Процесуальна самостійність слідчого в світлі вимог чинного КПК: проблеми та перспективи

Abstract

У запропонованій статті зроблено спробу на підставі аналізу чинних нормативноправових документів та напрацювань провідних науковців-процесуалістів по новому поглянути на проблематику процесуальної самостійності слідчого. Так як у частині 5 статті 40 КПК України лише задекларовано тезу про те, що слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого. При цьому поряд із критичними зауваженнями, виокремлено і позитивні здобутки чинного кримінального процесуального законодавства, які відстежено за результатами здобутої автором емпірики. In the article, the author makes an attempt on the basis of the analysis of normative-legal documents and best practices of leading scientists to take a fresh look at the issues of procedural autonomy of the investigator. As in part 5 of article 40 of the code of criminal procedure it is only assumed that the investigator, in exercising its powers, is independent in its procedural activities, the intervention in which by persons without lawful authority, is prohibited. Public authorities, local governments, enterprises, institutions and organizations, officials, other individuals required to comply with legal requirements and procedural decisions of the investigator. Along with criticism positive achievements of the current criminal procedural law have been highlighted. The latest were tracked by the results of the author's empirical study.