Code, the Draft Criminal Code and the Law «On Psychiatric Care» have been proposed. The analysis of the interrelations and conflicts of substantive and procedural law in the regulation of criminal proceedings in the form of private prosecution has made it possible to argue that the lawmaker has groundlessly classified a number of criminal offences in this category; that amnesty and pardon should not be applied to persons who have committed acts that harm not only public but also private interests; unacceptability of a situation in which the prosecutor is deprived of the opportunity to initiate an investigation of such acts on hi s/her own initiative; the unjustified legislative approach, according to which the victim's refusal to prosecute in such proceedings entails their mandatory closure. In addition, the author proves the absurdity and inconsistency with the Constitution of the provision that a victim of an act, criminal proceedings in respect of which are conducted in the form of private prosecution, allegedly has the right to file a statement about its commission within the statute of limitations for bringing to criminal liability. The study of the interrelations and conflicts of substantive and procedural legislation in regulating the procedure for conducting criminal proceedings against minors has given rise to the statement that there are discrepancies between criminal substantive and procedural law with regard to the age of minors to whom compulsory educational measures may be applied and the number of measures applied. The author also proposes to determine the procedure for cancelling a decision to apply compulsory educational measures; the author draws attention to the lack of distinction in current legislation between the procedure for applying these measures in case of release from criminal liability and from punishment and provides recommendations for overcoming this gap; the author substantiates the criminal law nature of the provision of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which provides for the possibility of early release of a minor whose behaviour indicates re-education from the compulsory educational measure; it is proved that before making a decision on release from criminal liability, the suspect/accused must consent to the application of a specific type of such release, and the application of a specific type (types) of such measures must be agreed in advance with the minor accused who is to be released from criminal liability in connection with the application of compulsory educational measures. The analysis of the approaches to liability for criminal offences against justice in the current and future (draft) Criminal Codes of Ukraine from the perspective of the inseparable links between criminal substantive and procedural legislation gave rise to the conclusion that it is necessary to establish criminal liability for slander by a suspect/accused of a specific knowingly innocent person; at the same time, the author notes that there are significant reserves for improving this idea of the authors of the Draft Criminal Code; attention is drawn to the inconsistencies in the current legislation regarding the right of a person to provide (refuse to provide) information about himself/herself and other close persons; the author draws attention to the shortcomings of the current legislation on the issue of interrogation as a witness of a clergyman about the information received by him during the confession of believers; expresses a critical attitude to the institution of oath in criminal proceedings; the author criticises the approach of the authors of the Draft Criminal Code to establish liability for obstruction of juror's duties as inconsistent with the established approach to the equality of status of jurors and professional judges; the author draws attention to the lack of liability for disclosure of data from a closed court session as one of the shortcomings of the current Criminal Code and the Draft Criminal Code, which does not allow for proper protection of legally protected secrets; attention is drawn to the inadequate consideration of the interrelationships of criminal and criminal procedure legislation in certain provisions of the national Criminal Code and the Draft Criminal Code, which refer to violations of the right to defence; the author proves the necessity of bringing an expert to criminal liability for knowingly false explanation of his/her opinion; and a specialist - for knowingly false conclusion; the author draws attention to numerous shortcomings of the current criminal legislation and the Draft Criminal Code aimed at counteracting coercion and bribery applied to participants in criminal proceedings; the author endorses the idea of criminalising judicial arbitrariness in making decisions (including in the field of criminal justice), while criticising the definition of arbitrary court decision as any court decision that is deliberately illegal and unreasonable; the author draws attention to the advantages and disadvantages of the Draft Criminal Code, which provides for liability for failure to protect a person taken under protection; the author proposes to eliminate the omissions of the Law of Ukraine ‘On Ensuring Security of Persons Participating in Criminal Proceedings’, according to which many participants in criminal proceedings are deprived of the right to apply such measures to them, and the possibility of harm to certain law enforcement assets is not taken into account when taking security measures.