Early pregnancy loss due to maternal identification process

Abstract

Втрата дитини на ранньому терміні вагітності є особливим досвідом в житті жінки. Вона вдаряє по самому ядру її ідентичності, домішує до болю провину, злість, сором, відчай, страх, підважує підвалини саморозуміння і стосунків з найближчими людьми. Невидимість втрати змушує затамовувати її, не надавати такого значення, як це було б у випадку пізньої вагітності, а отже обходитися без ритуалів прощання. Нормальна робота горя не має шансів відбутися повноцінно. Наскільки ранньою може бути така втрата невідомо. Чи можна говорити про втрату, якщо жінка навіть не встигла дізнатися про свою вагітність? Як жінка менталізує те, що відбувається з її тілом, але поза її свідомістю? Далі виникає наступне питання: чи ментальний процес впливає на втрату? Чи можна спонтанний аборт розцінити як тілесне вираження психічного рішення? Чи мова може йти тільки про кореляцію, коли психіка наздоганяє і описує тілесні події? A loss of a child in early pregnancy is a special experience in a woman’s life. It strikes the very nuclear of her identity, adds fault, anger, shame, despair, fear, shakes the foundations of her self-understanding and relations with the dearest people. Invisibility of a loss makes ignore it and therefore master without farewell rituals. The normal grief work has no chance to be fully completed. It is unknown how early such loss can be. Can we talk about a loss if a woman doesn’t even get to know about her pregnancy? How does a woman mentalize what is happening to her body but beyond her consciousness? The following question comes next: does a mental process influence a loss? Can a spontaneous abortion be regarded as a body expression of a psychic decision? Or can we talk only about the correlation when the psychic catches up with and describes body experience? In case of IVF (in vitro fertilization) this ambiguous connection of mental and corporeal is in the focus of psychotherapy.